- •1. Вступ. Предмет і методи анатомії, фізіології та гігієни
- •2. Значення анатомії, фізіології та гігієни дитячого організму для педагогіки, психології
- •3. Коротка історія розвитку анатомії, фізіології та гігієни
- •4. Організм людини — єдине ціле
- •Організм – саморегульована система
- •Тема 1. Загальні закономірності росту та розвитку дітей і підлітків
- •5.Найхарактерніші риси різних періодів розвитку людини.
- •4. Вікова періодизація
- •Найхарактерніші риси різних періодів розвитку людини
- •Вікова періодизація за періодами навчання (соціальний принцип)
- •Тривалість життя людини
- •2. Хімічний склад клітини
- •Ультрамікроелементи з ще меншою концентрацією (аурум, аргентум, платина, плюмбум, бром тощо).
- •1. Поділ клітини
- •4.Будова і функції тканин
- •Тема 2.
- •1. Значення опорно-рухової системи
- •2. Форма та з'єднання кісток
- •3. Анатомічна будова кістки
- •Хімічний склад кістки
- •Вікові особливості та ріст кісток
- •1. Частини скелета
- •1. Груднинна суглобова поверхня; 2 груднинний кінець; 3 — надплечовий кінець.
- •Скелет нижньої кінцівки
- •2. Хвороби кісток
- •3. Перша допомога при ушкодженнях опорно-рухової
- •Види ушкодження опорно - рухової системи і перша допомога при них
- •. Біологічне танення скелетних м'ячів
- •2. Будова, форма скелетних м'язів
- •— Груднинно-ключично- соскоподібний м 'яз;
- •– Жувальний
- •— Коловий м 'яз ока;
- •- Підвищення великого пальця;
- •4. Робота м'язів
- •6. Профілактика захворювань і травм опорно-рухового
- •Гігієнічні норми часу організованої рухової активності дітей та підлітків
- •Тема 3.
- •Внутрішнє середовище організму.
- •2. Функції, склад і кількість крові
- •4. Будова і функції еритроцитів
- •8. Групи крові
- •1. Будова серця і судин
- •2. Цикл роботи серця. Вікові зміни серця
- •3. Рух крові по судинах
- •4. Велике і мале кола кровообігу.
- •6.Профілактика та перша допомога при серцево – судинних захворюваннях і кровотечах
- •Види кровотеч і перша допомога
- •1 Правила накладання тиснучої пов'яжи:
- •2 Правила накладання джгута на кінцівки:
- •3 Правила накладання джгута-закрутки:
- •Тема 4.
- •1. Значення дихання
- •2. Будова органів дихання
- •3.Дихальні рухи
- •4. Легеневі об'єми. Життєва ємність легень
- •1. Газообмін у легенях і тканинах
- •3. Хвороби дихальної системи та заходи запобігання їм
- •4. Перша допомога при ураженні органів дихання. Реанімаційні заходи при зупинці серця і дихання
- •За методом Сильвестра (рис. 55, а):
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 5.
- •1. Біологічне значення травлення
- •Хімічні елементи, які містяться в організмі (з "Прикладної біохімії" Морзе)
- •1. Травлення в порожнині шлунка
- •6. Перша допомога при харчових отрутних
- •Тема 6.
- •1. Обмін речовин як основна умова життя
- •4. Обмін вуглеводів
- •Питання для самоперевірки
- •1. Звільнення і перетворення енергії в організмі.
- •Добова потреба дітей шкільного віку в білках, жирах вуглеводах та енергії
- •Добова потреба дітей шкільного віку у мінеральних речовинах
- •1. Органи і шляхи виділення кінцевих продуктів обміну
- •2. Сечова система: будова, функції
- •Література
- •2. Участь шкіри у теплорегуляції
- •3. Хвороби та ураження шкіри
- •Тема 7.
- •1. Біологічне значення залоз внутрішньої секреції
- •2. Будова і функції ендокринних залоз
- •3. Регуляція діяльності ендокринних залоз
- •Тема 8.
- •1. Біологічне значення нервової системи
- •2. Загальний план будови нервової системи
- •3. Властивості червової системи
- •4. Поняття про рефлекс. Рефлекторна дуга
- •Ефектор (виконавчий орган), який відповідає на подразнення (м'язи, залози, кровоносні судини).
- •5. Основні етапи розвитку нервової системи
- •Будова, функції і розвиток спинного мозку.
