3. Особливості правопису власних імен людей

У службовій діяльності працівникам праводілової сфери досить час­то доводиться створювати різного роду документи, відтворюючи прізви­ща, імена та по батькові людей, з якими мають справу.

Як теоретична, так і практична підготовка працівників праводілової сфери вимагає постійного вміння і знання правил правопису прізвищ як українських, так і російських, а також імен по батькові щодо їх грама­тичної будови.

Тобто прізвище - це оформлена офіційними документами родо­ва назва людини, що приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або одруження, і, як правило, передає своїм нащадкам.

Незалежно від того, як виникло прізвище, від якого слова і яким спо­собом утворене, всі вони рівні перед законом стилістично та юридично. Нині у ділових документах трапляються випадки написання пріз­вищ, в яких допущені помилки. Наприклад: Якимчук (Якімчук), Кирієнко (Кірієнко), Гринчук (Грінчук), Северин (Северін), Касьяненко (Касяненко), Васильєв (Васільєв), Линенко (Ліненко), Заєць (Заяць, Заїць), Чорновол (Чорновіл), Загородній (Загородний) та ін. Щоб пра­вильно їх записувати, слід опиратися на ряд правил щодо їх написання. Українські прізвища відзначаються великим розмаїттям як до дже­рел виникнення, так і до їх граматичної будови.

Вони належать до розряду іменників, але за походженням та будовою поділяються на дві групи:

а) прізвища іменникового типу;

б) прізвища прикметникового типу.

Прізвища іменникові

Серед прізвищ іменникового типу відомі:

1. Прізвища, утворені від імен та загальних назв без зміни їх форми: Мельник, Швець, Коваль, Шмат, Чиж, Череп, Пожар, Вітер, Стогін, Лис, Кучер, Столяр, Кобзар, Пиріг, Кваша, Гриб, Коляда, Зуб, Лось, Богдан, Ла­зар, Северин, Дорош, Гринь, Лель та ін.

2. Прізвища, утворені за допомогою суфіксів: Щербак, Зубань, Довгань, Лисак, Лисюк, Свистун, Дзюбак, Новак, Романюк, Гринчук, Данилко, Данилюк, Вітренко, Вітрук, Коваленко, Ковальчук та ін.

3. Прізвища, утворені складанням двох основ різних частин мови: Святоум, Вовкотруб, Богомолець, Довгошия, Шовкопляс, Голобородько, Рябошапка, Лихолоб, Короїд, Вовкодав, Куйбіда, Непийвода, Хилобокий, Палисвіт, Крутиголова, Білоніжко, Крутивус та ін.

Окрему групу становлять прізвища «спільного роду», які мають за­кінчення -а, -я: Лобода, Сирота, Воєвода, Писанка, Булка, Зоря, Ворона, Лагода, Діброва, Коляда, Чайка, Паляниця, Перепелиця, Крашениця тощо. Вони відмінюються за зразком:

Н. Шульга Олег Шульга Олена

Р. Шульги Олега Шульги Олени

Д. Шульзі Олегу (-ові) Шульзі Олені

3. Шульгу Олега Шульгу Олену

О. Шульгою Олегом Шульгою Оленою

М. при Шульзі Олегу (-ові) Шульзі Олені

В українських прізвищах, як і в загальних назвах, вживається апостроф: Дем'яненко, Дерев'янко, Стеф'юк, П'явка, Кир'ян, Мар'яненко, Лук'янець, Лук'янчук, Лук'яненко.

М'який знак у прізвищах вживається за загальними правилами:

а) у кінці слова на м'який приголосний: Кисіль, Лось, Рудь, Білокінь, Шуть, Швець, Заєць, Рябець;

б) у прізвищах, де м'який знак вживається у суфіксах як у кінці сло­ва, так і в кінці складу: Юхимець, Заєць, Коломієць, Богомолець, Братель, Полтавець, Білоцерківець, Біленький, Глухенький, Висоцький, Старицький;

в) у середині слова після -л- перед м'яким приголосним: Загорулько, Синельник, Гаврильченко, Гальченко, Васильченко, Омельяненко та ін.

Подвоєння приголосних у прізвищах відбувається за загальними правилами правопису - при збігу однакових приголосних:

а) префікса і кореня: Піддубний, Беззубенко, Піддячий, Роззявенко;

б) кореня або основи на -н і суфікса -н (ий), -ник: Долинний, Пись­менний, Тютюнник, Линник, Заклунний, Закринний.

Прізвища на Ґ: Ґедзь, Ґудзь, Ґалаґан, Ґонґадзе.

Завжди незмінними є жіночі прізвища:

- із твердим чи м'яким кінцевим приголосним (Бондар, Кравчук, Біланчук, Сокур, Волик, Гончар, Мороз, Смаль, Луць, Коломієць, Рудь, Гончарук);

- із кінцевим -й (Салій, Повалій, Маковій, Купрій, Бабій, Гай, Со­ловей);

- із кінцевим -о (Коваленко, Микитенко, Савенко, Міняйло, Покотило, Вітренко, Писаренко, Франко, Шевченко), тоді як усі ці самі прізвища чоловічого роду відмінюються за всіма відмінками української мови.

Іноді допускаються помилки при відмінюванні прізвищ на -о, які можуть мати паралельні форми на -а (Ломако і Ломака, Бандурко і Бан­дурка, Шкуліпо і Шкуліпа). Слід пам'ятати, що такі прізвища на -о від­мінюються, як і всі інші, а на -а - за першою відміною іменників: Н. Іван Ломака Василь Ломако

Р. Івана Ломаки Василя Ломака

Д. Іванові Ломаці Василю (-еві) Ломаку (-ові)

3. Івана Ломаку Василя Ломака

О. Іваном Ломакою Василем Ломаком

М. при Іванові (у) Ломаці при Василю (еві) Ломаку (ові)

Незмінюваними в українській мові є іншомовні прізвища з нетипо­вим закінченням для української мови (Вільде, Трублаїні, Ле, Куїнджі).

Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ

Іменникові прізвища:

а) у родовому відмінку однини прізвища другої відміни завжди ма­ють закінчення -а (-я), хоча співвідносні з ними загальні іменники мо­жуть мати закінчення -у (-ю): Мороз - Мороза, Горох - Гороха, Буревій -Буревія (порівняйте: морозу, гороху, буревію);

б) голосний і в закритому складі, як правило, чергується з о, є у відкри­тому складі (Чорновіл - Чорновола, Сивокінь - Сивоконя, Корінь - Кореня), проте таке чергування може і не бути (Чміль - Чміля, Хміль - Хміля);

в) голосні о, е чергуються з нулем звука (Буренок - Буренка, Руденок - Руденка), проте у прізвищах на -оль, -ель о, є зберігаються, не ви­падають (Гегель - Гегеля);

г) прізвища з кінцевим -р відмінюються, як і відповідні загальні іменники, за трьома групами: твердою, м'якою та мішаною (Тур - Тура -Туром, Вітер - Вітра - Вітром, Бондар - Бондаря - Бондарем). Але в окремих випадках відбувається відхилення у відмінюванні прізвищ від усталених норм. Це стосується прізвища Гончар (Гончар - Гончара - Гон­чаром; порівняйте: гончар - гончаря - гончарем);

д) у прізвищах типу Швець, Жнець відсутня перестановка звуків, ха­рактерна для загальних іменників (Швець - Швеця - Швецем; порівняй­те: швець - шевця - шевцем).