
- •Вступ Предмет історії Стародавнього Сходу
- •Єгипет вступ до єгиптології
- •Стан джерельної бази
- •Дешифрування ієрогліфів
- •Історія археологічного дослідження країни
- •Хронологія та періодизація староєгипетської історії
- •Природнокліматичні умови в країні
- •Етногенез та ментальність населення
- •Найдавніший єгипет: віхи історії Народження староєгипетської держави
- •Державний апарат
- •Будівництво пірамід
- •Організація воєнних походів у період Стародавнього Царства
- •Тимчасова загибель і відродження Єгипетської держави в другій половині ш тис. До н. Е
- •Політична історія Єгипту доби Середнього Царства й нашестя гіксосів
- •Єгипет доби нового та пізнього царств: розквіт і занепад Визволення Єгипту від гіксосів та перетворення його у "світову державу"
- •Релігійно - політична реформа Аменхотепа IV (Ехнатона)
- •Воєнна політика фараонів XIX династії
- •Єгипет за Рамесидів фіванська теократія
- •Політична історія Єгипту доби Пізнього Царства
- •Соціально-економічний розвиток стародавнього єгипту Іригаційне землеробство інші галузі сільського господарства
- •Розвиток ремісничого виробництва
- •Торгівля
- •Соціальна структура Єгипту, її державне регулювання
- •Староєгипетська сім’я
- •Культура стародавнього єгипту
- •Техніка та інженерна справа
- •Матеріальний побут
- •Мова, писемність, освіта
- •Науково-практичні знання
- •Релігія і міфологія
- •Література
- •Архітектура і мистецтво
- •Театр, музика, спорт
- •Месопотамія вступ до шумерології та ассиріології Характеристика джерельної бази
- •Дешифрування клинопису
- •Історія археологічного дослідження країни
- •Хронологія та періодизація історії Стародавньої Месопотамії
- •Природно-кліматичні умови
- •Етногенез і ментальність населення
- •Держави шумеру і аккаду Месопотамія архаїчна та ранньодинастична
- •Аккадське царство
- •Нашестя кутіїв
- •Царство Шумеру і Аккаду (III династія Ура)
- •Вавилонська держава у II тис. До н. Е. Політична історія Вавилонії в II тис. До н. Е.
- •Господарське життя Стародавнього Вавилона
- •Старовавилонське суспільство
- •Касситська Вавилонія (Середньовавилонське царство)
- •Ассирія: від народження до вершин могутності Політична історія Ассирії в II тис. До н. Е.
- •Господарське життя, суспільство Ассирії у II тис. До н. Е.
- •Посилення Ассирії наприкінці X — в IX ст. До н. Е.
- •Створення та розквіт Ассирійської імперії
- •Загибель ассирійської імперії. Нововавилонське царство Ассирія на шляху в небуття
- •Причини катастрофи
- •Нововавилонське царство: віхи історії
- •Господарське та суспільно-політичне життя Нововавилонського царства
- •Культура стародавньої месопотамії
- •Матеріальний побут
- •Писемність, освіта бібліотеки та архіви
- •Науково-практичні знання
- •Реліпино-міфолопчні уявлення
- •Література
- •Архітектура, мистецтво, музика
- •Мала азія і закавказзя хеттське, фрігійське та лідійське царства Основні джерела археологічне дослідження Анатолії
- •Природнокліматичні умови, населення Стародавньої Анатолії
- •Політична історія хеттів
- •Господарське життя й суспільство Хеттської держави
- •Культура хеттів
- •Анатолія після загибелі Хеттського царства
- •Фрігійське царство
- •Лідійське царство
- •Культура Фрігії та Лідії
- •Ванське царство (урарту) та ранні держави закавказзя
- •Природнокліматичні умови
- •Стан джерельної бази
- •Утворення Ванського царства
- •Розквіт Урарту
- •Урартське суспільство
- •Занепад Урарту. Утворення ранніх держав Вірмени та Грузії
- •Культура Урарту
- •Східне середземномор’я. Аравія вступ до семітології. Стародавні фінікія та сирія Стан джерельної бази біблійна критика
- •Природнокліматичні умови
- •Етногенез і ментальність населення
- •Перехід від варварства до цивілізації
- •Палестина в і тис. До н. Е. Заселення Палестини стародавніми євреями
- •Держава Давида і Соломона
- •Староєврейське суспільство після загибелі Ізраїльсько-Іудейського царства
- •Рух пророків, реформи Іосії
- •Палестина під іноземним володарюванням
- •Культура східного середземномор’я в давнину
- •Матеріальна культура
- •Писемність. Наукові знання
- •Література
- •Мистецтво, музика
- •Аравія Стан джерельної бази
- •Природнокліматичні умови
- •Населення
- •Віхи історії
- •Соціально-економічний розвиток
- •Політичний устрій
- •Культура та релігія
- •Іран. Середня азія вступ до іраністики. Елам Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану
- •Природнокліматичні умови
- •Етногенез і ментальність населення
- •Стародавній Елам
- •Держава ахеменідів
- •Мідіське царство у vііі—VI ст. До н. Е.
