43. Біоми холодних та помірних поясів. Степи (злаковники).

Холодні та помірні пояси розташовані від полюсів до субтропіків. Головний фактор їх формування – температурний режим.

У помірно-теплих зонах із посиленням посушливості з’являються трав’янисті угруповання. У травостої присутні багатолітні злаки, стійкі до посухи, та ксерофітне різнотрав’я. У Північній півкулі такі угруповання носять назву – степ. У Північній Америці – прерія, у Південній півкулі на території Аргентини – пампа, а у Новій Зеландії – тусок.

Феноменом степних біомів є чорноземи – найбагатші ґрунти на планеті. Класична область їх поширення – причорноморські та приазовські степи.

Умови утворення типового чорнозему – висока продуктивність трав’янистої рослинності, посушливе літо, ґрунтоутворюючі та материнські породи, які містять вапно.

У рослин степу добре розвинені надземна та підземна частини. Десятки тон зеленої маси на 1 га щорічно вживаються тваринами, значна частина відмирає та розкладається редуцентами.

Гумус – це результат неповного циклу діяльності мікроорганізмів (на це впливає літня посуха та зимні морози, здійснюються лише перші стадії трансформації органічної речовини). Процеси гуміфікації домінують над процесами мінералізації.

Європейсько-Казахстанські степи населяють хом’яки, сліпці, ховрахи, вухасті їжаки, корсаки, кілька видів мишей.

У преріях: койот, степовий вовк, американський борсук, степовий тхір, у 1872-1874 були знищені бізони.

У пампах: гуанако, та пампасні олені не трапляються у зв’язку з використанням землі. Мешкають віскаші, броненосці, нанду.

У Новій Зеландії: ківі, совині папуги.

44. Біоми холодних та помірних поясів. Позатропічні пустелі.

Холодні та помірні пояси розташовані від полюсів до субтропіків. Головний фактор їх формування – температурний режим.

Займають великі простори помірного поясу Середньої та Центральної Азії. На півдні підходять до пустель жаркого поясу. Перехід до пустель відбувається поступово, залежить від зниження зимніх температур. Межі поза тропічних пустель співпадають з межами поширення фінікової пальми.

При переході від південних степів до північних пустель зникають дерновинні злаки, замість них з’являються напівчагарники пустелі.

Умови утворення позатропічних пустель: високий рівень сонячної радіації, посушливість вегетаційного періоду, високі температури літа (25-30°С), невелика кількість атмосферних опадів (100-150 мм), зимня температура -10 - -15°С. На півночі Казахстану – до -50°С. Присутні підземні води на глибині 3-4 м з високим вмістом солей.

Корені рослин досягають 25-30 м та уходять на глибину 2-2,5 м. Коренева система ярусна. Поширені ефемери. Це трав’янисті однолітні рослини з вегетаційним періодом 1-2 місяці. Зберігаються у вигляді луковиць та клубнів. Джейран, сайгак, тушканчики.

45. Ареалогія, її значення у біогеографії. Ареал.

Ареалогія (хорологія) – наука про області поширення (ареали) окремих видів, родин, та інших систематичних таксонів рослин та тварин.

Ареал – частина території або акваторії земної кулі, на якій постійно присутні популяції певного виду, або іншого таксону тварин або рослин.

У біогеографії основним об’єктом вивчення є ареал виду.

Ареал це трьохмірна структура, оскільки водні біотопи мають не тільки горизонтальні, а також вертикальні параметри, наземні види також розташовані у певному об’ємі.

Ареали відіграють важливу роль при вивченні палеографічної еволюції. Порівняння ареалів через часові проміжки 10-20 років дозволяє виявити тенденцію до розширення або скорочення площини, яку займає вид, адже площина, яку займає вид та його численність – це показники його стану.