Найдавніший єгипет: віхи історії Народження староєгипетської держави

Люди почали селитися в Нільській долині ще в сиву давнину, Перші їхні ранньоземлеробські поселення там датуються VII тис. до н. е. Вони складалися з кількох землянок і халуп. У господарській діяльності найдавніших поселенців у долині Нілу відчувався вплив передньоазіатського населення, яке, зокрема, навчило тамтешню людність розводити овець та кіз. Квартали пізніших таких поселень у Єгипті VI—V тис. до н. е. вже налічували по 12—13 халуп. На межі V—IV тис. жителі країни (археологи назвали їх бадарійцями) вступили в мідно-кам’яний вік, навчилися кувати самородну мідь, користувалися на полюванні бумерангом. Єгиптяни IV тис. (їх умовно назвали амратійцями) започаткували іригаційне землеробство, навчилися ткацтву. Серед них уже з’явилися майнова та соціальна нерівність, можливо, навіть перші раби (припустити наявність рабів дозволяють тогочасні зображення зв’язаних полонених).

Державність з’явилася в Єгипті в другій половині IV тис. до н. е. у формі адміністративно-територіальних одиниць, що їх історики назвали грецьким терміном номи. На світанку єгипетської державності, в Ранньодинастичну добу, у Верхньому й Нижньому Єгипті існувало відповідно 16 і 10 номів, а до кінця Стародавнього Царства їх кількість зросла відповідно до 22 і 20. Кожен ном займав територію, окреслену місцевою іригаційною мережею, й був автономним господарським та адміністративним організмом. Номи Верхнього Єгипту розташувались від першого нільського порога до Дельти один за одним, ланцюгом, номи ж Нижнього Єгипту були розкидані поміж боліт Дельти. На чолі ному стояв номарх, колишній родовий старійшина, а тепер, з появою держави, місцевий царьок, який був головним адміністратором, очолював номове ополчення, виступав у ролі верховного жерця номового культу, керував іригаційним будівництвом.

Номи постійно конфліктували між собою. Сутички між ними, нерідко кровопролитні, спалахували через господарські суперечності та на релігійному ґрунті при найменшому послабленні центральної влади. Наприклад, Оксирінхський ном постійно ворогував із своїми найближчими сусідами через те, що вони охоче споживали рибу оксирінх, яку жителі цього ному вважали священною.

Життєва необхідність централізованого контролю за розподілом паводкових вод Нілу неминуче вела до політичного об’єднання країни. Наприкінці IV тис. до н. е. єгипетські номи об’єдналися у дві держави — Південне і Північне Царства, столицями яких (можливо, не столицями, а священними містами, центрами паломництва) стали відповідно Енхаб (Нехен) і Буто. Символами цих держав слугували відповідно квітки лотоса та папіруса, верховними богами — Сокіл і Гадюка. Володар Південного Царства носив білу кеглеподібну корону, володар Північного Царства — червону золоту корону у формі обруча зі спіраллю. Кожен з цих володарів прагнув стати повновладним господарем Єгипту. Про гостре політичне суперництво між ними свідчила поява архаїчного міфу про перемогу бога Гора, культ якого склався у Верхньому Єгипті, над нижньо-єгипетським богом Сетом.

Першим єгипетським володарем, про якого зберегла пам’ять історія, був верхньоєгипетський цар, що мав дивне ім’я Скорпіон. Він вийшов переможцем у війні з північними номами. Після нього у Верхньому та Нижньому Єгипті володарювало ще кілька (чи кілька десятків) царів. Першим загально єгипетським царем став на рубежі IV—III тис. до н. е. Міна (Менес). Єгиптологи нерідко ототожнюють його то з Нармером, то з володарем на ім’я Axa, то приписують всі ці імена одній особі. З воцарінням Міни завершився Додинастичний період історії Єгипту.

Втім, частина єгиптологів вважає, що створення єдиної Єгипетської держави — це тривалий, складний політичний процес, у якому брали участь і попередники, і наступники Міни. Скажімо, до Менеса намагалися поширити свою владу на весь Єгипет уже згадувані володарі Скорпіон та Нармер (звичайно, якщо Нармер і Менес — не одна й таж особа). На лицьовому боці так зв. палетки Нармера зображено воєнну перемогу Нармера, голова якого увінчана верхньоєгипетською короною (його ім’я написано двома знаками: рибина — нар і кам’яний різець — мер). Ця перемога була здобута, найімовірніше, над нижньоєгипетськими ополченцями, адже на зворотному боці палетки Нармер вже зображений у нижньоєгипетській короні. Чому ж тоді Геродот назвав об’єднувачем Єгипту саме Менеса? Він міг зробити це тому, що саме від Менеса в Єгипті почалося літописання.

Близько 3100 р. до н. е. Менес розгромив військові сили Північного Царства. На тому місці, де незабаром з’явилося місто Мемфіс, він побудував фортецю Біла стіна, а в ній — храм богу Птаху. Стародавні єгиптяни називали цю фортецю Хет-ка-Пта — "Палац духа Птаха", греки ж вимовляли цей топонім Ейгюптос — Єгипет. Що ж до стародавніх єгиптян, то вони свою країну називали Кемет, тобто "Чорна", протиставляючи чорну землю Нільської долини червоній пустелі. Своєю столицею Менес зробив верхньоєгипетське місто Абідос. Залишив цей світ перший загально єгипетський володар явно не по-царськи: дістався на обід гіпопотаму.

Менес не зумів стабілізувати неспокійну політичну обстановку в державі. Номи Нижнього Єгипту ще довго не хотіли миритися з втратою політичної незалежності. Наступникам Менеса (до речі, серед них чомусь були володарі з неєгипетськими іменами) довелося підкоряти їх силою. Лише за останнього царя II династії — Хасехемуї — відбулося, нарешті, політичне замирення в країні, тому царі НІ династії вже сміливо перенесли свою столицю ближче до Дельти, в Мемфіс, який виріс на місці фортеці Біла стіно