2. Складання плану теплових мереж

План теплових мереж складається виходячи із обраної траси, прийнятого способу прокладки та будівельних конструкцій з урахуванням вимог [17]. По розробленому плану і профілю виконуються земляні та будівельні роботи.

На плані теплової мережі в масштабі 1:500 або 1: 1000 умовними позначками наносяться камери, канали та компенсаторні ніші, показуються нерухомі опори, стовпчики і колони естакади (при надземних прокладках), перетинання з іншим підземним господарством, вказуються типи камер і каналів, колон і всі інші необхідні дані; проставляються всі розміри,

необхідні для проведення робіт: ті, що прив’язуються від осей камер, каналів і точок зміни траси до червоної лінії забудови будинку і осей доріг, будівельні довжини ділянок каналів, відстані до компенсаторів, нерухомих опор і дренажних пристроїв; обов'язково треба дати прив'язки всіх місць введень тепломережі в будинки.

Для розробки планів мереж як підоснову використовують робочі креслення генерального плану або топографічні плани.

На планах мереж у місцях зміни діаметрів трубопроводів чи зміни способів прокладки, указують положення січних площин поперечних перерізів; напрямок погляду для перерізів приймають від джерела теплової енергії.

Нумерацію поперечних перерізів приймають наскрізний від джерела теплової енергії.

Плани мереж допускається розміщати як на окремих аркушах, так і разом із профілями мереж, схемами трубопроводів і поперечних перерізів мереж. Приклад оформлення плану мереж приведений на рисунку 29.

Дані по вибору каналів на ділянках теплової мережі зводяться в таблицю 5.1.

Таблиця 5.1 - Перелік будівельних конструкцій теплової мережі

№ ділянки	Діаметр трубопроводів	Марка каналу	Внутрішні розміри каналу, мм		Примітка
			ширина	висота
1
2

2. Складання схеми теплової мережі

Монтажна схема теплових мереж є основним документом, по жому монтуються теплові мережі. На монтажній схемі умовними позначками показується розташування трубопроводів і .основних елементів тепліших мереж, на генплані району - або промислового підприємства.

Монтажна схема складається виходячи з обраної траси, прийнятих теплоносіїв і взаємного розташування трубопроводів і з урахуванням вимог [17].

Схема мереж (рисунок 30) виконуються у горизонтальній площині. На схемах мереж вказуються:

• трубопроводи і їх позначення, арматура, компенсатори, нерухомі опори, кути поворотів, опуски труб,точки дренажу трубопроводів;

49

• маркування елементів мереж і їх нумерація;

• напрямок ухилу;

• лінії січних площин поперечних перерізів і їх нумерація;

• розрахункові навантаження на нерухомі опори (при необхідності).

Трубопроводи в непрохідних, напівпрохідних каналах і при безканальній прокладці розмішаються горизонтальними рядами так, щоб гнучкі компенсатори з найбільшими розмірами перебували в крайнім положенні:

при горизонтальному розташуванні двотрубних мереж праворуч по ходу тепла розташовується подавальний трубопровід водяних мереж або паропровід, а ліворуч - зворотний трубопровід або конденсатопровід. При чотиритрубних мережах від ЦТП в одноосередкових каналах праворуч розташовується подавальний трубопровід, лівіше - зворотний, потім трубопровід гарячого водопостачання і крайній ліворуч - циркуляційний. При цьому вильоти П - подібних компенсаторів повинні бути спрямовані вправо. При двоячейкових каналах від ЦТП вильоти компенсаторів вигідніше направляти в різні сторони, компенсатори ставити врозбіг, трубопровід гарячого водопостачання укладати крайнім ліворуч, циркуляційний - другим ліворуч. Ліри чотиритрубних пароводяних мережах .з одноосередкових каналах праворуч ..також прийнято розміщати водяні мережі - подавальний, потім зворотний трубопроводи, потім паропровід і крайній ліворуч - конденсатопровід; при двоячейкових каналах вигідніше направляти компенсатори в різні сторони і паропровід укладати крайнім ліворуч, а конденсатопровід - другим ліворуч.

