4. Організм людини — єдине ціле

Організм людини складається і клітин, які утворюють тканини, з яких побудовані органи. Злагоджену роботу організму забезпечує тісний взаємозв'язок його органів. Органи, що виконують пов'язані між собою функції, складають фізіологічну систему органів. Наприклад, ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, кишечник, печінка, під­шлункова залоза входять до складу травної системи. За своїм функціо­нальним призначенням в організмі людини розрізняють дихальну,кровоносну, травну, опорно-рухову, статеву, нервову, видільну, ендокринну та сенсорні системи.

В організмі людини є і так звані функціональні системи. Це сталі або тимчасові об’єднання систем органів з метою виконання певної функції. Наприклад, дихальна і кровоносна системи об’єднуються в єдину функціональну, щоб забезпечити весь організм киснем. Так само функціонально об’єднуються між собою травна і кровоносна системи – з травних шляхів поживні речовини розносяться кров’ю по організму і живлять усі клітини та тканини.

Постійні анатомічний і функціональний взаємозв’язки і «співпраця» різних клітин, тканин, органів і систем органів створюють надзвичайно складну, унікальну систему – організм людини.

Регулюють життєві функції організму людину у цілому, а також окремих його органів та систем, узгоджують їхню діяльність, підтримують сталість внутрішнього середовища нервова, імунна системи, а також система залоз внутрішньої секреції (ендокринна). Ці системи тісно взаємопов’язані між собою і впливають на діяльність одна одної.

5. Організм – саморегульована система

Організм людини побудований з клітин, з яких складаються ткани­ни мірі а і пі. Діяльність кожного органу і організму в цілому залежить від діяльності органів дихання, травлення, кровообігу, виділення, які забез­печують нормальний перебіг процесів обміну речовин. Взаємний зв'язок між органами і системами органів здійснюється в організмі через нервову систему і гумарально. Будь-якому організмові потрібні певні умови існування, до яких у нього виробляється пристосування в процесі розвитку. Середовищем існування для клітин організму є внутрішнє середовищу (кров, лімфа, тканинна рідина). Склад і властивості внутріш­ньої о середовища підтримуються на відносно постійному рівні, що ство­ри" умови для життєдіяльності всього організму. Сталість хімічного складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища організму

називають гомеостазом (від грец. homoios — однаковий, stasis — стан). Забезпечують гомеостаз переважно дві системи — нервова та ендокринна, які разом складають нейрогуморальну систему регуляції функцій організму.

Сталість багатьох властивостей організму забезпечується само­регуляцією. Саморегуляція — універсальна властивість організму, яка включається тоді, коли виникає відхилення від певного постійного рівня будь-якого життєво важливого фактора зовнішнього чи внутрішнього середовища. Наприклад, рівень глюкози в крові може зменшуватися через недостатнє надходження її з їжею або внаслідок витрат при інтен­сивній роботі. Зниження кількості глюкози в крові, незалежно від того, зовнішньою чи внутрішньою причиною воно викликане, запускає фізіо­логічні механізми, що підвищують її рівень. Таким чином, зміни стану системи спричиняють реакції, які відновлюють норму. Відхилення ре­гульованого параметра в інший бік — збільшення кількості глюкози — призводить до включення знижуючих її рівень механізмів.

Звичайно, саморегуляція можлива лише за певних зовнішніх умов. Так, при недостатньому надходженні їжі в організмі розщеплюються запасні поживні речовини, наприклад, глікоген. Якщо ж усі внутрішні джерела глюкози будуть вичерпані, а їжа ззовні не надходитиме, організм може загинути.

Найважливіша роль у підтриманні гомеостазу належить нервовій системі, яка регулює діяльність органів і систем організму.

Завдяки цьому в організмі відбувається саморегуляція фізіологіч­них функцій, що підтримує необхідні для організму умови існування.

Питання для самоперевірки

2. Що є предметом вивчення анатомії, фізіології ти гігієни людини?

3. У чому полягає значення шиїтом ії, фізіології та гігієни дитячого організму для педагогіки, психології?

4. Назвіть учених, наукова діяльність яких сприяла розвиткові ана­томії, фізіології, гігієни.

5. Яке біологічне значення утворення функціоналі.мої системи?

6. Доведіть, що організм людини — єдине ціле.

7. Яке значення для існування організму людини мас саморе­гуляція?

8. Об'рунтуйте, що організм — саморегулююча система.

З історії науки

В античному світі богом здоров'я вважався Аполлон Фармакі. Під його імені, що в перекладі означає "цілитель", і походить назва цілої галузі медицини — фармації.

Першим учнем Аполлона Фармакі, як вважається, став Ескулап (Асклепій), що теж визнаний богом медицини. Такі ж легендарні доньки Екскулапа: Панацея — покровителька лікувальної терапії та Гігієя — богиня чистоти, як ми тепер кажемо — гігієни.

В античному світі знали і цінували давніх медиків нашого краю, наших земляків — лікарів-скіфів, цілителів з причорноморських степів. Бугу та Борисфену (давня назва Дніпра).

До речі, саме скіфські цілителі винайшли та запровадили:

° такий простий і приємний метод лікування багатьох хвороб, як парова баня. Це вони навчили нас користуватися саме березовим та дубовим віниками, які чудово зміцнюють людський організм, загарто­вують його і очищають.

о обкурювання ладаном. В той час воно не пов'язувалося з релігійними ритуалами, а слугувало лише як профілактичний засіб, за допомогою якого знезаражували повітря від хворобо небезпечних мікроорганізмів у місцях скупчення людей.

о бинти Правда, бинти виготовлялися лише і конопель, льону та пальмового листя і виконували роль не лише затискувача ти ізолятора, а й справляли лікувальну дію.

о шини з багряної шкіри Поламану руку чи ногу обгортали свіжо знятою шкірою, яка засихаючи, набирала відповідної форми, зручної для хворого. Така шина була міцною, нерухомою і разом і тим - "дихала".

Спадкоємцями цілителів Скіфів стали лікарі Київської Русі. Наша Батьківщина дала світові видатних алхіміків (тобто хіміків, що вивча­ють мінерали). Вони відкрили нову сторінку в фармації: навчились зцілю­вати людей ліками з мінералів. Пальма першості українським алхімі­кам належить у сфері застосування з лікувальною метою:

о поташу (К₂СОз) і попелу (К); давньоукраїнські лікарі попелом вигоювали рани, опіки;

о глини; нею обробляли рани, промивали отруєний шлунок, освіт­лювали воду, яку потім використовували як косметичний засіб.

Впливові медичні традиції ченців Києво-Печерського монастиря беруть свій початок ще в XI столітті. На весь світ відомі імена цілителів Олімпія (лікував захворювання шкіри — дерматолог), Даміана (лікував дітей — педіатр), Агапіта (лікував внутрішні хвороби травами — фіто­терапевт), Лаврентія (лікував від нервових захворювань), Григорія (фундатор аптекарських городів).

Література

1. Верхратський С.А. Історія медицини.— К.: Вища шк., 1983.— 384 с.

2. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов.— М.: Вьісш.шк., 1985.— С. 13-20.

3. Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни.— К.: Радянська школа, 1967.— С. 3-8.

4. Подоляк-Ш у мило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна.— К.: Вища школа, 1981.— С. 5-8.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. по­сібник,— К.: УСМП, 2001,—256 с.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология.— М.: "Просвещение", 1978. С. 3-8.

7. Чумак Л. Поради старого аптекаря.— К.: Український письмен­ник, 1992,—22 с.