6.2. Фінансовий аналіз діяльності банку

Фінансовий аналіз діяльності банку - важливий елемент фінансової стратегії. Без проведення цілеспрямованого фінансового ана­лізу неможливо ні визначити нинішній стан банку, його сильні і слабкі сторони, ні сформулювати конкретні фінансові цілі, яких банк прагне до­сягти в майбутньому.

Фінансовий аналіз діяльності комерційного банку включає:

• оцінку стану та результатів діяльності банку за звітний період;

• порівняння фінансового стану та результатів діяльності банку з резуль­татами діяльності інших банків;

• узагальнення результатів аналізу і підготовку рекомендацій для прийнят­тя управлінських рішень, спрямованих як на поліпшення діяльності окремого банку, так і на досягнення безпеки функціонування банківсь­кої системи в цілому.

При оцінці стану і результатів діяльності банку необхідно:

• здійснити аналіз структури активних і пасивних операцій;

• оцінити значення показників, що характеризують достатність і ліквід­ність капіталу банку, і виконання нормативів, установлених Національ­ним банком України;

• провести аналіз прибутковості діяльності банку.

Основні напрямки фінансового аналізу діяльності банку:

1. Аналіз стану обліку та звітності:

• аналіз даних синтетичного обліку (оборотних відомостей, бухгалтер­ських книг);

• аналіз даних аналітичного обліку (власних рахунків, журналів, кар­тотек).

2. Аналіз банківського балансу й інших форм звітності:

• аналіз балансових статей;

• аналіз позабалансових статей;

• аналіз даних інших форм звітності.

3. Аналіз стану договорів:

• операційних;

• господарських.

Виділяють такі принципи аналізу фінансового стану банку:

• врахування особливостей країни при оцінці економічних явищ і про­гнозуванні основних показників розвитку банку. Тобто при проведенні економічного аналізу банківської діяльності слід брати до уваги специ­фіку тієї країни, де функціонує банк (законодавство країни, нормативні вимоги центрального банку, основні напрямки грошово-кредитної полі­тики уряду, загальний макроекономічний стан і т.д.);

• науковий характер. Аналіз має ґрунтуватися на комплексному науково­му підході, що включає використання передового досвіду, новітніх мето­дів при проведенні досліджень;

• комплексність. Даний принцип означає охоплення всіх сторін діяльнос­ті банку, що дозволить визначити його справжнє фінансове становище і таким чином виробити необхідні заходи для поліпшення функціону­вання банку;

• системний підхід. Цей принцип означає, що кожний досліджуваний об'­єкт розглядається як динамічна система, яка складається з ряду елеме­нтів, певним чином пов'язаних між собою і зовнішнім середовищем. Вивчення кожного об'єкта має здійснюватися з урахуванням усіх внут­рішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і взаємопідпорядкованос-ті його окремих елементів. Так, наприклад, аналіз якості активів супро­воджується вивченням різних ризиків (кредитних, процентних і ін.), що у свою чергу також є об'єктом економічного аналізу банківської діяль­ності;

• об'єктивність. Економічний аналіз банківської діяльності має бути об'­єктивним, конкретним, точним. Він повинен ґрунтуватися на достовір­ній, перевіреній інформації, що реально відбиває об'єктивну дійсність, а висновки і рекомендації мають супроводжуватися точними аналітични­ми розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного удо­сконалення організації обліку, внутрішнього і зовнішнього аудиту, а та­кож удосконалення методики аналізу з метою підвищення точності його розрахунків;

• дієвість. Аналіз повинен активно впливати на розвиток банку і резуль­тати його діяльності, вчасно виявляючи недоліки і резерви підвищення ефективності. Звідси випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління банком, а також для обґрунтування, коригування й уточнення планових показників;

• плановість і систематичність. Передбачає необхідність створення в бан­ку окремого відділу, що безпосередньо має здійснювати аналіз діяльності банку з чітким розподілом обов'язків серед робітників, що буде сприя­ти ефективності проведення аналізу;

• оперативність дозволить керівництву банку приймати правильні управ­лінські рішення, які б відповідали поточному стану зовнішнього і внут­рішнього середовища і пріоритетам розвитку банку;

• демократизм означає участь у проведенні аналізу широкого кола пра­цівників банку, що в майбутньому має відбитися не лише на досягненні позитивних фінансових показників, а й на підвищенні мотивації колек­тиву банку;

• ефективність. Результати проведення аналізу повинні служити для керівництва банку інформаційною базою для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації функціонування банку.

