1. Вестибулярний апарат: будова, функції

У внутрішньому вусі міститься не тільки рецепторна частина слу­хового аналізатора, але й рецептори аналізатора положення голови і тіла в просторі. Лежать вони у так званому вестибулярному апараті (рис.78), який складається з присінки та трьох півколових каналів, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Півко­лові канали заповнені ендолімфою.

Присінок складається з двох мішечків — овального і круглого, розташованих ближче до завитки. На внутрішній поверхні мішечків є рецептори рівноваги, або отолітовий апарат (від грец. otos — вухо, lithos камінь). Отолітовий апарат розміщений вертикально в овальному мішечку і горизонтально в круглому. В отолітовому апараті знаходять­ся чутливі рецепторні волоскові клітини — механорецептори. Волоски цих клітин занурені в драглисту масу, яка містить численні вапняні кристали - отоліти, які утворюють так звану отолітову мембрану. Завдяки отолітам - твердим включенням, щільність мембрани вище за щільністю середовища, що її оточує. Тому, під дією сили ваги чи прискорення, мембрана зміщується відносно рецепторних клітин, волоски яких згинаються з нею. Виникає збудження клітин. Таким чином, отолітовий апарат ролик положення тіла відносно сили тяжіння (в горизонталь­ному чи вертикальному положенні знаходиться тіло) та реагує на прямолінійні прискорення при вертикальних та горизонтальних рухах тіла.

Рис. 78. Рецептори рівноваги та їхнє розміщення у вестибулярному апараті

(а- рецептори присінку, б – рецептори напівколових каналів):

1 – ендолімфа, 2 – драглиста маса; 3 – волоскові чутливі клітини; 4 – опорні клітини; 5 – волокна вестибулярного нерва.

Друга частина вестибулярного апарату — три півколових канали діаметром близько 2 мм. На внутрішній поверхні напівколових каналів розташовані гребінці — спеціальні чутливі клітини, які здатні сприймати подразнення та передавати імпульси в центральну нервову систему. Вони подразнюються рухами ендолімфи, зумовленими переміщенням тіла в просторі. При цьому рухливі реакції, що виникають, сприяють збереженню рівноваги. Цьому сприяють також зір та м’язова – суглобова рецепція. Півколові канали розташовані у взаємно перпендикулярних площинах, тому їхні рецепторні клітини реагують на колові та обертальні рухи голови і тулуба.

З рецепторів вестибулярного апарату відходять тоненькі чутливі нервові волоконця, які, сплітаючись, утворюють вестибулярний нерв. Від нього імпульси про положення тіла у просторі надходять до довгастого мозку, зокрема у вестибулярний центр, з'єднаний нервовими шляхами з мозочком, підкірковими утвореннями та корою головного мозку й зоро­вими центрами.

При ушкодженні (особливо однобічному) вестибулярного апарату спостерігаються тяжкі розлади руху і втрата здатності до збереження рівноваги. Такі ушкодження часто бувають у людей глухонімих від на­родження.

Формування вестибулярного апарату закінчується раніше від інших рецепторів. У новонародженої дитини він розташований майже так само, як у дорослої людини. Збудливість вестибулярного апарата і вестибу­лярного аналізатора в головному мозку ісмуг від народження і розви­вається у процесі вправляння