5.Нюховий аналізатор: будова, функції

Нюх у людини розвинений краще, ніж смак, він дає змогу розрізняти більше як 10000 нюхових відчуттів.

У слизовій оболонці порожнини носа (в верхній і частково середній носових раковинах) містяться нюхові рецептори, що сприймають запахи газоподібних речовин (рис.80). ця частина слизової оболонки носової порожнини називається нюховою д ілянкою. Нюхова ділянка вкрита епітелієм, в якому розрізняють опорні і нюхові клітини, останні виконують рецепторну функцію в органі нюху.

Рис. 80. Схема нюхового аналізатора:

1 – рецептор нюху; 2 – нюховий нерв; 3 – коровий центр нюху.

Нюхові рецептори клітини за своєю формою нагадують глечик з довгою горловиною. На одному кінці цих клітин є по 6 – 12 надзвичайно тоненьких волосків, які у десятки разів збільшують поверхню контакту рецепторів з молекулами запашних речовин. До того ж ці волоски руха­ються і активно "виловлюють" запашні молекули. Волоски занурені у слиз, який виробляють залози слизової оболонки носа. Слиз відіграє роль фільтра: одні запашні молекули пропускає швидко, інші повільніше, деякі затримує на тривалий час. На другому кінці "глечика" містяться аксо­ни, які формують волокна нюхового нерва.

Нервові волокна нюхових клітин проходять крізь отвори решітчас­тої кістки в порожнину черепа до нюхових цибулин головного мозку. Звідси імпульси, що виникли в рецепторах, йдуть по нюховому тракту через стовбур головного мозку в кору великих півкуль, де здійснюється їх аналіз і виникають відчуття того ти іншого запаху.

Рецептори нюхового аналізатора подразнюються хімічними збуд­никами. Запах, властивий тій чи інший речовині, залежить від вібрую­чих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатора.

Чуття нюху надзвичайно гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в таких малих концентраціях, які не можна виявити ні хімічним, ні спектральним аналізатором. За стерео­хімічною теорією існує 7 первинних запахів: камфорний, м'ятний, квітко­вий, мускусний, ефірний, їдкий, гнилий. Чутливість до запаху підвищуєть­ся на світлі, після збудження симпатичної нервової системи.

У дітей раннього віку чуття нюху розкинене слабше, ніж у стар­ших дітей, це зв'язано з недорозвиненням у них носової порожнини. Проте новонароджена дитина уже в перші дні життя реагує на сильні запахи скороченням мімічних м'язів і відвертається від речовин, що неприєм­но пахнуть. Гострота нюху підвищується до 6 років, а потім поступово знижується. Тонкість нюху (розрізнення запахів) з віком підвищується.

6. Органи шкірного чуття

У шкірі людини є тактильні (дотикові), температурні і больові рецептори (рис.81). різні види рецепторів відрізняються за своєю будовою і розподілені в шкірі у вигляді своєрідної мозаїки.

Рис.81. Схематичне зображення рецепторів шкіри:

1. – вільні нервові закінчення (больові рецептори);

2. Дотикові диски Меркеля

3. Дотикове тільце Мейснера

4. Нервове сплетення навколо волосяної цибулини

5. Чутливе до холоду тільце Краузе

6. Тільце Пачіні, чутливе до тиску

Тактильні рецептори сприймають механічні подразнення, що супроводжуються відчуттям дотику і тиску. Вони мають форму видовжених цибулин, до яких підходять нервові закінчення. До тактильних рецепторів належать: а) дотикові тільця (тільця Мейснера), що мають вигляд одного звивистого нервового закінчення, одягненого у капсулу; б) пластинчасті тільця (тільця Пачіні), що складаються з нервового закінчення, оточеного сполучнотканинними пластинками; в) дотикові диски Меркеля. Вони розміщені біля волосяних цибулин, в епідермісі, судинах і глибоких шарах шкіри долоневої поверхні кисті, особливо на кінчиках пальців, губах, сухожилках, очеревині, брижі кишок тощо. В середньому на 1 см² шкіри припадає 25 тактильних рецепторів. Найбільше їх у шкірі долонь, на кінцях пальців, на губах, кінчику язика. Найменше у шкірі спини і живота.

Збудження , яке виникає в тактильних рецепторах при контактах шкіри з предметами, надходить до мозкового кінця аналізатора (задньої центральної закрутки кори великих півкуль), де трансформується у відчуття дотику або тиску. Завдяки тактильній чутливості людина відчу­ває форму, величину і характер поверхні навколишніх предметів.

До терморецепторів, або температурних рецепторів, нале­жать два види нервових закінчень. Одні з них сприймають теплові под­разнення (тільця Руффіні), а другі холодові (колбочки Краузе). Розмі­щені терморецептори у шкірі, а також у слизовій оболонці носа, рота, гортані, стравоходу, шлунка і кишечнику. Це клубочки тонких нервових закінчень, які містяться в сполучнотканинних капсулах. Зміна зовніш­ньої температури подразнює терморецептори шкіри і викликає в моз­ковій частині аналізатора відчуття тепла або холоду. Внаслідок цього рефлекторно змінюється просвіт кровоносних судин шкіри, завдяки чому змінюється її кровопостачання і температура.

Холодових рецепторів в організмі 250 тисяч, теплових — 30 ти­сяч. Холодові рецептори розміщені на глибині 0,17 мм, а теплові — 0,3 мм від поверхні шкіри. Холодові рецептори дуже швидко реагують на под­разнення, а теплові повільніше. Терморецептори — необхідна ланка підтримання температури тіла, термостазу, вони сигналізують про зміну температури навколишнього середовища. Температурне чуття є вже у новонародженої дитини.

Біль — це специфічне відчуття, якісно відмінне від будь-якого іншо­го відчуття. Воно виникає годі, коли па і у чи іншу частину організму діє подразник, що має руйнівний характер При цьому виникає цілий ряд захисних реакцій, спрямованих на збереження частин тіла або цілого організму.

Больові подразнення сприймаються больовими рецепторами, або вільними нервовими закінченнями.. Больові рецептори розміщені не тільки в шкірі, але і и м'язах, кістках, внутрішніх органах. На поверхні в 1 см² буває близько 100 больових точок, а на всій шкірній поверхні їх близько мільйона. На шкірі майже немає ділянки, де не було б больових рецепторів. Але розташовані вони нерівномірно: більше — у пахвовій та паховій ділянках і найменше — на підошвах, долонях, вушних раковинах.

Збудження, що виникають у больових рецепторах внаслідок дії под­разника, передаються по доцентрових нервах у вищі кіркові та підкіркові (у таламусі та гіпоталамусі) центри болю, де й створюється відчуття болю. Сила больових відчуттів значною мірою залежить від стану нервової системи. Больові рецептори реагують на різкі коливання температури, тиску, на концентрацію простагландинів, що виділяються ушкодженими клітинами. Вони інформують про локалізацію та інтенсивність болю головний мозок і стимулюють виділення ендорфінів – блокаторів болю.

При сильних больових подразненнях рефлекторно порушується нормальна діяльність органів: посилюється виділення адреналіну в кров, підвищується концентрація цукру в крові, частішає ритм серцевих скорочень, прискорюється зсідання крові, підвищується кровяний тиск, затримується дихання і т.д.