Рисунок 30. Схема мережі

Паропровід м'ятої пари (звичайно великого діаметра) завжди вигідніше укладати крайні^ (звичайно крайній ліворуч при компенсаторі, спрямованому вліво).

В багатотрубних колекторах трубопроводи розташовуються вертикальними рядами по сторонах колектора. Трубопроводи з більшими навантаженнями на нерухомі опори (більших діаметрів і тисків) розмішаються нижче, з меншими - вище (на схемі більш високо розташовані трубопроводи показуються ближче до осьової лінії, більш низько розташовані - далі).

Далі показують запірну арматури, що встановлюється на виході трубопроводів мережі від джерела тепла, на відгалудженнях водяної і парової мережі при їх діаметрах D_у ≥100 мм і на відгалуженнях до окремих будинків при будь-яких діаметрах трубопроводів. На відгалуженнях до окремих будинків, (діаметр відгалужень D_у < 50 мм, довжина до 30 м) запірну арматуру можна не встановлювати, якщо вона встановлена для групи будинків із сумарним навантаженням не більше 0,6 МВт.

На трубопроводах водяних теплових мереж встановлюються секціонуючи засувки на відстанях: при D_у ≥100 мм - не більше 1000 м, при D_у ≥ 300...500 мм - не більше 1500 м при спуску та заповненні водою не більше 4 годин. На кожній секції повинні бути перемички діаметром, рівним 0,3 від діаметра трубопроводу із двома засувками та контрольним вентилем (D_у = 25 мм) між ними. Щоб не ставити зайвих камер, ці засувки розміщуються в камерах відгалужень. На паро - і конденсатопроводах секційні засувки не ставляться.

Засувки на водяних мережах D_у ≥ 350 мм і парових мережах D_у ≥ 200 мм при Р_у ≥1,6 МІІа повинні забезпечуватися байпасами .

У вищих точках трубопроводів установлюються штуцери із запірними арматурами для випуску повітря (повітрязбірники) діаметрами D_у, прийнятими по таблиці 5.4. На місцевих вертикальних вигинах висотою до 1 м і на відгалуженнях до засувок повітрязбірники не ставляться.

Потім розміщуються компенсатори теплових подовжень і нерухомі опори між ними. У першу чергу необхідно максимально використовувати самокомпенсацію трубопроводів ( Г - і І, - подібні компенсатори). Нерухомі опори встановлюються подалі від кутів повороту (зменшується кількість компенсаторів)* але не більше ніж відстані, зазначені в-таблиці 3 Додатку Б. При самокомпенсації кут повороту траси не повинен перевищувати 120°.

Там, де таких компенсаторів немає (спеціально створювати їх небажано, тому що при цьому ламається траса мережі), застосовуються П - подібні або сальникові компенсатори (інші типи застосовуються дуже рідко).

Сальникові компенсатори вигідніше застосовувати двосторонні та використовувати для їх розміщення камери відгалужень, тому що при цьому скорочується кількість камер і спрощується спостереження за компенсаторами.

П - подібні компенсатори для одноосередкових каналів звичайно вигідніше розміщати в загальних нішах з вильотом вправо від траси. Для двоячейкових каналів вигідніше застосовувати двосторонні компенсатори з вильотами в різні сторони, а якщо в них сильно відрізняються діаметри та температури теплоносія^ то розміщати їх врозбіж (з різними відстанями між ними). Всі компенсаторні ніші на монтажній схемі нумеруються.

При безканальній прокладці бажано застосовувати сальникові компенсатори, що це викликають поперечного переміщення трубопроводів і не потребують устроїв канальних ділянок, як для інших типів Г - , Z - і П - подібних компенсаторів. Кількість поворотів траси повинно бути мінімальним, довжини ділянок між компенсаторами - максимальними; у місцях поворотів траси встановлюються нерухомі опори. Якщо установка сальникових компенсаторів небажана (D_у < 100 мм або ґрунти просадні від замокання), необхідно встановлювати П - подібні компенсатори та робити канальні ділянки довжиною 40 D_у із сальниками на вході трубопроводів в канали; іде краще не робити канали, а враховувати зменшення компенсаційної здатності.

51