1. Природою державного органу, який приймає нормативний акт (наприклад, органи законодавчої, виконавчої влади).

2. Процедурою його прийняття (наприклад, прийняття закону парламентом або шляхом референдуму).

3. Його юридичною силою, яка багато в чому обумовлена першими 2 моментами.

Ієрархія системи джерел конституційного права — одна з найважливіших гарантій принципу конституційної законності.

Відступи від принципу ієрархії джерел конституційного права обумовлюються, насамперед, особливостями національної пра­пової системи. Особливо часто вони зустрічаються в країнах, що розвиваються, а так само в мусульманських країнах, де

писані конституційні джерела підпорядковані релігійним наста­новам. Порушення принципу ієрархічності були властиві і для соціалістичних держав, де політичні рішення правлячої партії могли призвести до підміни або зміни конституційних норма­тивно-правових актів.

Значні корективи в здійснення принципу ієрархічності вносить і конституційна практика. Найбільш загальний виня­ток з цього принципу становить підміна закону як акту вищої юридичної сили нормативними актами глави держави і уряду, які наділяються силою закону.

Системи джерел конституційного права окремих країн роз­різняються за своєю структурою: за складом, становищем кож­ного з джерел в цій системі, їх взаємовідношенням. Так, на відміну від більшості сучасних держав, у Великобританії, Новій Зеландії і Ізраїлі немає писаної конституції (у формальному або юридичному розумінні); у країнах, де не створюються ор­гани конституційного контролю, природно, відсутній такий вид джерела, як їх рішення; у ряді країн, що розвиваються, джерела­ми є традиційний звичай, релігійне право; у країнах загального права судовий прецедент — важливе джерело конституційного права, в країнах континентального права він або не визнається таким, або відіграє значно меншу роль.

Один і той же вид джерела конституційного права може займати різне місце в юридичній ієрархії. У одних країнах міжнародно-правові акти визнаються частиною внутрішнього права, тобто вони мають силу закону; у інших — вони наділені більшою юридичною силою, чим національний закон; у тре­тіх — мають силу конституційного закону (Австрія); у деяких країнах вони можуть стояти вище за конституцію (Нідерланди).

Істотно розрізняються системи джерел конституційного права в державах з авторитарним і демократичним політичним режи­мом (при військовому режимі конституції взагалі перестають бути чинними).

Система джерел конституційного права постійно змінюється. Прикладом може слугувати Франція у момент переходу від IV до V республіки. Це також стосується країн, що розвиваються, в яких відбувається процес демократизації. Аналогічні явища спостерігаються в постсоціалістичних державах, де йде актив­ний процес формування нової системи джерел конституцій­ного права.

5. Конституційне право як юридична наука і навчальна дисципліна

Наука конституційного права вивчає конституційно-правові норми і інститути, а також суспільні відносини, які регулю­ються, можуть або повинні регулюватися ними. Наука вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм і ін­ститутів, прагнучи зрозуміти закономірності їх розвитку і дати обґрунтовані рекомендації законодавцеві і правозастосовувачу щодо вдосконалення і застосування відповідних норм права, а окремим особам — рекомендації з їх використання.

З цією метою вивчаються також теорії і погляди, що роз­робляються дослідниками конституційного права, умови і погляди, що впливають на їх еволюцію, тобто наука вивчає і сама себе.

Методи дослідження: порівняльний аналіз; формально-логіч­ний аналіз; історичний підхід; соціологічні дослідження; вивчен­ня статистики тощо.

До недавнього часу в науці конституційного права існували 2 напрями, які умовно можна було назвати радикалістським і ліберальним.

Радикалістів можна розділити на вчених-марксистів (у ленін­ському розумінні), революційних демократів (що обстоюють соціальну орієнтацію країн, що розвиваються) і лівих радикалів.

Ліберали вважають, шо конституція є виразом соціального контракту між різними групами населення.

У зарубіжній науці конституційного права існує 3 школи: