Архаїчна Середня Азія

Донедавна історики, як правило, вважали стародавню Середню Азію "зовнішнім Іраном", периферією давньоіранської цивілізації. Проте археологічні знахідки дають підстави розглядати цей регіон як вогнище самобутніх культур: парфянської, маргіанської, хорезмської, согдійської, чачіської, ферганської.

Середньоазіатська цивілізація сформувалася кількома самостійними вогнищами, її культури контактували між собою й водночас налагодили тісні зв’язки з іншими цивілізаціями Стародавнього Сходу, насамперед передньо-азіатськими (месопотамською, еламською).

Найдавнішою неолітичною культурою Середньої Азії вважають джейтунську. Вона склалася в VI тис. до н. е. на південному сході регіону, між горами Копетдагу та Каракумами. Джейтунські племена були землеробсько-скотарськими. Вони підтримували тісні зв’язки з месопотамською неолітичною культурою Джармо.

У V—IV тис. до н. е. землеробсько-скотарські общини Середньої Азії навчилися плавити мідь, одомашнили велику рогату худобу, а згодом — і верблюдів, почали використовувати іригацію. Наприкінці III — на початку II тис. до н. е. на південному заході Середньої Азії вже з’явилися оточені цегляними мурами невеликі поселення міського типу (Алтин-Депе, Намазга-Депе). Жителі цих "міст" поділялися натри соціальні групи: вожді й жерці, общинна знать і, нарешті, рядові общинники. Поблизу багатих тамтешніх гробниць виявлено могили без будь-якого поховального начиння, що, можливо, належали рабам.

З нез’ясованих причин — найімовірніше, через засоленість ґрунтів — ці найдавніші середньоазіатські "міста" в середині II тис. до н. е. занепали. Тимчасом на півдні регіону, в Маргіані та Бактрії (територія нинішнього Північного Афганістану та Південного Узбекистану), острівцями серед моря кочових племен виникли нові поселення землеробів, що підтримували зв’язки з Месопотамією та Еламом. Тоді ж на півночі Середньої Азії з’явилися іраномовні скотарські племена. Між ними та осілим населенням півдня Середньої Азії (Бактрії та Маргіани) налагодилися стабільні стосунки (не завжди мирні), що стимулювали процес класо- й державотворення.

Становлення цивілізації. Греко-Бактрійське царство

Цивілізоване суспільство з’явилося в Середній Азії наприкінці ІІ на початку І тис. до н. е. Його побудові сприяли вступ регіону в залізний вік і створення у Прикаспії та в долині Муграба складних іригаційних систем. За даними "Авести", це суспільство складалося з жерців, воїнів-колоністів, землеробів-скотарів, ремісників і рабів патріархального типу.

У VI ст. до н. е. почався новий, третій, етап в історії стародавньої Середньої Азії. Іранські Ахеменіди приєднали частину її оазисів (Бактрію) до своїх неозорих володінь. Для цього їм довелося подолати запеклий опір могутнього племінного союзу массагетів — грози старосхідних цивілізацій (ці кочівники вже мали важку кінноту). Коли імперію Ахеменідів очолив Дарій І, Середня Азія, як і інші іранські території, вибухнула повстаннями. Особливо енергійно домагалася незалежності Маргіана. Дарій І спромігся зліпити докупи імперію, навіть розширити її територію. Однак після його смерті держава Ахеменідів втратила колишню могутність, і це підштовхнуло місцеву знать до сепаратистських повстань. Відложився Хорезм, нехтували владою Ахеменідів кочові племена.

Чергову сторінку в історію стародавньої Середньої Азії вписали завоювання Александра Македонського. Коли він знищив державу Ахеменідів, Бесс, останній ахеменідський сатрап Бактрії, проголосив себе "царем Азії" й здійснив спробу утворити свою державу в складі Бактрії, Маргіани, Согди та Парфії. Але соратники Бесса послужливо видали Александру Македонському цього політичного невдаху. Впродовж трьох років тривало народне повстання в Согді, очолюване представником місцевої знаті Спітаменом. Александр Македонський потопив цей народний виступ у крові, знищивши 70 тис. согдійців. Щоб замирити регіон, він забудував Бактрію фортецями Й одружився з вродливою, але норовливою Роксаною — донькою знатного бактрійця.

Після смерті Александра Македонського Середня Азія увійшла до складу держави Селевкідів. Антіох, син засновника цієї держави, розбудував столицю Маргіани, окільцював увесь оазис 25С-кілометровою захисною стіною, побудував і укріпив ряд міст. Бактрія заходилася енергійно відбудовувати свою економіку, понівечену війнами, навіть карбувала свою монету. Водночас вона виборювала собі політичну незалежність. Близько 250 р. до н. е. бактрійський сатрап Діодот проголосив себе незалежним володарем. Приблизно тоді ж від Селевкідів відложилася й Парфія. У Середній Азії, таким чином, утворилося кілька нових держав.

Найпомітнішою новоутвореною державою було Греко-Бактрійське царство, влада в якому належала завойовникам — грекам і македонцям. У ньому збереглася елліністична структура суспільства. У 80-х роках II ст. до н. е. непосидющі греки Бактрії здійснили перехід через Гіндукуш і розпочали завоювання індо-пакистанського субконтиненту. Але вже тоді політично нестабільне Греко-Бактрійське царство почало розпадатися на окремі невеличкі держави. Подальша історія Греко-Бактрії розвивалася в руслі цих двох тенденцій.

Отож спокій і стабільність могли явитися середньоазіатській людності хіба що уві сні. Оазиси стогнали від спустошливих набігів кочових орд. У III—І ст. до н. е. кочівники об’єдналися в могутні політичні союзи. Так, на півночі Середньої Азії кочову державу утворили племена сюнну, на південному сході Казахстану — усуні. На Бактрію, немов грім з ясного неба, звалилися кочівники-юеджі. Свою посильну лепту в цей вселенський розгардіяш внесли й саки. Поява кочових держав відкрила нову у похмуру, сторінку в історії людства.

Творці кочових держав вирізнялися особливою войовничістю. Помпей Тропі повідомляв про них (з певною часткою суб’єктивізму): "Ціле життя вони проводять не спішуючись з коня: верхи на конях вони воюють, бенкетують, вирішують свої приватні справи та виконують громадські обов’язки. Вершниками вони переїжджають з місця на місце, зупиняються, торгують, ведуть розмову... Завжди вони в тривозі й русі, завжди заклопотані або зовнішніми війнами, або внутрішнім розбратом... Володарів слухаються не тому, що поважають їх, а тому, що бояться. В любострасті не знають спину, в їжі стримані. Ніяким словам їхнім та обіцянкам довіряти не можна, якщо вони самі не зацікавлені в дотриманні свого слова".