- •2. Загальний план будови головного мозку
- •3. Ріст і розвиток головного мозку
- •4. Порушення стану нервової системи та їхня профілактика
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 9.
- •2. Умовні і безумовні рефлекси
- •3. Механізм утворення умовного рефлексу
- •IV встановлення тимчасового зв 'язку між вогнищами збудження в корі і утворення умовного рефлексу (виділення слини при дії світла).
- •4. Гальмування умовних рефлексів
- •6. Закони вищої нервової діяльності, сформульовані і.П. Павловим
- •1. Вчення і.П. Павлова про дві сигнальні системи дійсності
- •2. Пізнавальна діяльність людини
- •3. Увага: фізіологічний механізм, види, властивості
- •4. Пам 'ять: фізіологічні механізми та види
- •6. Динамічний стереотип
- •1. Типи вищої нервової діяльності
- •2. Особливості вищої нервової діяльності дитини
- •3.Сон та його гігієнічне значення.
- •ІІорушення вищої червоної діяльності дітей шкільного віку та їх профілактика
- •5. Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення
- •Література
- •Тема 10.
- •1.Значеня сенсорних систем для організму людини
- •Провідника збудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;
- •Нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.
- •2. Зорова сенсорна система: будова, функції.
- •Фоторецептори колбочки (7-8 млн.), призначені для денного зору і малочутливі до слабкого освітлення, і палички( 125 млн.), які сприймають світлові промені в умовах присмеркового освітлення;
- •Біполярні нейрони;
- •Гангліозні нейрони, аксони яких формують зоровий нерв.
- •3. Профілактика порушення зору у дітей і підлітків
- •4. Ембріологія ока. Вікові особливості зорових рефлекторних реакцій
- •5. Слухова сенсорна система: будова, функції
- •6. Хвороби вуха та гігієна слуху. Профілактика
- •7. Вікові особливості слухового аналізатора
- •Питання для самоперевірки
- •1. Вестибулярний апарат: будова, функції
- •2. М'язово – суглобове чуття (руховий, пропріоцептивний
- •3.Органи чуття внутрішніх органів
- •4.Смаковий аналізатор: будова, функції
- •5.Нюховий аналізатор: будова, функції
- •6. Органи шкірного чуття
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 11.
- •Визначення готовності дітей до навчання у школі
- •Особливості розумової праці. Розумова і фізична працездатність дитини
- •3. Стомлення, його фізіологічна сутність і діагностика.
- •4. Перевтома як патологічний стан, заходи щодо її
- •Орієнтовний режим для учнів, які відвідують школу у першу зміну
- •Орієнтовний режим для учнів, які відвідують школу у другу зміну
1. Газообмін у легенях і тканинах
Роблячи навперемінно вдих і видих, людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно сталий газовий склад.
Людина дихає атмосферним повітрям з вмістом кисню 21%, вуглекислого газу 0,03%, а видихає кисню — 16%, вуглекислого газу — 4%. В альвеолярному повітрі кисню — 14,2%, вуглекислого газу — 5,2%. Альвеолярне повітря відрізняється від вдихуваного і видихуваного. Це пояснюється тим, що при вдихові в альвеоли надходить повітря повітроносних шляхів, а при видиху — навпаки, до видихуваного повітря домішується атмосферне повітря, яке знаходиться в тих же повітроносних шляхах.
У легенях кисень із альвеолярного повітря переходить у кров, а вуглекислий газ із крові надходить у легені. Рух газів відбувається за законами дифузії, згідно з якими газ поширюється із середовища з високим парціальним тиском у середовище з меншим тиском (схема 4). Парціальним тиском називають частину загального тиску, яка припадає на цей газ у газовій суміші.
Схема 4. Газообмін у легенях і тканинах
Альвеоли легень обплетені густою сіткою капілярів. (рис. 54). Стінки капілярні дуже тонкі, що сприяє проникненню газів із легень у кров і навпаки. Газообмін залежить від поверхні,, через яку здійснюється дифузія газів і різниці парціального тиску дифундуючих газів. Встановлено, що під різниш напруги кисню в 1 мм рт. ст. у дорослої людини, яка знаходиться в стані спокою, в кров надходить 25-69 см3 кисню за хвилину. Різниця і ні ми кисню в 70 мм рт.ст. достатня для забезпечення організму киснем за різних умов його діяльності.
