Анатолія після загибелі Хеттського царства

На зламі II—І тис. до н. е. інтенсивні міграційні процеси до невпізнання змінили етнічну карту Анатолії. У XIII—XII ст.

до н. е. із Балкан на півострів нагрянули непрошені гості індоєвропейські "народи моря" та "мушкі". Вони знищили хеттську державу. У зворотному напрямі, зі сходу на захід, на півострів накотився вал абхазьких і протогрузинських племен. Завітали до Анатолії, також із Балкан, і фрігійці, які змішалися з мушками (ассирійці називали

Фрігію "країною мушків") та деякими іншими фракійськими племенами. Проте й на цьому міграційні процеси не завершилися. Наприкінці VIII ст. до н. е. до Анатолії забрели через Кавказький хребет невгамовні кіммерійці. Лише після цього в регіоні настала певна етнічна стабілізація. Новоприбульці розчленували Анатолію на кілька етнічних областей. Зокрема, в північно-західних областях півострова осіли фракійці, в його центральній частині — фрігійці, на північному сході — абхазькі та західні протогрузинські племена, на заході, південному заході та південному сході — нащадки хетто-лувійців (зокрема, лінійці), а на Чорноморському та Середземноморському узбережжі та на острові Кріт зарясніли грецькі міста-держави. Вірменське нагір’я обживали хуррити та споріднені з ними урарти. Звичайно, ці складні етнічні процеси далися взнаки. Анатолія перетворилася майже на цілковиту руїну.

Втім, загибель Хеттської держави була, певною мірою, й позитивним явищем у середньоазіатській історії, адже вона поклала край монополії хеттів на виробництво заліза. Цей метал, що мав ряд суттєвих переваг над бронзою і коштував у хеттську добу в 40 разів дорожче за срібло та в 5—8 разів — за золото, відтоді швидко поширився в Передній Азії та в острівних країнах Егейського моря. В XI—IX ст. до н. е. ще використовувалися переважно анатолійські поклади залізної руди, однак пізніше дійшла черга й до її місцевих запасів, скажімо, закавказьких.

Хеттська держава не зникла безслідно. В районі верхньої течії Євфрату виникла нова держава хеттів — "Велике Хатті", а на території Сирії — хеттське царство "Хатті". Ці держави проіснували до IX ст. до н. е., а потім розпалися (мабуть, за "допомогою" мушків, мовно споріднених із протовірменами) на ряд дрібних князівств. Вважається, що заселені II тис. до н. е. лувійцями та хурритами приєвфратські території стали з приходом туди "східних" мушків колискою вірменського народу.

Фрігійське царство

Після загибелі Хеттського царства найсильнішу державу в Анатолії утворили фрігійці, мова яких займала в індоєвропейській мовній сім’ї проміжне становище між давньогрецькою та протовірменською. Фрігійське царство, розташоване в центрі Анатолії, досягло свого найвищого розквіту в X—VIII ст. до н. е. Його столицею стало м. Гордіон, назване за ім’ям найвидатнішого (принаймні, таким його вважали греки та римляни) фрігійського царя Гордія.

Доброї слави зажив на фрігійському троні син Гордія Мідас, який після смерті батька у жорстокій боротьбі за владу переміг усіх своїх суперників. Він поширив свою владу також на казково багату на золото Лідію і, можливо, саме тому зажив репутації людини, здатної лише дотиком своєї руки перетворювати все на золото. Мідас віддавався меценатству, активно діяв на міжнародній арені, дружив із греками. Він був незмінним учасником анти ассирійських коаліцій, аж поки Саргон II не завдав йому воєнної поразки, змусивши Фрігію платити данину Ассирії. Утім, не лише ассирійці були головною біллю для фрігійців. На західних і північно-західних кордонах фрігійців тіснили мореплавці-греки та деякі інші малоазійські народи, а наприкінці VII ст. до н. е. зі сходу на них звалилися божою карою кочівники-кіммерійці. Зазнавши поразки від кіммерійців, Мідас наклав на себе руки. Фрігійське царство розвалилося. Його територія дісталася близько 600 р. до н. е. Лідійському царству, а ще через півстоліття — персам.