Виділяють такі етапи аналізу фінансового стану банку:

• підготовчий етап. Служить для підготовки вихідної інформації й ін­струментів аналізу (методичне і програмне забезпечення). Ця робота має переважно технічний характер. Як правило, у банках розробляють спе­ціальні програмні модулі, що дозволяють отримувати інформацію з еле­ктронних баз даних. Якщо якась інформація міститься на паперових носіях, то матеріали для аналізу підбираються у вигляді досьє. Також на підготовчому етапі тестується вихідна інформація на достовірність. Якість аналізу на даному етапі буде досягатися забезпеченням усієї передбаче­ної вихідної інформації для аналізу, своєчасним виявленням недосто­вірної або застарілої інформації, коригуванням розрахунку показників і програмного забезпечення відповідно до змінених умов завдань;

• розрахунковий етап. На даному етапі за наявною вихідною інформа­цією розраховуються показники, зазначені в методиці аналізу, і форму­ються таблиці і графіки, що відбивають результати аналізу. Як правило, залежно від складності розв'язуваних завдань і рівня програмного за­безпечення цей етап проводиться в автоматичному або напівавтоматич­ному режимі за жорстким алгоритмом. Виникнення помилок на цьому етапі може бути пов'язане або з неправильними діями оператора, якщо велика частина розрахунків виконується в напівавтоматичному режимі, або з помилками в програмному забезпеченні, які переважно виникають у період його введення в експлуатацію або з технічними збоями;

• аналітичний етап. На цьому етапі здійснюється аналіз отриманих ре­зультатів розрахунку і дається оцінка фінансового стану банку або окре­мих його характеристик відповідно до визначених завдань. З огляду на складність аналізованого об'єкта і неможливість передбачити усі варі­анти в стандартних методиках під час розгляду отриманих результатів для того, щоб скласти більш повне уявлення про стан справ у банку, нерідко необхідна додаткова інформація (як правило, для проведення більш глибокого факторного аналізу окремих показників).

Після того як фахівець, що здійснює аналіз, на основі розрахованих показників і оцінки додаткової інформації визначив усе коло характери­стик і проблем, проводиться відповідальна процедура аналізу - формуван­ня звіту. Звіт має бути об'єктивним результатом проведеного аналізу і максимально відповідати окресленим завданням.

Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс банку.

Головні етапи проведення аналізу банківського балансу:

1. Попередній етап, який включає:

а) попереднє групування статей активу і пасиву;

б) перевірку відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різ­ними критеріями (періодами, видами витрат, джерелами, контраген­тами);

в) розрахунок нормативних і оціночних показників;

г) складання таблиць;

д) підготовку матеріалів для ілюстрацій.

2. Аналітичний етап - опис отриманих розрахункових показників і визна­чення тенденцій у діяльності банку за звітний період.

3. Підсумковий етап - подання результатів аналітичного етапу, розробка рекомендацій.

У процесі аналізу балансу банку застосовується декілька методів. Най­більш поширеними є метод порівняння та метод групування, а також ме­тод коефіцієнтів.

Метод порівняння надає можливість визначити причини і рівень ди­намічних змін і відхилень на ліквідність байку і прибутковість його опе­рацій, а також визначити резерви підвищення прибутковості останніх.

Метод групування надає можливість шляхом систематизації даних балансу розкрити сутність явищ і процесів, що аналізуються.

За джерелами і формуванням внесків рахунки балансу поділяються на активні, пасивні і активно-пасивні.

Крім того, проводиться групування рахунків балансу з виділенням власних і залучених коштів, довгострокових і короткострокових фінансо­вих вкладів, видів доходів, витрат і прибутку.

Статті можуть бути згруповані за рівнем ліквідності, прибутковості, вартості.

Метод коефіцієнтів надає можливість визначити кількісний взаємо­зв'язок між різними статтями, розділами або групами статей балансу. Таким чином, виділяються:

• вага певної статті або групи статей у загальній величині активів (паси­вів) або в певному розділі;

• активні балансові рахунки, що можуть порівнюватися з аналогічними рахунками балансів за попередній період;

• співвідношення активних і пасивних статей з однаковими термінами операцій і коефіцієнтом ліквідності.

Метод коефіцієнтів застосовується для контролю рівня ліквідності з боку Національного банку України.

З погляду періодичності проведення аналіз балансу банку класифікуєть­ся таким чином: щоденний, щотижневий, місячний, квартальний, річний. Залежно від спектра питань, що вивчаються, аналіз поділяється на:

• повний, якщо вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні і внутрішні зв'язки;

• тематичний, якщо вивчається лише вузьке коло питань, що дозволяє виявити можливість поліпшення окремих напрямків діяльності комер­ційного банку.

З огляду на мету і характер аналізу балансу виділяють:

• попередній аналіз - застосовується при оцінці стану рахунків для вияв­лення можливості здійснення банком певних операцій;

• оперативний аналіз - проводиться в процесі поточної роботи банку для оцінки відповідності нормативів ліквідності й інших показників, здійс­нення термінових заходів для забезпечення їх виконання, а також для одержання достатнього прибутку;

• подальший аналіз - застосовується для визначення ефективності діяль­ності банку за звітний період, а також для виявлення резервів підвищен­ня прибутковості;

• перспективний аналіз - застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, а також визначення нових видів опе­рацій і внутрішньої банківської політики.

Залежно від об'єкта аналізу існує така класифікація видів аналізу:

1. Функціональний аналіз, що надає можливість визначити спеціаліза­цію діяльності банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій, що виконує банк.

