Середня азія Стан джерельної бази

Джерела з історії стародавньої Середньої Азії вкрай убогі Історичних хронік немає, іноземці повідомляли про життя регіону скупо, тому доводиться задовольнятися переважно археологічними та нумізматичними матеріалами.

Певна інформація про давню середньоазіатську цивілізацію є у працях "батька історії" Геродота, "батька історичного роману" Ктесія Кнідського, "батька географії" Страбона, інших "батьків" і просто античних і візантійських авторів. Є повідомлення про неї також у китайських джерелах (праці Сима Цяня, Бань Гу та ін.). Історики використовують нечисленні місцеві документи (остракони парфянського архіву із Старої Ніси, тексти архіву з Топрак-Кали, так звані "старі согдійські листи" тощо), дані "Авести" та буддійської традиції.

Цінним історичним джерелом служать монети (місцеві, греко-бактрійські, парфянські, кушанські), але вони зберегли історичну пам’ять лише з доби Александра Македонського. Основний же обсяг інформації про стародавню Середню Азію дають речові пам’ятки. Археологи виявили чимало знарядь пращ, залишки іригаційних споруд, зброю, прикраси. Розкопано стародавні поселення, ремісничі майстерні, залишки міських мурів, святилища, некрополі.

Природнокліматичні умови, населення

Середня Азія займає обширну територію від степів Казахстану на півночі до Паміру на півдні, від Каспійського моря на заході до гір Тянь-Шаню на сході. Це зона пустель, напівпустель і гірських масивів, одним словом — природних контрастів. У пустельній зоні (Каракуми, Кизилкуми та ін.) дощі майже не випадають, а в її південній окраїні клімат субтропічний. Більшість тамтешніх рік губляться в пісках. Найбільшими водними артеріями є Амудар’я та Сирдар’я, котрі, як і решта рік регіону, витікають з могутніх гірських масивів на півдні та південному сході Середньої Азії. Вони мають надто швидку течію, щоб їхні води можна було в умовах технічного примітиву давнини легко використовувати для зрошення спраглої землі.

У Середній Азії землеробство можливе лише в річкових долинах з їхніми лесовими ґрунтами, передусім у Ферганській. У вологих гірських ущелинах Копет-Дагу на півдні Каракумської пустелі можна було займатися садівництвом (там росли горіхи, дикі сливи та інші дерева). Пустельна ж зона була придатною лише для кочового, напівкочового чи осілого скотарства.

Етнічна обстановка в стародавній Середній Азії була дуже нестабільною. Часті міграції племен, спустошливі війни спричиняли етнічну неоднорідність населення. Тому етнічна карта регіону в ряді відношень залишається загадкою для науки. Так, гостро дискутується походження кушан, гунів-ефталітів та інших стародавніх племен. Автохтонами Середньої Азії вчені здебільшого вважають іраномовні племена, в які поступово вкраплювалися тюркомовні компоненти. У рівнинній частині Середньої Азії — велетенських степових просторах Туранської низовини — кочували іраномовні массагети, скіфи, саки, сармати. Своїми розбійними набігами вони тримали в постійному страху землеробське населення не лише Середньої Азії, а й Ірану, який дещо раніше став на шлях цивілізаційного розвитку.