Поняття «приватноправові відносини» й «іноземний елемент» - як складові предмету мПрП

В.Л.Чубарєв, не без підстав визначає, що оскільки МПрП має справу з фактичними відносинами, то таким, цілком очевидно що притаманні дві особливості:

• вони є приватними, тобто – невдалими відносинами, які, одночасно

• мають міжнародний характер.

У радянській доктрині МПрП, у зв’язку з цим, застосовувався термін «цивільно-правові відносини з іноземним елементом». Проте варто відзначити, що Р.А. Мюлерсон вважав цей термін не зовсім коректним і запропонував позначити предмет МПрП як «міжнародні відносини невдалого характеру».¹² Це пояснюється насамперед двома причинами, по-перше: філософи, історики, економісти, теоретики міжнародних відносин, наголошували, що ця категорія суспільних відносин належить до міжнародних. По-друге, сторони правовідносин невдалого характеру, підкоряються юрисдикції різних держав, їх право - і дієздатність, правосуб’єктність визначаються нормами національного права не однієї й тієї самої держави. Взаємовідносини цих сторін, що отримали свою правосуб’єктність на підставі норм національного права різних держав, не можуть підпадати під виключну юрисдикцію якоїсь однієї держави. А звідси, слід погодитись із думкою В.Л.Чубарєва у тому, що предмет МПрП у загальному вигляді можна визначити як приватні (невдалі) міжнародні відносини.

Доречно зауважити, що подібне окреслення предмета МПрП усуває одну специфічну складність, яка виникла в державах колишнього СРСР, та деяких інших постсоціалістичних країнах.

Справа у тому, що за запропонованим раніше терміном «private law» у відповідну сферу регулювання включалися будь-які відносини, що не потрапили до сфери «public law», тобто не мають відношення до конституційного, кримінального, адміністративного права тощо. Проте за радянських часів, неухильно виконувалась вказівка В.І.Леніна, за якою комуністи нічого «приватного» не визнавали та розглядали у сфері господарювання всі відносини як публічно правові.

Проте, на сьогодні, головною особливістю приватних міжнародних відносин, тобто відносин, що виникають у межах одного правопорядку, але так чи інакше пов’язані з іншим, є те, що вони не набувають статусу правовідносин, оскільки залишається невідомим, яке саме право слід застосовувати для їх остаточного регулювання.

Наприклад, громадянин США не вийшов на роботу на російське підприємство ЗАТ «Мострансгаз»4 липня 1997 р., пославшись на те, що дата 4 липня є національним святом його держави – Днем незалежності Америки. Зважаючи на той факт, що російські громадяни відпочивають 12 червня – у День незалежності РФ – він наголосив, що має право бути звільненим від роботи 4 липня. З точки зору роботодавця, яка базується на праві РФ, у даному випадку мав місце прогул. Водночас якщо застосувати до цього випадку право США , то для невиходу громадянина США на працю була вкрай поважна причина.

Отже, зазначені відносини стануть правовідносинами тільки після того, коли буде визначено, яке саме право – РФ чи США треба застосовувати для регулювання тієї конкретної ситуації, що склалася між російським роботодавцем та його американським робітником, та й то лише за умови, що ці відносини регулюються нормами відповідного права. Щодо останньої вимоги, варто наголосити, що у доктрині МПрП, зокрема вітчизняній, «загальним місцем» стало твердження, за яким об’єктом МПрП є правовідносини, ускладнені іноземним елементом.

Справа у тому, що стосовно певних фактичних відносин, які у тому чи іншому вітчизняному правопорядку врегульовано нормами права, внаслідок чого вони і стають правовідносинами, залишається невідомим, чи знайшли відповідні суспільні відносини своє правове регулювання у зацікавленому іноземному правопорядку. У противному разі (у разі відсутності такого), потрібно константувати, що відповідні правовідносини є неврегульованими у даному конкретному випадку нормами права.

У доктрині МПрП щодо характеристики ситуацій приведеного прикладу, як зазвичай використовується два підходи, в яких: зазначається, що до фактичного складу відповідних відносин «входять іноземний елемент», або що такі відносини ускладненні «іноземним елементом», тому завдяки такій обставині вини стають об’єктом регулювання МПрП.¹³

Таким чином, виходячи із наведеного, предметом міжнародного приватного права є цивільні, сімейні, трудові та процесуальні відносини з «іноземним елементом». Зокрема, п.2 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право», визначається, що іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини.¹⁴

Згідно з цим Законом іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини і вона виявляється в одній або кількох з таких форм: учасник правовідносин, їх об’єкт і юридичний факт.¹⁵

Так, іноземним суб’єктом відносин може виступати іноземна фізична чи юридична особа, а також особа без громадянства; іноземним об’єктом – певне благо, яке знаходиться за кордоном (річ, право, обов`язок, і т.ін.), тобто, це об’єкт правовідносин, що знаходиться на території іноземної держави; що стосується юридичного факту, то це, у загальному вигляді, та чи інша дія або подія, що мали місце в межах іноземного правопорядку, на підставі яких в межах іншого правопорядку відповідні відносини виникають, змінюються або припиняються.¹⁶

Звідси, міжнародне приватне право – це самостійна галузь права, сукупність правових норм, що регулюють невдалі, приватноправові відносини з «іноземним елементом».¹⁷

З іншої позиції, міжнародне приватне право:

• регулює приватно-правові відносини, що виникають в умовах міжнародного життя;

• має свій предмет і свій метод регулювання;

• є галуззю приватного права, галуззю внутрішньодержавного права;

• тісно пов’язане з цивільним правом;

• тісно пов’язане з міжнародним правом, хоча не є його частиною.¹⁸