15

ДОДЕРЖАННЯ НОРМ СУЧАСНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ -

УМОВА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ

Семінарсько-практичні заняття №6 – 7

План

1. Орфографічні норми: вживання апострофа, правопис префіксів, вживання великої літери.

2. Правила переносу слів. Засоби милозвучності української мови.

3. Особливості правопису власних імен людей. Прізвища іменникові. Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ.

4. Прізвища прикметникові. Особливості правопису імен. Творення чоловічих та жіночих імен по батькові.

5. Правопис російських прізвищ.

6. Правопис слів іншомовного походження.

7. Закономірності наголосу.

Мова - це найважливіший засіб людського спілкування, зброя і зна­ряддя впливу на маси. Кожна особа має вимогливо ставитися до своєї мови під час прилюдного виступу, дбати про глибокий зміст і досконалу форму викладу, адже лише це може забезпечити справжню мовну майстерність.

Мовну підготовку слід розглядати як обов'язковий елемент профе­сійної підготовки правознавця - практичного працівника. Тому нашим завданням і є звернутися до грамотності, й, насамперед, до норм орфо­графії, граматики, морфології тощо.

Орфографія - розділ мовознавства, в якому розглядаються правила передачі звукової мови на письмі;

це система правил про способи пере­дачі на письмі звукового складу слів, написання їх разом, окремо і через дефіс, вживання великої букви, правильне перенесення частини слова з рядка в рядок тощо.

Єдина, обов'язкова для всіх орфографія відіграє важливу роль у спілкуванні людей, сприяє піднесенню рівня мовної культури. Тому на­шим завданням є досконале володіння цими нормами.

Українська орфографія базується на трьох принципах правопису: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному.

Фонетичний принцип полягає у тому, що слова пишуться так, як ви­мовляються, тобто за вимогами графіки: закон, держава, правопорядок, мова, документ, принцип, правопис.

Морфологічний принцип полягає у тому, що морфеми в усіх спорідне­них словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову

у різних формах того самого слова. Наприклад: у словах навчаєшся, ці­кавишся пишеться ш, але вимовляється [сс:а ], у слові пишається пи­шеться -ться, але вимовляється [ц ц: а] тощо.

Історичний, або традиційний принцип полягає у тому, що написання зберігається традиційно, не зважаючи ні на вимову, ні на морфологічну будову слова. Наприклад: дослідження, забезпечення, транспортний за­сіб тощо.

В основу української орфографії покладено фонетичний і морфоло­гічний принципи.

Вживання апострофа

Апостроф служить для позначення роздільної вимови твердого при­голосного перед наступними звукосполученнями, що позначаються буквами я, ю, є, ї. Апостроф пишеться у таких випадках:

- після б, п, в, м, ф - в'язниця, б'ю, п'ю, в'язень, пом'якшити;

- після р у кінці складу: довір'я, подвір'я;

- у власних назвах після к та інших твердих приголосних у кінці складу: Лук'яненко, Ареф'єв, Водоп'янов, Зав'ялов;

- після префіксів та першої частини складних слів, що закінчують­ся на приголосний: з'юрмилися, пів'їдальні, Мін'юст, об'єднання, від'їзд, дит'ясла.

Правопис префіксів

При написанні префіксів слід пам'ятати, що:

1) префікс з- переходить у с- лише перед глухими приголосними: к, п, т, ф, х: списати, схопити, сфотографувати, стати, сказати.

2) префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням: превели­кий, препогано, пречудовий;

3) префікс при- вживається переважно у дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії: прибігти, приблизити-ся, прибудувати, примкнути, приморозити, приборкати, призу­пинити, приєднати, призначити.

Крім того, префікс при- вживається у прикметниках, утворених від іменників з прийменником при: при дорозі - придорожній, при Дніпрі -придніпровський, при вокзалі - привокзальний.

Префікс прі- вживається лише у словах: прізвище, прізвисько, прірва.