Такий аналіз здійснюється на основі загальної суми балансу, співвід­ношення розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а та­кож частини міжбанківських кредитів у загальному обсязі ресурсів і їх­ніх внесків. Питома вага тієї чи іншої операції, що проводиться банком, у загальній сумі балансу характеризує її значимість для банку.

У результаті функціонального аналізу виявляються можливості під­вищення прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом ви­ключення неефективних і пошуку прогресивних методів виконання необ­хідних операцій.

2. Структурний аналіз здійснюється за видами банківських опера­цій. Під час аналізу визначається склад і питома вага економічних контр­агентів по активних і пасивних операціях, а також структура доходів, ви­трат і прибутку банку.

3. Операційно-вартісний аналіз надає уявлення про вартість і рентабе­льність (або збитковість) конкретних операцій. Він дозволяє оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розроби­ти основні напрямки депозитної політики для конкретних контрагентів з метою максимізації доходу.

4. Макроекономічний аналіз балансу, що надає можливість визначити масштабність активно-пасивних операцій і банківського прибутку, а та­кож рівень участі банку або групи банків у формуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному поділі кредитних ресурсів.

Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється шля­хом порівняння масштабів конкретних видів операцій із середнім рів­нем або абсолютним значенням аналогічних показників по банківській системі в цілому.

При визначенні структури портфелів активів і пасивів фахівці виділя­ють такі блоки:

• інформаційний блок - забезпечує підготовку інформації, її опрацюван­ня в необхідній формі. Цю функцію виконують інформаційні служби банку;

• інструментальний блок - складається зі змістовної частини процесу управління активами й пасивами. Виконують служби автоматизації бан­ківських технологій;

• аналітичний блок - призначений для економічної інтерпретації отри­маних розрахунків і оцінки запропонованих рекомендацій (функція ана­літичних служб банку);

• управлінський блок визначає, наскільки відповідає структура активів і .пасивів конкретним практичним рішенням. Дану функцію виконують служби управління банком.

Серед найважливіших методів аналізу фінансових результатів голов­ним можна вважати структурний аналіз, який здійснюється шляхом визначення кожної позиції у процентах. Зміна питомої ваги позицій у часі свідчить про зміни сфер діяльності банку.

Аналіз коефіцієнтів полягає в зіставленні доходів і витрат із відповід­ними позиціями балансу. Аналіз доходів починається з того, що вони по­діляються на банківські та небанківські.

До банківських доходів належать доходи, безпосередньо пов'язані з ді­яльністю банку, а саме:

• процентні;

• комісійні (за всіма послугами, наданими контрагентам);

• торговельні прибутки (збитки);

• інші банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які не стосуються основної діяль­ності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходжен­ня за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо).

Структурний аналіз доходів банку провадять з метою визначення пи­томої ваги кожного виду доходу і тенденцій його зміни. Завдання струк­турного аналізу полягають у:

• виявленні основних факторів дохідності банку;

• дослідженні цільового ринку банківських послуг, які відповідають осно­вному джерелу дохідності, і вивченні можливостей збереження цього джерела в майбутньому;

• визначенні ступеня стабільності доходу.

На основі аналізу структури доходів можна зробити ряд висновків. Відомо, що основна функція банку - залучати кошти й інвестувати їх у продуктивні активи задля отримання процентного доходу. Крім того, банк надає платні фінансові послуги, формуючи таким чином дохід від них та від комісійних. Щоб такий дохід отримати, банк має інвестувати кошти в системи забезпечення цієї діяльності, а також у персонал.

Збільшення питомої ваги комісійних доходів у доходах банку свід­чить про те, що банк уникає зайвих ризиків у своїй діяльності та забезпе­чує надійне джерело постійних надходжень, яке мало залежить від стану ринкової кон'юнктури.

Зростання непроцентних доходів сприяє приросту доходів банку без збільшення балансу. Проте, як правило, платні послуги трудомісткі і по­требують належної кваліфікації персоналу, тому слід бути готовим до того, що зростатимуть операційні витрати. Відтак цілком можливо, що банк, рівень доходів якого від платних послуг вищий за середній, більше витрачатиме на заробітну плату. Швидке зростання доходів від платних послуг може свідчити про те, що даний банк веде ризикову діяльність, якої уникають інші банки (надання гарантій, валютний арбітраж тощо).

При здійсненні фінансового аналізу діяльності банку особливу увагу слід приділяти використанню джерел інформації для розрахунку показ­ників. Як свідчить практика, надзвичайно ефективним джерелом інфор­мації для проведення стратегічного фінансового аналізу є дані управлінсь­кого обліку - особливого виду управлінської діяльності, націленого на об­лік операцій організації з метою визначення окремих показників діяль­ності, що мають вирішальне значення при прийнятті управлінських рі­шень. Управлінський облік має багато спільних рис із бухгалтерським обліком, може здійснюватися з використанням принципів і методів бух­галтерського обліку, однак має і суттєві відмінності (табл. 6.3).

Таблиця 6.3.