Тема 6 виборче право і виборчі системи зарубіжних країн. Референдуми в зарубіжних країнах

1. Поняття, сутність і принципи виборчого права

Поняття виборчого права вживається в 2 значеннях: об'єк­тивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право — це система правових норм, які регулюють порядок формування представницьких органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування.

Ці норми поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють основні принципи виборчого процесу, їх керівні начала, що містяться, як правило, в консти­туції держави.

Процесуальні норми регулюють порядок і організацію про­ведення виборів і вміщені в законі про вибори.

Суб'єктивне виборче право — це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Суб'єктивне виборче право поділяється на активне і пасивне.

Активне виборче право — це право громадянина обирати осіб в органи державної влади і місцевого самоврядування; а пасивне — це право бути обраним у ці органи.

Виборець — особа, за якою конституцією і/або законом визна­но право голосу.

Виборчий корпус (електорат) — сукупність виборців країни або територіальної одиниці.

Юридичний виборчий корпус — сукупність виборців, внесених до списків (зареєстрованих).

Фактичний виборчий корпус — сукупність голосуючих ви­борців.

Потенційний виборчий корпус — сукупність всіх виборців, як зареєстрованих, так і за певних причин не внесених до списків.

Цензи — встановлені законом обмеження виборчого права громадян.

З XVIII ст. найбільш поширеним в державах Європи і Аме­рики був майновий ценз. З середини XIX ст. обмеження май­нового характеру починають поступово скасовуватися. Одним

78

4"

79

з найбільш поширених є віковий ценз. У більшості європейських держав віковий ценз для набуття активного виборчого права спочатку становив 21—25 років. Поступово його прирівняли

до віку повноліття. В переважній більшості країн це відбулося після Другої світової війни. Право брати участь у виборах з 18 років громадяни Великобританії отримали в 1969 р., в США і більшості європейських держав — в 70-і роки XX ст. У Туреч­чині, Швейцарії, Японії встановлений 20-річний віковий ценз.

Щодо пасивного виборчого права, то вікові цензи, тут як правило, вищі, ніж в рамках активного, особливо у разі виборів до парламенту. Наприклад, на виборах в нижні палати пар­ламентів Бельгії, Великобританії і Росії громадяни отримують відповідні права у віці 21 р. і 18 р.; у Франції і Румунії, відповідно з 23 і 18 р.; у Італії, США, Канаді — 25 р. і 18 р. тощо. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Угорщині, Швейцарії, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються.

Еволюція виборчого права призвела до скасування обмежень за статевою ознакою і надання виборчого права жінкам.

Однією з характерних рис виборчого права є наявність цензу осідлості. В активному виборчому праві він складає у ФРН і Японії — 3, у Франції — 6, у Великобританії — 12 місяців. У пасивному виборчому праві він значно вищий, наприклад — для Президента США — 14 років.

Законами можуть встановлюватися і інші обмеження вибор­чого права. Переважно такі обмеження стосуються тих, хто відбуває покарання за вчинення злочину. У ряді держав у вибор­чих правах обмежуються банкроти, ті особи, які утримуються за рахунок соціальних фондів та деякі інші. Інод^встановлю-ються більш загальні обмеження щодо соціальної поведінки виборців. Наприклад, в Конституції Італії допускається обмежен­ня виборчих прав для осіб, що зробили "негідні вчинки, визна­чені в законі". У Великобританії не голосують пери, оскільки вони мають свою палату; у деяких країнах — племінні вожді; у державах, де закон передбачає обов'язкове голосування — особи, позбавлені судом виборчих прав за систематичне ухилення від участі у виборах.

У зв'язку з обмеженнями в пасивному виборчому праві у ряді держав існують поняття необираності і несумісності.

Необираність означає, що певні посадові особи не можуть висувати свої кандидатури на виборах до тих пір, поки не підуть у відставку із займаного поста.

Несумісність означає заборону одночасно займати виборну і іншу державну посаду.

У конституціях зарубіжних держав найчастіше встановлю­ються наступні принципи виборчого права: загальні, вільні, рівні,

прямі вибори при таємному голосуванні.

Принцип загальності означає право брати участь у виборах

для всіх виборців країни.

Принцип свободи виборів означає заборону чинити незаконний

тиск на волю виборців.

Принцип рівності виборчого права покликаний забезпечу­вати рівні можливості для виборця впливати на результати виборів і бути обраним відповідно до закону. Він досягається тим, що кожен виборець має рівне число голосів, а також наяв­ністю в країні єдиного виборчого корпусу, приблизно однаковою кількістю виборців у виборчих округах, однаковими вимогами до порядку висунення кандидатів.

Пряме виборче право означає право виборця обирати і бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду.

Непряме (багатоступеневе) виборче право означає, що вибо­рець обирає лише членів колегії, яка потім вже обирає виборний орган.

Принцип таємного голосування забороняє проводити контроль за волевиявленням виборців. Досягається він за допомогою відповідної процедури голосування (заповнення бюлетенів в кабінах, використання виборчої машини, електронної картки виборця тощо). За порушення таємниці голосування передбачено покарання. Відкрите голосування використовується дуже рідко, як правило, при обранні низової ланки представницького ор­гану. Наприклад, при обранні низової ланки Зборів народних представників в Китаї.