- •Поява й посилення держави Ахеменідів
- •Царювання Дарія 1
- •Держава Ахеменідів у V—IV ст. До н. Е. Та її загибель
- •Господарське життя та суспільство ахеменідського Ірану
- •Культура ахеменідського ірану
- •Матеріальна культура
- •Писемність, освіта, поширення наукових знань
- •Релігійно-міфологічний світогляд
- •Література
- •Архітектура та мистецтво
- •Середня азія Стан джерельної бази
- •Природнокліматичні умови, населення
- •Архаїчна Середня Азія
- •Становлення цивілізації. Греко-Бактрійське царство
- •Парфянське царство
- •Кушанська держава
- •Культура, релігія
- •Вступ до індології Стан джерельної бази археологічне дослідження країни
- •Хронологія та періодизація староіндійської історії
- •Природнокліматичні умови в Стародавній Індії
- •Етногенез та ментальність населення
- •Віхи політичної історії
- •Індська (Хараппська) цивілізація
- •Заселення Північної Індії "аріями"
- •Поява цивілізації в долині Гангу
- •Індійський похід Александра Македонського
- •Імперія Маур’їв
- •Імперія Гуптів
- •Соціально-економічне життя Особливості економічного розвитку
- •Варни та касти
- •Форми власності й залежності
- •Система общин
- •Реформаційні віровчення середини і тис. До н. Е
- •Джайнізм
- •Ранній буддизм
- •Буддизм махаяни
- •Культура Матеріальна культура
- •Мови, писемність, освіта
- •Наукові знання
- •Література
- •Архітектура та мистецтво
- •Театр, музика
- •Китай вступ до китаїстики Стан джерельної бази
- •Археологічне вивчення Китаю
- •Природно-кліматичний фактор в історії давньокитайського суспільства
- •Етногенез та ментальність населення
- •Хронологія та періодизація давньокитайської історії
- •Найдавніші китайські держави
- •Держава Західне Чжоу: політична історія
- •Господарство та суспільство Західного Чжоу
- •Китай доби Східного Чжоу: на політичному роздоріжжі
- •Суспільно-політичні вчення стародавнього китаю
- •Конфуціанські ідеї щодо перебудови суспільства
- •Соціальна утопія моїзму
- •Легістська модель держави
- •Суспільство по-даоськи
- •Давньокитайські імперії
- •Західна Хань
- •Східна Хань
- •Культура
- •Матеріальна культура
- •Писемність, мова, освіта
- •Наукові знання
- •Релігія і міфологія
- •Література
- •Архітектура та мистецтво
- •Японія Характеристика джерельноі бази
- •Рання Японія
- •Японія доби дзьомон
- •Японія перед вторгненням етнічних протояпонців
- •Прихід вадзін. Зародження ранньодержавних утворень (епоха яйої)
- •Культура давніх японців
- •Рекомендована література
Нововавилонське царство: віхи історії
Ассирія ще доживала останні дні а Вавилон та Єгипет уже
заходилися ділити її спадщину.
В 605 р. до н. е. вавилонські війська, керовані царевичем Навуходоносором, завдали єгиптянам під стінами Каркемиша нищівної поразки. Дрібним царкам Сирії, Фінікії та Палестини лише тоді стало зрозуміло, кому доведеться надалі платити данину.
Того ж 605 р. до н. е. засновник Нововавилонського царства Набопаласар помер від старості. Навуходоносора, який перебував з армією далеко від столиці, повідомили про смерть батька з допомогою системи сигнальних вогнів. Царевич, кинувши своє військо, щодуху помчав до столиці, де й коронувався на царство.