У крові кисень сполучається з гемоглобіном, утворюючи оксигемоглобін. 1 г гемоглобіну зв'язує 1,34 см3 кисню. В альвеолярному повітрі парціальний тиск кисню 100— 110 мм рт. ст. За цих умов 97% гемоглобіну крові з'єднується з киснем.
Що ж до вуглекислого газу, то вміст, а отже і парціальний тиск його в альвеолярному повітрі менший, ніж у венозній крові, яка рухається по капілярах легень. У венозній крові, яка надходить до легень, парціальний тиск вуглекислого газу дорівнює 47 мм рт. ст., а в альвеолярному повітрі — 40 мм. Цієї різниці цілком досить для забезпечення дифузії вуглекислого газу з крові в альвеолярне повітря.
Рис. 54. Схема газообміну: І — стінка альвеоли; 2 — стінка капіляра. Чорні стрілки означають напрям руху кисню, білі — вуглекислого газу.
Вуглекислий газ у крові сполучається, головним чином, з лугами, утворюючи з ними двовуглекислі солі або бікарбонати. Крім цих солей, у перенесенні вуглекислого гачу бере участі, і гемоглобін. Це вперше встановив наприкінці XIX ст. І.М.Сєченов
У тканинах безперервно відбуваються окислювальні процеси, в яких сполучається кисень. Перехід кисню з крові в тканини зумовлюється різницею парціальних тисків його в крові і тканинах. В артеріальній крові парціальний тиск кисню 96 мм рт. ст., в тканинній рідині — 20 - 46 мм рт. ст. Різниця тиску кисню забезпечує енергійний перехід кисню з плазми крові через стінку капіляра в тканинну рідину.
Газообмін між тканинною рідиною і клітинами відбувається завдяки різниці напруження кисню: в тканинній рідині — 20-46 мм рт. ст., а в клітинах — близько до нуля. Напруження вуглекислого газу становить 60 мм рт. ст. внаслідок утворення його в мітохондріях. Таким чином, вуглекислий газ переходить у тканинну рідину і кров, а кисень — в клітини. Збідніла на кисень кров поступає в легені, де цикл обміну газів повторюється. У клітинах різниця напруження газів підтримується безперервним процесом біологічного окислення.
Крім різниці парціального тиску, на ступінь віддачі кисню оксигемоглобіном впливає величина тиску вуглекислого газу. Чим більше його в крові, тим слабший зв'язок гемоглобіну з киснем. Крім концентрації вуглекислого газу, на міцність зв'язку гемоглобіну з киснем впливає також реакція крові. Навіть незначне порушення реакції у бік кислої спричиняє посилення віддачі кисню. Міцність зв'язку гемоглобіну з киснем залежить також і від температури: при підвищенні температури зв'язок слабший, при зниженні сильніший.
Зв’язування вуглекислого газу і віддача його кров'ю залежить від його напруження в тканинах і крові. Важлива роль при цьому належить ферменту карбоангідразі, який міститься в еритроцитах. Цей фермент, залежно від вмісту вуглекислого газу, прискорює в багато разів реакцію: СО2+ Н2О = Н2СО3. В капілярах тканини, де напруження вуглекислого газу високе, відбувається утворення вуглекислої кислоти. У легенях карбоангідраза сприяє дегідратації, що приводить до витіснення вуглекислого газу із крові.
Газообмін у легенях дітей тісно пов'язаний з особливостями регуляції у них кислотно-лужної рівноваги. Навіть при незначному зрушенні рівноваги у бік підкислення у дітей виникає задишка.
Багато речовин, зокрема наркотики (ефір, хлороформ, спирти), гальмують процеси дихання. Небезпечною отрутою є чадний газ, який утворюється в результаті неповного згорання дров, вугілля тощо. При вдиханні чадного газу в легені він дифундує в кров і утворює стійку хімічну сполуку з гемоглобіном, внаслідок чого гемоглобін втрачає здатність приєднувати кисень і його надходження до тканин утруднюється. Досить людині вдихнути 1 л чадного газу, як настає смерть від припинення тканинного дихання.
2. Регуляція дихання
Російський фізіолог М.О. Миславський у 1919 році встановив, що довгастому мозку є група клітин, зруйнування яких приводить до зупинення дихання. Так був покладений початок вивченню дихального центра, який має складну структуру. Важлива роль у регуляції дихання належить корі головного мозку. Дихальний центр координує ритмічну діяльність дихальних м'язів (скорочення і розслаблення), викликаючи почергово видих і вдих, та узгоджує дихання з функціональним станом організму.
