- •Паливно-енергетичний комплекс та його економічні характеристики
- •Аналіз галузей паливно-енергетичного комплексу.Паливно-енергетичний фактор розміщення продуктивних сил
- •Шляхи та способи ефективного використання пек
- •1. Паливно-енергетичний комплекс та його економічні характеристики
- •1.1 Вугільний підкомплекс
- •1.2 Нафтовий підкомплекс
- •1.3 Газовий підкомплекс
- •1.4 Енергетичний підкомплекс
- •2. Аналіз галузей паливно-енергетичного комплексу. Паливно-енергетичний фактор розміщення продуктивних сил
- •2.1 Паливно-енергетичний баланс
- •2.2 Паливно-енергетичний фактор розміщення продуктивних сил
- •3. Шляхи та способи ефективного використання пек
- •3.1 Проблеми та шляхи ефективного використання паливно-енергетичного комплексу
- •3.2 Проблеми та перспективи розвитку енергетики
3. Шляхи та способи ефективного використання пек
3.1 Проблеми та шляхи ефективного використання паливно-енергетичного комплексу
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це складна міжгалузева система видобутку та виробництва палива, енергії, їх транспортування, розподілу та використання, який складається з паливної промисловості (нафтової, газової, вугільної, сланцевої, торфової) та електроенергетики.
Від вирішення паливно-енергетичної проблеми залежать можливості, темпи та напрями економічного то соціального розвитку. Вугілля оцінюється за глибиною залягання та за марочним складом і якістю (кам’яне, буре, коксівне, енергетичне). Потенційні запаси нафти в надрах становлять 185–390 млрд. т. Загальні запаси торфу оцінюють в 1,9 млрд. т. Нафтопереробні заводи є більш ніж в 90 країнах світу. Достовірні запаси природного газу на початок 90-х років становили 142 трлн. м .
Електроенергетика є капіталомісткою складовою частиною паливно-енергетичного комплексу держави, являючись його базовою галуззю. Це провідна галузь у розвитку НТП, яка в багатьох країнах світу фінансується з державного бюджету.
3.2 Проблеми та перспективи розвитку енергетики
Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну організацію продуктивних сил. Електронний транспорт розширює територіальні межі промисловості. Забезпеченість у достатній кількістю електроенергією притягує підприємства та виробництва, у яких частка паливо – енергетичних витрат у собівартості продукції вища проти традиційних галузей промисловості. У ряді районів України електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування ТВК.
Виділяються наступні принципи розвитку та розміщення електроенергетики:
· концентрація електроенергії;
· комбінування виробництва електроенергії та тепла;
· широке освоєння гідроенергоресурсів;
· прогресивний розвиток атомної енергетики.
Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва.
У відповідності з розробленою Національною енергетичною програмою України до 2010 р. електроенергетика матиме кілька напрямів розвитку.
Рівень електроспоживання. Для визначення оптимальних рівнів споживання електроенергії враховувались майбутні структурні зрушення в економіці України, зокрема:
розвиток промислового потенціалу для виробництва продукції, яка забезпечить першочергові потреби в продовольчих та промислових товарах;
прискорений розвиток агропромислового потенціалу, паливно-енергетичного комплексу, переорієнтація машинобудування на виробництво складної наукомісткої і конкурентоспроможної продукції;
збільшення обсягів експортної продукції та імпортозамінної продукції;
зниження обсягів виробництва неконкурентоспроможної продукції та ін.
Електроенергетика України являє собою складну організаційно-технічну систему, численні об'єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми – охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функціонують у безперервно змінних умовах природного середовища
Сьогодні загальний технічний стан електроенергетики України незадовільний. Це пов’язано з тим, що впродовж десятиліть не проводилася модернізація теплоенергетичного господарства. Внаслідок цього понад 20% енергетичного устаткування повністю зношене, а 70% обладнання виробило свій ресурс.
За рівнем енергоспоживання на людину (понад 5 тис кВт/год на рік) Україна належить до країн, що мають середні показники. Проте структура цього споживання дуже сильно відрізняється від розвинутих країн світу.
Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток електроенергетики в Україні, є економічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30% всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії випереджають всі інші галузі промисловості.
Висновки
Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі України, так як є базовою галуззю для стратегічних виробництв: металургійного комплексу, коксохімічної промисловості, які забезпечують життєдіяльність будь-якої країни.
Паливно-енергетичний комплекс складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. Від розвитку паливно-енергетичного комплексу значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості.
В Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку паливно-енергетичного комплексу.
Відмічається нерівномірність розміщення галузей по території України: найбільша концентрація вугільних підприємств спостерігається на Південному Сході та в Карпатському регіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток нафти і газу сконцентровано на Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні теплові електростанції розміщенні в Донбасі, гідроелектростанції – у Придніпров’ї.
Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою в країні. У зовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної промисловості є досить значною, що зумовлено наявністю багатої сировинної бази. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.
Крім екологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави.
Список використаних джерел
1.Інформаційна довідка «Укртранснафта» http://www.ukrtransnafta.com/ua/press/service
2.Розміщення продуктивних сил за редакцією Є. Качана – Київ: «Вища школа», 1998 р.
3.Розміщення продуктивних сил України. /За ред. П.М. Качана. – К.: Техніка. – 1997. – 123 с.
4.Інформаційна довідка про основні виробничі показники роботи енергогенеруючих компаній та електростанцій НАК «Енергетична компанія України» за вересень та 9 місяців 2010 року: http://www.ecu.gov.ua/ua/activity/stat.html?_m=publications&_t=rec&id=872
5.Інформаційно-аналітична довідка щодо виконання паливно-енергетичного балансу енергогенеруючими компаніями теплових електростанцій НАК «Енергетична компанія України» за 2009 рік http://www.ecu.gov.ua/ua/activity/stat.html?_m=publications&_t=rec&id=830
6.№1.1, 26.02.2010, Рішення, Про підсумки роботи підприємств паливно-енергетичного комплексу України за 2009 рік та завдання на 2010 рік, Міністерство палива та енергетики України http://news.yurist-online.com/laws/17642/
7.Статистичні, аналітичні матеріали міністерства вугільної промисловості http://www.mvp.gov.ua/mvp/control/portalmap
8.Притика О. Вугільна промисловість – чорна діра державного бюджету чи основа енергетичної безпеки України? / О. Притика. – №14 (693) 12 – 18 квітня 2008.
9.Енергетика України: історія становлення і сучасний стан, Ярослав Булич http://www.ji.lviv.ua/n41texts/bulych.htm
10.Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 року./ Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього природного середовища. – Чернівці: Зелена Буковина. – Т.1, 2006. – с. 30.