Новий цар відразу ж приступив до упокорення Іудеї, яка відмовилася платити Вавилону данину. На початку VI ст. до н. е. його воїни двічі вдиралися в Єрусалим, зруйнували цю столицю іудеїв, у тому числі символ єврейської державності — єрусалимський храм бога Яхве, переселили до Вавилонії близько 50 тис. іудеїв. Тим часом над самим Вавилоном нависла смертельна загроза скіфської навали. Та несподівано прийшов порятунок, причому звідти, звідки його ніхто не чекав. Мідійський цар Кіаксар запросив скіфських вождів до себе на бенкет, де всіх їх перебив, після чого без будь-яких ускладнень розсіяв розгублених скіфських воїнів . Між Лідією та Мідією відразу ж спалахнула війна за скіфську спадщину, на яку претендував також Вавилон. Але найбільшого клопоту завдавав Навуходоносору II Єгипет, який ніяк не хотів змиритися з утратою Східного Середземномор’я й підбивав народи Північної Сирії на анти вавилонське повстання. Скориставшися раптовим затишшям у лідійсько-мідійській війні, яке вивільнило йому руки, Навуходоносор II захопив фінікійське місто Сідон (воно на той час уже піднялося з руїн), острівний Tip, перед яким спасували ассирійські легіони, завоював у Південній Палестині князівство Едом — одним словом, остаточно перебрав від єгиптян контроль за Східним Середземномор’ям. Невдовзі між Вавилоном та Єгиптом було укладено мирний договір, скріплений династичним шлюбом Навуходоносора II. з єгипетською принцесою Нітокріс (Нейтікерт), який красномовно свідчив про могутність держави Навуходоносора II, адже єгиптяни своїх принцес до чужих гаремів не віддавали. Трохи згодом вавилонський цар, скориставшися громадянською війною в Єгипті, посадив на єгипетський трон свого родича. Для Вавилона це була удача з удач, адже над ним саме тоді нависла небезпека війни з Мідією. Про всяк випадок Навуходоносор II терміново побудував північніше Сіппара й Опіса Мідійську стіну — потужну оборонну лінію.
Таким чином, за царювання Навуходоносора II Нововавилонське (Халдейське) царство стало могутньою передньо- азіатською державою, політичним спадкоємцем Ассирійської імперії.
Навуходоносор II здійснив у своїй столиці грандіозні будівельні роботи, перетворивши її на одне з найбільших і найкрасивіших міст Передньої Азії. Він оточив Вавилон, у якому налічувалося щонайменше 200 тис. жителів, могутнім захисним муром завдовжки 18 км, із 360 сторожовими вежами. Взяти приступом ці мури, товщина яких в окремих місцях сягала 12 м, було неможливо, проте їх можна було спалити, адже вавилонські будівельники використали як скріплюючий матеріал при їх спорудженні бітум та асфальт. Щоб цього не трапилося, цар звелів побудувати складну гідротехнічну систему, за допомогою якої можна було швидко затопити всю низину довкола міста. Навуходоносор II спорудив парадний в’їзд у Вавилон — облицьовані синіми кахлями й прикрашені рельєфними фігурками биків, левів та єдинорогів Ворота богині Іштар. Від цих воріт до центру міста вела Дорога процесій, що мала також оборонне значення. Через Євфрат, котрий перетинав місто, було зведено 115-метровий міст, одна з секцій якого на ніч розбиралася. У столиці Навуходоносор II побудував для себе два палаци, в одному з яких мав спеціальну кімнату, де зберігав воєнні трофеї. Для своєї дружини — мідійської принцеси Амітіди (Аміїтіс) — цар спорудив Висячі сади Семіраміди — оперті на стовпи платформи терас, на яких у насипному фунті росли екзотичні дерева та кущі.
Навуходоносор II також реконструював столичний храм бога Мардука — Е-сагілу, в архітектурний комплекс якого входила 90-метрова Вавилонська вежа — Етеменанкі. В олтарному приміщенні цього храму стояла шестиметрова золота статуя Мардука, яка важила разом із золотим жертовним столом, як запевняє Геродот, понад 2,4 тонни.
Після смерті Навуходоносора II у Нововавилонському царстві загострився етнічний конфлікт між халдеями Півдня країни та північними арамеями, який мало не вилився у громадянську війну. Політичні негаразди тривали цілих п’ять років, доки у 556 р. до н. е. царем не став Набонід — син арамейського вождя і жриці храму арамейського місячного бога Сіна. Щоб легітимізувати свою владу, Набонід одружився на вдові Навуходоносора II — єгиптянці Нітокріс (Нейтікерт) і всиновив її сина Бел-шар-уцура (біблійний Валтасар).
Набоніду дісталося нелегке царювання. Над його державою нависла смертельна загроза, перської навали. Інтригувало халдейське жрецтво, обурене тим, що цар більше піклувався про семітські (арамейські) культи Сіна,
Іштар та Шамаша, аніж про халдейський культ Мардука. Ці інтриги зрештою допекли Набоніда до живого — він залишив столицю на Бел-шар-уцура, сам же із військом попрямував в Аравійські степи, де заснував нову царську резиденцію — м. Тейму. Там він розпочав безпрецедентну інтригу проти опозиційної знаті, за яку історики нарекли його царем-археологом. За його наказом на території найбільших південно месопотамських храмів розгорнулись "археологічні" розкопки, які засвідчили, що через халатність жерців храми реставровувалися недбало, втратили свій первісний вигляд, а отже — і святість. Таким чином, цар звинувачував опозиційно настроєних жерців у святотатстві. Водночас він посилив державний контроль за храмовим господарством.