Автоматія дихального центру зумовлюється нервовими імпульсами, які надходять із нервових закінчень легень, судин, м'язів, а також тих, які виникають у вищих відділах центральної нервової системи.
Усяке збудження дихального центра змінює нервові імпульси, які від нього надходять до дихальних м'язів, а це приводить до зміни дихання — збільшення частоти і глибини його або, навпаки, послаблення і сповільнення.
Особливо велике значення в регуляції дихання мають доцентрові нервові волокна, закінчення яких лежать у легенях. При спаданні легень під час видиху відбувається механічне подразнення чутливих закінчень блукаючого нерва, які містяться в стінках альвеол. Нервове збудження, що виникає при цьому, надходить у дихальним центр і збуджує його. Від дихального цеп гра надходять імпульси до дихальних м'язів, які у відповідь скорочуються і відбувається видих. Під час вдиху легені розтягуються, а це спричиняє механічне подразнення інших закінчень блукаючого нерва в легенях. Збудження, що в них виникає, досягає дихального центра і викликає гальмування його. Внаслідок цього з дихального центра перестають надходити імпульси до дихальних м'язів, останні розслаблюються і відбувається видих. Великий вплив на стан дихального центра справляє хімічний стан крові, зокрема її газовий склад. У стінках кровоносних судин є спеціальні нервові закінчення — хеморецептори, що сприймають зміну хімічного складу крові. Особливо чутливі ці рецептори до концентрації вуглекислого газу в крові. Накопичення вуглекислого газу в крові веде до подразнення рецепторів у кровоносних судинах, які несуть кров до голови, і рефлекторно збуджують дихальний центр. Подібним чином діють також кислі продукти, які надходять у кров, наприклад, молочна кислота, вміст якої збільшується під час м'язової роботи.
Під час внутрішньоутробного розвитку плід одержує кисень і від дає вуглекислий газ через плаценту організмові матері. Проте плід здійснює дихальні рухи у вигляді незначного розширення грудної клітки. Легені при цьому не розправляються, виникає тільки невеликий негативний тиск у плевральній щілині. Такі дихальні рухи плода сприяють кращому рухові і поліпшенню кровопостачання плода, а також своєрідним тренуванням функції легень. Під час пологів, після перев'язування пупкового канатика, організм дитини відділяється від організму матері. При цьому и кроні новонародженого накопичується вуглекислий газ і знижується йми і кисню. Зміна газового складу крові приводить до підвищення збудливості дихального центра, як гуморальну так і рефлекторно через подразнення рецепторів у стінках кровоносних судин. Клітини дихального центра подразнюються і у відповідь виникає перший вдих. А далі вдих рефлекторно викликає видих. Механічні подразнення шкіри при дотикові рук акушера до тіла дитини, нижча температура навколишнього середовища порівняно з внутрішньоутробною, підсихання тіла новонародженого на повітрі — все це також сприяє рефлекторному збудженню дихального центра і виникнення першого вдиху.
До моменту народження дитини її дихальний центр здатний забезпечувати ритмічну зміну фаз дихального циклу — вдих і видих, але це не так досконало, як у дітей старшого віку. Це пов'язано з тим, що до моменту народження функціональне формування дихального центра ще не закінчилося. Про це свідчить велика мінливість частоти, глибини, ритму дихання у дітей раннього віку. Діти перших років життя відрізняються вищою стійкістю до нестачі кисню {гіпоксії), ніж діти старшого піку. Близько 11 років уже добре виражена можливість пристосування дихання до різних умов життєдіяльності.
Про функціональний стан дихального апарата свідчить, і можливість довільно змінювати дихання (пригнічувати дихальні рухи, або робити максимальну вентиляцію). В довільній регуляції дихання бере участь кора головного мозку, центри, пов'язані із сприйняттям мовних подразників і з відповіддю на ці подразники. Довільна регуляція пов'язана з другою сигнальною системою і виникає лише з розвитком мовлення.
Велике значення мають захисні рефлекси слизових оболонок дихальних шляхів. Ці рефлекси перешкоджають попаданню в дихальні шляхи шкідливих речовин або сприяють видаленню подразнюючих речовин, які вже попали туди. Так, при подразненні чутливих рецепторів у гортані і трахеї пилом або слизом повітря судорожно виштовхується з легень при широко розкритій голосовій щілині {кашель). При подразненні слизової оболонки носа виникає чхання.