Мистецтво, музика

Про мистецтво Східного Середземномор’я в давнину багато говорити не доводиться. Воно виникло давно (найдавніші його пам’ятки глиняні жіночі фігурки датуються кінцем VI — початком V тис. до н. е.), але особливих вершин не досягло. Тамтешня гліптика, наприклад, в усіх відношеннях дуже поступалася шумерській. Найбільші успіхи мали метал о пластика (різьба по металу) та вироби зі слонової кістки. Проте навіть у цих способах художнього самовираження відчувався сильний вплив хурритських, середземноморських, єгипетських і передньоазіатських мотивів. Утім, кращі фінікійські художні вироби вирізнялися віртуозністю виконання, оскільки призначалися на експорт чи виконувалися на замовлення.

Архітектурні споруди сирійсько-фінікійського регіону зводилися переважно з цегли-сирцю, однак у них використовувалися також камінь і дерево.

Щодо мистецтва стародавніх євреїв, то воно виглядало провінційним навіть на фоні не особливо "столичного" мистецтва фінікійців та арамеїв. Найдавніші ізраїльтяни фактично не мали ані своєї архітектури, ані образотворчого мистецтва (майже цілковита відсутність останнього значною мірою була спричинена існуванням табу на зображення ізраїльського бога). Храмове будівництво в єврейській столиці велося руками фінікійських майстрів.

Інша справа — музика, яка стала невід’ємною частиною культурного, громадського та релігійного життя східно середземноморських народів. Звуками "міді дзвінкої", "бубна гудячого", цимбал, гуслів сповнювали ці народи своє дозвілля, супроводжували ритуальні дійства, тішили своїх володарів, причому музика здебільшого супроводжувалася співом і танцями. Виконавська майстерність їхніх музикантів, їхні музичні інструменти мали неабияку популярність у народів усього Середземномор’я, без їхньої участі рідко обходилися весілля, похорони, культові відправи. Пронизливі звуки "сурм із баранячих рогів" кликали євреїв на воєнні подвиги.

Аравія Стан джерельної бази

Аравія лежить на стику трьох континентів — Європи, Азії та Африки. Все ж, на відміну від Східного Середземномор’я, прохідним двором Передньої Азії вона не стала. Особливо це стосується Південної Аравії, де утворилися найбільші аравійські держави, адже від прадавніх вогнищ старосхідної культури вона була, певною мірою, відгороджена пустелею та недоступними горами. Тому не дивно, що про аравійську цивілізацію в історичній пам’яті збереглося небагато інформації.

Джерела з історії Стародавньої Аравії поділяються на чотири основні групи: матеріали епіграфіки, речові пам’ятки, писемні згадки інших народів Стародавнього Сходу, повідомлення Біблії та античних авторів.

Аравійці, як і стародавні єгиптяни, любили писати. Писали в них старі й малі, писали на чому завгодно: на камені, на дерев’яних дощечках, на глині, на скелях (графіті), на бронзі тощо. Збереглося понад 5 тис. пам’яток їхньої епіграфіки, здебільшого з Південної Аравії, а також з Єгипту, Ефіопії, Месопотамії, Палестини, о-ва Делос. Це, переважно, описи політичних подій, стародавні закони, написи-посвяти, написи на гробницях, ділові акти тощо. Відсутні серед них лише релігійно-міфологічні тексти, тому реконструкцію духовного життя далеких пращурів сучасних єменців доводиться здійснювати на основі самих лише імен та епітетів богів і відповідних скульптурних та рельєфних зображень. Датування аравійської епіграфіки проблематичне. Одні вчені відносять її до кінця II — початку І тис. до н. е., інші — до VIII чи, навіть, V ст. до н. е.

Непоодинокі, хоча й не особливо інформативні, згадки про Стародавню Аравію знаходимо в Біблії, у працях Геродота, Діодора, Страбона, Феофраста та деяких інших античних і ранньовізантійських авторів. Повідомлення про природно-географічні умови на півострові, про караванні й морські шляхи в Аравії, про тамтешні міста та порти, про звичаї і традиції населення є в "Періплах" — описах плавань персів, греків, римлян Червоним морем, Перською затокою та водами океану в пошуках шляхів до Індії.

Археологія особливої уваги Аравії не приділила, однак дещо відхилила завісу над її давнім минулим. Найбільше значення для археологічного дослідження Стародавньої Аравії мали розкопки Маріба — основного міста Сабейського царства, величних руїн Марібської греблі і того, що залишилося від Тімни — столиці Катабану. На півночі Аравії археологи цікавилися Петрою — столицею Набатейської держави.