Змістовий модуль № 2 тема № 2. Самовиховання, самопізнання і самодіагностика - основа формування професіоналізму вчителя План лекції

1. Методи самодіагностики і самопізнання.

2. Об’єкти самодіагностики.

   1. Структура особистості.

   2. Тип мислення.

   3. Темперамент.

   4. Характер.

   5. Спілкування.

   6. Соціально-психологічна зрілість особистості.

Головне завдання вчителя – підготувати підростаючу особистість до життя і діяльності в сучасному суспільстві. Але ж світ і суспільство постійно змінюються, сьогодні – більш швидкими темпами, ніж будь-коли раніше. Отже, щоб встигати за цими змінами, щоб успішно готувати дитину до соціалізації (входження в суспільне життя), педагог має бути сам обізнаним зі змінами, що відбуваються в світі. Він має постійно вчитися, вдосконалюючи свої знання і вміння, розвиваючи здібності, формуючи позитивні людські якості. Вчитель припиняє бути вчителем, якщо він зупиняється у своєму розвитку, навчанні і вихованні.

Як же визначити, в якому саме напрямку працювати над собою, що розвивати, що виховувати? Стратегічні, тобто довготривалі, цілі ми з вами визначили минулою лекцією. Але ж кожен з вас має певні індивідуальні особливості мислення, здібностей, темпераменту, характеру. То ж першочергове завдання полягає у визначенні наявного рівня знань, умінь, навичок, які необхідні для вчителя-професіонала, а також тих індивідуальних якостей і здібностей, наявність яких допоможе стати професіоналом, виступаючи своєрідним фундаментом для самовиховання. „Пізнай себе – і ти пізнаєш весь світ,” – стверджували стародавні мислителі.

Самовиховання – систематична й свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок.

Результат самовиховання перевіряється практикою життя. Воно тісно пов’язане з самоосвітою. Потреба в самовдосконаленні виникає в громадській, трудовій і навчальній діяльності, коли досягнуто певного рівня свідомості й самопізнання, вироблено здатність до самоаналізу й самооцінки, коли усвідомлюється необхідність відповідності особистих якостей поведінки вимогам суспільства.

Методами самовиховання виступають: самокритика, самопереконання, самонавіювання, самопримус, самобов’язок, самоперемикання, емоційно-мисленнєве перенесення у становище іншої людини тощо.

Самовиховання розпочинається самопізнанням.

Самопізнання – це дослідження, пізнання самого себе. Здатність до самопізнання притаманна лише людині і здійснюється за допомогою розуму. Самопізнання нарощується з розумовим розвитком особистості. Самопізнання починається з самодіагностики.

Самодіагностика – це постійне оцінювання власних можливостей, вирішення конкретних виховних завдань, самоаналіз особистісних якостей та професійних умінь. В процесі самодіагностики вивчаються :

• Виховна діяльність педагога;

• Індивідуальний стиль педагогічного спілкування і керівництва;

• Поведінка в складних або конфліктних ситуаціях;

• Культура розумової праці і самовдосконалення;

• Авторитет у колег, учнів, батьків;

• Рівень володіння педагогічними вміннями;

• Знання педагогічної техніки, технології та методики індивідуальної педагогічної взаємодії;

• Характер і причини труднощів у виховній роботі;

• Спостережливість, емпатія, вимогливість, принциповість та інші професійно значимі якості.

В результаті самопізнання особистість усвідомлює:

• Глибинні причини власної поведінки;

• Виокремлює свої якості;

• Аналізує свої помилки, слабкі місця;

• Аналізує свої позитивні риси й якості;

• Усвідомлює своє місце в системі суспільних відносин.

Мислення стає більш абстрактним. У самопізнання включаються емоції, інтереси, ціннісні орієнтації.

Знання власних можливостей та особливостей відкриває людині шлях до контролю поведінки і керівництва вчинками, тобто до саморегуляції. Щоб дійсно пізнати, треба вивчати себе та інших у різноманітних взаєминах з навколишнім світом.