Мала азія і закавказзя хеттське, фрігійське та лідійське царства Основні джерела археологічне дослідження Анатолії

Стародавня історія Малої Азії, (Анатолії) відображена в джерелах скупо й нерівномірно в часі та просторі. Про її найдавніший період (X—III тис. до н. е.) розповідають лише археологічні матеріали — виявлені археологами стоянки первісної людини на півдні півострова, мезолітичні й неолітичні поселення (Чейюню-Тепесі, Чатал-Гуюк) та поселення доби ранньої бронзи (Троя).

Вивчати торгово-ремісниче життя, етнічний склад населення Малої Азії наприкінці III тис— на початку II тис. до н. е, допомагають "каппадокійські" (за пізнішою назвою східної частини Малої Азії—Каппадокія) клинописні таблички, виявлені в Каніші. Важливим історичним джерелом про світанковий період хеттської минувшини ? також лінгвістичний аналіз хеттських писемних пам’яток, який проливає світло на міграцію малоазійських етносів, у тому числі хеттів.

Значно краще відображена в джерелах нетривала історія Хеттського царства (II тис. до н. е.), проте ними хеттологи почали користуватися лише в XX ст., а раніше черпали інформацію про хеттів виключно з єгипетських, ассирійських, урартських написів і туманних згадок Біблії про "хеттеїв", "царів хеттейських". Довірившись Біблії, вчені довго вважали хеттів нечисленним етносом Палестини та Північної Сирії. Вони й гадки не мали, що "хеттеї" насправді були творцями могутньої передньоазіатської держави.

Хетські тексти, складені хеттською (неситською), палійською та лувійською мовами, стали відомі європейцям лише на початку XX ст. завдяки сенсаційній знахідці в Богазкьої великого царського архіву (близько 20 тис. документів) та дешифруванню в 1915—1917 рр. чехом Фрідріхом (Бедріхом) Грозним хеттського клинописного письма.

Ф. Грозний ловів, що хеттська мова, яку на початку XX ст. називали "арцавською" (за назвою держави Арцава, з володарем якої листувався хеттський цар), хоч як цьому важко повірити, має індоєвропейську структуру. Дешифрування хеттського письма було завершено в 1947 р. завдяки знаходженню турецьким ученим X. Т. Боссертом у Каратепе двомовного — хеттського та фінікійського — тексту.

Хеттські писемні пам’ятки — це, здебільшого, історичні та політичні тексти (царські аннали, міжнародні договори, в тому числі хеттський варіант договору між єгипетським фараоном Рамзесом II та хеттським царем Хаттусілі III, дипломатична кореспонденція тощо), документи соціально-економічного змісту (службові "інструкції", "імунітетні" грамоти, дарчі акти, земельні кадастри тощо), юридичні акти (судові протоколи, царські укази, закони які за своєю інформативністю, на жаль, поступаються "Законам Хаммурапі"), релігійні тексти, яких, до речі, найбільше.

Археологічне дослідження Східної Анатолії, де склалася Хеттська держава, почалося у 80-х роках XIX ст., після того, як німецькі та австрійські вчені віднайшли в Зенджірлі пам’ятки пізньохеттської архітектури та мистецтва, датовані І тис. до н. е. (Хеттського царства тоді вже не існувало).

На початку XX ст. Британський музей провів археологічні розкопки Каркемиша, а німецький сходознавець Г. Він-клер — руїн хеттської столиці Хаттусі в Богазкьої. У 1931 р. К. Біттель продовжив розкопки Богазкьоя, причому вже справді на високому науковому рівні (Г. Вінклер копав недбало). У Богазкьої було виявлено, крім уже згадуваного державного архіву хеттів, рештки шести-кілометрової масивної захисної стіни, цитадель, кілька храмів. Неподалік від столиці вчені розкопали храм Язиликай, на рельєфах якого виявили зображення всіх хеттських богів і "груповий портрет" царської сім’ї. Археологи розкопали також Тарс та інші хеттські міста.

Основними джерелами з історії Фрігійського та Лідійського царств є пам’ятки матеріальної культури, епіграфіка, літературні твори та повідомлення античних авторів.

Починаючи з середини XIX ст., турецькими та американськими археологами ведуться (поперемінно) розкопки лідійської столиці Сарди та її некрополя. З початку XX ст. розкопується також фрігійська столиця Гордіон та її некрополь з багатим поховальним інвентарем. Археологи приділили увагу також скельним культовим спорудам фрігійців ("могила Гордія", "могила Мідаса", "лев’яча могила" тощо), гробницям лідійських царів ("гробниця Гі-геса"), руїнам ряду фрігійських міст, численним слідам скіфського та кіммерійського перебування в Анатолії.

Дуже важливими джерелами для вивченням історії Фрігії та Лідії є епіграфічні пам’ятки, зокрема написи-по-святи, епітафії, грецькі, лідійські, карійські, лікійські написи на посуді, печатках, монетах тощо.

Історична інформація про Фрігію та Лідію присутня в ассирійських царських анналах, у Біблії, в персидських написах Дарія І. Вельми інформативними є пам’ятки усної народної творчості (міфи, легенди), збережені античними авторами, а також праці самих античних авторів: Геродота, Ксенофонта, Страбона, Платона, Плінія Старшого, Павсанія, Лукана, Лукіана, Діонісія Галікарнаського, Стефана Візантійського, лідійського історика Ксанфа (V ст. до н. е.), праця якого не збереглася, та ін.