Похід Набоніда в Аравію поліпшив стратегічне становище Нововавилонського царства, проте не міг змінити невблаганну ходу історії. Після 10 років "аравійського сидіння" Набоніда в Заріччі (Північна Сирія) уже порядкували перси. Сподіватися на допомогу єгиптян не доводилось — Вавилон опинився наодинці з грізним ворогом. Саме в цю лиху годину відкрилася страшна істина — Вавилон нікому захищати! Племена і народи, силоміць переселені на окраїни Нововавилонського царства ассирійськими та вавилонськими володарями, покладали надію на персів, що ті відпустять їх на батьківщину. Соціальна ерозія вавилонського суспільства, наскрізь просякнутого духом наживи, зайшла так далеко, що його рядовим громадянам уже було байдуже, хто сидітиме на царському троні,— вавилонець чи перс. Вавилонці, як гірко скаржився Набонід в одному з написів, "пожирали один одного, мов собаки, сильний грабував слабкого". Щодо вавилонської знаті, то її більше влаштовував прямий і рішучий перський цар Кір II, аніж політичний крутій Набонід, за спиною якого вона розпочала таємні переговори з персами. Набонід спішно повернувся до Вавилону.
Навесні 539 р. до н. е. Кір II, добре поінформований про настрої вавилонського населення, на чолі свого війська перетнув вавилонський кордон. Намісник вавилонської провінції Гутіум, що лежала на схід від середньої течії Тігру, переметнувся до персів. У цій ситуації Набонід розгубився. Йому здавалося, що можна примусити населення країни обороняти столицю до останнього подиху, якщо позвозити туди статуї богів з усіх месопотамських міст. Однак своїм непродуманим рішенням він лише дав Кіру II чудову можливість звинуватити вавилонського царя у святотатстві та зневазі до свого народу.
Влітку 539 р. до н. е. перси розбили під Опісом вавилонську армію, якою командував Бел-шар-уцур, а восени їм здався без бою Сіппар. У лічені дні перські легіони вже стояли під неприступними стінами Вавилона. Перси відвели води Євфрату і по його сухому руслу зненацька вдерлися в місто. Набонід — цар іще недавно могутньої держави, здався Кіру II на милість переможця, і той великодушно подарував йому життя.
Кір II намагався справити на вавилонців враження, що він прагне одного — визволити їх від тиранії царя-єретика. Він заборонив своїм воїнам грабувати місто, дозволив переселеним народам повернутися на батьківщину, повернув месопотамським містам статуї їхніх богів. Така великодушність і гуманність Кіра II різко контрастувала з жорстокими заходами ассиро-вавилонських царів і принесла засновникові Перської держави очікувані політичні дивіденди — послаблення опору передньоазіатських народів завойовникам.
Кір II формально зберіг Вавилонське царство. Звичайно, царем Вавилону він себе проголосив, однак на правах особистої унії, тобто шляхом виконання встановлених вавилонською традицією коронаційних обрядів у храмі бога Мардука. Вавилон увійшов до складу Перської імперії на правах автономії. За Дарія І вавилонці двічі повставали, щоб повернути собі незалежність, проте їхні зусилля виявилися марними. Щоб надалі вавилонці були слухнянішими, Дарій І віддав їх на поталу своїм чиновникам і обклав величезною даниною — понад ЗО т срібла щорічно. Син Дарія І — Ксеркс узагалі ліквідував Вавилонське царство, пороздавав вавилонські землі персам.
У другій половині IV ст. до н. е. Вавилону, здавалося, випала краща доля: Олександр Македонський зробив його своєю резиденцією. Проте Олександр невдовзі помер, а запекла боротьба за владу після його смерті принесла Вавилону чимало неприємностей. У 126 р. до н. е. його остаточно зруйнували парфяни. Місто обезлюдніло, перетворилося на руїну, примушуючи мандрівника дивитися на неї в мовчазному задумі та згадувати схвильовані байронівські рядки:
Меж двух миров, на грани смутной тайны
Мерцает жизни странная звезда.
Как наши знанья бедны и случайны!
Как многое сокрыто навсегда!
Прилив столетий, темный и бескрайний,
Смывает грани, толпы и года,
Лишь мертвых царств угрюмые могилы
В пространствах мира высятся уныло.