4. Структура земельних правовідносин.

Земельні правовідносини складаються із:

- норми права, якою необхідно керуватись при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань;

- суб'єктів права, тобто учасників земельних відносин;

- об'єкта права - індивідуально визначеної земельної ділянки, з приводу якої виникають земельні відносини;

- змісту земельних правовідносин, тобто права і обов'язки їх учасників, які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права, переслідуючи мету, заради якої складаються дані земельні відносини. При цьому враховуються особливості суб'єкта і об'єкта цих відносин.

5. Суб’єкти земельних правовідносин.

     В теорії права суб’єктами права називають учасників правових відносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки. 

     У земельно правовому відношенні завжди приймають участь дві, а в деяких випадках більша кількість осіб. Особи, які є учасниками земельно-правового відношення, називаються його суб’єктами. Як і в цивільному праві, суб’єкт земельно-правового відношення, якому належить право називається активним суб’єктом або суб’єктом права. Суб’єкт земельно правового відношення, на якого покладено обов’язок називається пасивним суб’єктом або суб’єктом обов’язку. Як правило, у земельно-правовому відношенні кожен з учасників має суб’єктивні права і несе суб’єктивні обов’язки. Наприклад, у земельних правовідносинах, що виникають щодо користування шляхами сполучення, як землями загального користування, кожен з суб’єктів правовідносин має права і несе обов’язки. Так, громадянин має право безперешкодно користуватися шляхами, як землями загального користування, не перешкоджаючи при цьому іншим громадянам, які мають такі права, а органи і організації, у віданні яких перебувають зазначені землі, зобов’язані забезпечити можливість права інших суб’єктів на користування землями, що відведені під шляхи. При цьому землекористувач, як суб’єкт права, в свою чергу, зобов’язаний користуватися шляхами за встановленими правилами [2;с.101]

     Відповідно до ч.2 ст. 2 ЗК України суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Далі в ч.2 ст.14 Конституції України (далі КУ) закріплено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. [9] Отже, фактично і в ЗК України і в КУ визначення суб’єктів земельних правовідносин збігається. Ними можуть бути громадяни, юридичні особи і держава.

     Фізичними особами, суб’єктами земельних правовідносин є громадяни України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Правовий статус кожної з цих категорій громадян як суб’єктів земельних правовідносин є не однаковий і визначається в ЗК України. Найбільш широкими правами щодо права на землю наділені громадяни України. Вони можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки всіх категорій земель приватної власності. Вони можуть набувати земельні ділянки у власність шляхом безоплатної їх приватизації, а також іншими способами, передбаченими ЗК України. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть набувати право власності на землю шляхом безоплатної її приватизації. [4;с.18] Відповідно до ст.81 ЗК України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті в спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

     Для того, щоб громадяни могли повною мірою здійснювати свої суб’єктивні права та виконувати юридичні обов’язки, вони повинні володіти правосуб’єктністю. Правосуб’єктність громадян становить правоздатність і дієздатність.

• Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту її народження і припиняється з її смертю.

• Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права і юридичні обов’язки. [8;с.192]

     Відповідно до частини 1 статті 25 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років. [10] В окремих випадках передбачених в ЦК особі може бути надана повна цивільна дієздатність до настання 18 років. З моменту досягнення повної цивільної дієздатності громадяни можуть вчиняти правочини стосовно належного їм на праві власності майна, в тому числі стосовно земельних ділянок. (купівлі-продажу земельних ділянок, оренди та інші)

    Згідно зі ст.130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути:

• громадяни, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві чи займалися веденням товарного сільськогосподарського виробництва;

• юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

     Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідними органами місцевого самоврядування. Таким чином землі сільськогосподарського призначення можуть набуватися у приватну власність лише громадянами України та юридичним особами України, наділені земельною правосуб’єктністю.

     Юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України, можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки, а інші юридичні особи можуть набувати земельні ділянки у постійне користування із земель державної та комунальної власності. Іноземні юридичні особи можуть бути суб’єктами права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадок іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

     Суб’єктами земельних правовідносин можуть бути територіальні громади і держава. Від їх імені у земельних відносинах правомочності суб’єкта права власності здійснюють органи місцевого самоврядування, а щодо державної власності – органи виконавчої влади. Суб’єкти земельних відносин, у тому числі права власності, за певних умов можуть бути іноземні держави.

     Органи державної законодавчої і виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування є суб’єктами земельних відносин, здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства. У таких земельних відносинах вони здійснюють установлені для них функції і повноваження, що характеризують їх як владно-регулюючі чи владно-організуючі. [4;с.18-19]

     За змістом прав і обов’язків усі суб’єкти земельних правовідносин поділяються на чотири категорії:

• органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що мають право на регулювання використання земель;

• власники землі і землекористувачі – носії прав і обов’язків з раціонального використання і охорони земель;

• громадські екологічні об’єднання, наділені правом громадського контролю за використанням земель;

• органи судово-прокурорського нагляду, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних правовідносин.

Отже, під суб’єктами земельних правовідносин слід розуміти учасників даних правовідносин, які мають суб’єктивні юридичні права і обов’язки та наділені відповідною правосуб’єктністю.

Суб’єктами земельних правовідносин можуть бути:

• громадяни (громадяни України, іноземці, особи без громадянства),

• юридичні особи (резиденти і нерезиденти),

• держава і органи місцевого самоврядування в особі їх органів.

Суб’єктів земельних правовідносин можна поділити на:

• індивідуальні (фізичні особи: громадяни України);

• колективні (юридичні особи: підприємства, установи, організації)

• суспільні суб’єкти (територіальні громади, територіальні одиниці, держава)

• іноземні суб’єкти (іноземні фізичні чи юридичні особи, особи без громадянства, іноземні держави).