Господарське життя, суспільство Ассирії у II тис. До н. Е.

Населення Ассирії здавна вирощувало в долинах рік ячмінь, полбу (двозерна пшениця), городні культури, а на південних схилах гір, придатних для терасного землеробства, закладало сади і виноградники. Фінікова пальма не мала в Ассирії майже ніякої господарської ваги, залишаючись декоративним деревом, бо фініки там не встигали дозрівати. Іригація в ассирійському землеробстві використовувалася, проте відігравала набагато скромнішу роль, ніж у південно месопотамському. В долинах Верхнього і Нижнього Заба розвивалося тваринництво з літнім випасом худоби на гірських луках.

Розвивалися в країні, багатій на промислову сировину, також ремесла, особливо виробництво зброї та військового спорядження, металургія, будівництво.

Але чи не найбільше уваги приділяли ассирійці посередницькій торгівлі, тісно пов’язаній з військовими грабіжницькими експедиціями. Купецтво Ашшура спільно з купцями приєвфратських областей та Сирії в XX—XVIII ст. до н. е. заснувало в Малій Азії, на території нинішнього Кюль-Тепе, найдавніше в світі міжнародне торгове об’єднання — Каніш (Канесу, Несу), жителі якого займалися не лише посередницькою торгівлею, а й прибутковим лихварством. Особливо пожвавилась ассирійська торгівля напередодні міграції в північні області Передньої Азії арамейських племен. Ассирійське купецтво (йому, до речі, і грошима служило не срібло, а свинець) заснувало тоді свої торгові квартали в Марі, Угариті, Єгипті. Проте арамеї невдовзі паралізували ассирійську торгівлю, підірвали добре поставлену в країні систему землеробства. Через те в Ассирії почастішали неврожаї, доходило навіть до голоду.

Яким було ассирійське суспільство в II тис. до н. е.?

В країні існували царські й храмові господарства, які велися працею залежних робітників та рабів. Однак основний земельний фонд належав общинам, які складалися з кількох поколінь найближчих родичів. Общинна земля була оточена великою межею, порушувати яку заборонялося законом, і передавалася шляхом жеребкування в сімейне користування. Сімейне поле обгороджувалося малою межею, посягання на яку так само вважалося злочином. Землю в Ассирії можна було купити й продати, але за погодженням з общиною.

В Ассирії розвивалося рабовласництво, причому основним джерелом рабства в ній, на відміну від Вавилонії, були не війни, а боргова кабала та работоргівля. Засобами закабалення слугували оживлення в біді, тобто матеріальна допомога в голодні роки, за яку оживлений потрапляв у залежність від "благодійника", та усиновлення разом з полем і будинком. Почасти обертали в рабство і військовополонених, причому відсоток таких рабів з активізацією ассирійської воєнної експансії зростав. Форми залежності в ассирійському суспільстві були різноманітні. Рабів у країні було небагато, основну масу населення становили дрібні й середні самостійні виробники, переважно селяни-обшинники.

Верхи ассирійського суспільства складалися з великих землевласників, купецтва, чиновників, жерців. Усі вони користувалися в державі низкою пільг. Проте різкого поділу на соціальні стани в Ассирії, очевидно, не відбулося, в ньому ще переважали патріархальні стосунки.

Ассирійська сім’я мала яскраво виражений патріархальний характер. Усе сімейне майно належало чоловікові, вже тому жінка цілком залежала від нього, свекра, синів. Патріархальність сімейних основ посилювалася традиційною системою успадкування сімейного майна, за якою левова пайка батьківського спадку перепадала старшому синові. Розпорошенню сімейного майна запобігав прадавній звичай левірату, тобто обов’язковий шлюб вдови з братом покійного чоловіка, та сорорату, тобто шлюб удівця з сестрою небіжчиці-жінки (до речі, левірат існував також в Ізраїлі та в хеттів).

Чоловікові в Ассирії дозволялося застосовувати до жінки тілесні покарання, а на випадок розлучення (право на нього мав лише чоловік) — вигнати з дому без виділення їй бодай частки спільно нажитого майна. Заміжня ассиріянка повинна була виходити на люди в паранджі, носити яку повіям і рабиням категорично заборонялося. Жінку, яка штучно переривала вагітність, проклинали чи карали лютою смертю, її труп заборонялося ховати.

Державність в Ассирії розвивалася в напрямі поступового відмирання воєнної демократії й посилення центральних органів влади. Чиновники поєднували в своїх руках і цивільну, й військову владу, що мало забезпечити надійне керівництво колоніями В другій половині II тис. до н. е. з’явилося процесуальне право, яке базувалося на т. зв. "середньо-ассирійських законах".