Заселення Північної Індії "аріями"

Нова цивілізація постала не в Північно-Західній, а в Північно-Східній Індії, в долині Гангу її виникненню сприяла міграція в Північну Індію "арійських" племен, які назвали свою нову батьківщину Ар’явартою — "країною аріїв". В історичній науці ці племена дістали назву індоарійських.

Індоарійці разом з іранцями відпаростилися від індоєвропейського племінного союзу, як уже зазначалось, приблизно в середині II тис. до н. е. Яким шляхом забрели вони в Індію, з’ясувати не вдалося. Як вважають дослідники, вони могли спершу потрапити разом з іранцями до Ірану, а вже потім перекочувати в індійські джунглі. Могли шляхи індоаріїв та іранців розійтися ще до прибуття останніх в Іран, тобто десь у Середній Азії. Не відомо точно, якою була міграція індоаріїв до Індії. До недавніх пір вона уявлялась дослідникам як нашестя хоробрих і жорстоких воїнів, що супроводжувалось масовим поневоленням аборигенів та кривавими оргіями. Нині ж учені більше схиляються до думки, що відбулося поступове, мирне заселення індійських земель цими племенами. Слід зазначити, що ані перша, ані друга концепція не підтверджуються надійними джерелами.

Історики нерідко трактують прихід індоаріїв у "країну тисячі чудес" як завоювання висококультурним народом напівдиких аборигенів, навіть вважають мігрантів творцями індійської цивілізації. Прихильники расової теорії при цьому зараховують світлошкірих "аріїв" і темношкірих аборигенів до різних рас, осмислюють "арійське завоювання Індії" як перемогу вищої раси над нижчою. На думку ж їхніх опонентів, індоарії — ніяка не раса, а етнічна група чи, що вірогідніше, елітарний прошарок у племінному союзі індоєвропейців, що хараппська культура в Індії своїм рівнем не поступалася індоарійській, тому остання аж ніяк не могла виконати культуртрегерську місію в цій країні.

Отож питання про міграцію в Північну Індію "аріїв" залишається дискусійним, відповіді на нього не виходять за межі здогадів і наукових гіпотез. Наука не знає, відкіля і як потрапили "арії" на свою нову батьківщину.

Поява цивілізації в долині Гангу

Освоєння Північно-Східної Індії "аріями" тривало майже тисячоліття. Цей період індійської - історії в науці називають Ведійським, бо саме тоді було складено на санскриті — мові "аріїв" — священні тексти Вед. У Ведійський період, до середини І тис. до н. е., в північних краях Індостану відбувся синтез індоарійської та місцевих (протомундівської та протодравідійської) культур у нову, спільну для населення цього обширного регіону культуру, що її здебільшого ототожнюють з культурою "сірої розписної кераміки".

До своєї міграції в басейн Гангу та її приток індо-арійські племена ще вели напівкочове життя, проте в них уже з’явились соціальна нерівність, зародки станово-кастової системи, легітимна центральна влада — одним словом, зароджувалася цивілізація. Потрапивши в глушину, де лише вряди-годи можна було зустріти осідок землеробів, індоарії стали переходити від кочового життя до осілого, хліборобського. З допомогою залізних знарядь праці, які саме тоді ввійшли у вжиток, вони розчищали дрімучі хащі, осушували болота, будували іригаційну систему у вигляді каналів і водоналивних коліс. До середини І тис. до н. е. весь басейн Гангу вже був обжитий індоаріями, хоч там усе ще залишалось чимало боліт і джунглів.

Політичне життя ведійської Індії вирізнялося вражаючою нестабільністю. Численні племена легко знімалися з обжитих місць і знаходили собі інший осідок. Раптово виникали і швидко гинули царства, династії, змінювались їхні назви. Контури політичної історії країни проглядаються в цій політичній мозаїці лише із середини І тис. до н. е.

Наприкінці Ведійського періоду, але не раніше VIII ст. до н. е., в долині Гангу з’явилися перші міста (до речі, були вони менші за хараппські центри і гірше від них упорядковані) та найдавніші держави, що їх стародавні тексти називають "великими країнами" (махаджанападами). Таких "великих країн" налічувалось понад півтора десятка, і вони мали різний політичний устрій. Одні з них були примітивними монархіями з дуже слабкою центральною владою, інші — олігархіями чи республіками.

Найсильніші тогочасні держави в долині Гангу — Ко-шала із столицею в Шравасті та Магадха із столицею в Раджагріха (нинішній Раджгір). У політичному змаганні між ними поступово гору взяла Магадха (сучасний південний Біхар), яка посилилась за династії Шайшунагів. Шостий цар цієї династії, Аджаташатру, завоював сусідню республіку Ліччхавів, а невдовзі й саму Кошалу. Його наступник Удаїн зробив своєю столицею Паталіпутру — майбутній політичний та культурний осередок Північної Індії. Згодом царі Магадхи поширили свою владу також на сильну державу Аванті із столицею в Удджайні.

У IV ст. до н. е. в державі Магадха відбувся двірцевий переворот. Цього разу на політичний Олімп зійшла нова династія Нандів, яку започаткував царський цирульник, тобто представник соціальних низів. Найди тримали півмільйонну армію, яка завоювала держави Центральної Індії, але чомусь винищували військову знать.

Північна Індія, таким чином, політично об’єднувалась, однак цей процес не зачепив долину Інду, яка після загибелі Хараппської цивілізації рясніла карликовими князівствами та племінними союзами. Скориставшись політичною розпорошеністю цієї території, перські царі з династії Ахеменідів прилучили її до складу своєї неозорої держави. Північно-Західна Індія становила дві перські сатрапії — Гандхару та Хінду. Індійці платили завойовникам-персам колосальну данину (майже 9 тонн золота щорічно), служили в перському війську. А втім, входження індійських земель до складу імперії Ахеменідів мало й позитивні наслідки: воно сприяло взаємовпливу індійської та перської культур.