Вживання великої літери

Вживання великої літери належить до традиційних написань. З ве­ликої літери пишуться:

1 - прізвища, імена по батькові: Марченко Микола Миколайович;

2 - прізвиська, псевдоніми: Олена Пчілка, Янка Купала;

3 - назви божеств: Син Божий, Святий Дух, Христос, Бог, Господь;

4 - назви історичних подій, епох, дат, свят, релігійних понять: Хмельниччина, День злуки, епоха Відродження, Полтавська битва,

Новий рік, 9 Травня, Великий піст, Різдво, Євангеліє, Біблія;

5 - назви сторін у документах: Л втор, Замовник, Наймодавець, Про­давець, Покупець;

6 - назви організацій місцевого, державного та міжнародного рівня, міністерств, установ, партій, спілок, громадських об'єднань, товариств: Київський національний університет внутрішніх справ, Збройні Сили України, Національний банк України, Конституційний Суд України, На­родний рух України, Гельсінська спілка, Державна дума, Верховна Рада України, Конгрес української інтелігенції тощо;

7 - назви держав та автономних одиниць: Республіка Болгарія, Коро­лівська Бельгія, Князівство Монако;

8 — назви сторін світу, якщо під ними розуміються країни чи народи: курорти Півдня, народи Півночі, Західна Україна, Далекий Схід, Південне Полісся;

9 - географічні та топографічні назви: Україна, Івано-Франківська область, Надвірнянський район, село Поліське, вулиця Стуса, площа Перемоги;

10 - астрономічні назви: Сонце, Земля, Козеріг, Великий Віз, сузір'я Великого Пса, Чумацький Шлях;

11 - назви найвищих державних посад: Президент України, Прем'єр-міністр, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН;

12 - назви підприємств, закладів, театрів, портів, шахт, округів, до­говорів, угод: Харківський тракторний завод, Третій міжнародний з'їзд україністів, Книжкова палата, Клуб письменників, Будинок учителя, Версальський мир, Бібліотека ім. Вернадського;

13 - назви пам'яток архітектури, замків, храмів, фортець: Золоті во­рота, Стара фортеця, Андріївська церква;

14 - назви відзнак, нагород: орден Богдана Хмельницького, орден «За заслуги», орден Пошани, орден «Мати-героїня», орден Незалежності, ор­ден Княгині Ольги;

15 - складноскорочені назви одиничних установ: Мінфін, Укрпрофрада, Івано-Франківськміськбуд, Мін'юст, Держтелерадіо, Інтерпол;

16- абревіатури, утворені з початкових літер власних і загальних назв: МВС, ППС, ДАІ, КНУВС, МОН, СБУ, ЧАЕС, НКЦ ОНЮА, США, НАТО, ООН;

17 - назви документів, якщо їм передує родове слово, що стоїть поза назвою: Декларація прав людини і громадянина, Положення про прохо­дження служби рядовим та начальницьким складом..., Суверенітет про незалежність України;

18 - назви правових актів: Конституція України, Закон України «Про міліцію», Закон України «Про вибори», Закон України «Про мови» тощо.

2. Правила переносу слів

Правила переносу слів поділяються на дві групи: орфографічні та технічні.

Орфографічні правила:

1. Слова переносяться з рядка в рядок за складами: за-кон, пра-во, дер-жа-ва, кон-вен-ція, про-по-зи-ція, уні-вер-си-тет, ака-де-мія.

2. Не можна розривати буквосполучення дж, дз, що позначають один звук. Слід переносити за-твер-дже-ння, пого-дже-ння, на-род-жен-ня. Якщо вони не становлять одного звука, то можна розривати: над-звичайний, від-значити.

3. Одна літера не переноситься і не залишається у попередньо­му рядку: а-кадемі-я, у-ніверситет, мрі-я, ши- я, а-гент, а-лібі тощо.

4. М'який знак і апостроф не відокремлюються при переносі (тоб­то залишаються у попередньому рядку): пам'-ять, ув'-яз-не-ний, віль-ний тощо.

5. У складних словах не слід залишати у попередньому рядку час­тину другої основи, якщо вона не становить складу. Слід пере­носити: вище-сказаний, біло-сніжний, загально-вживаний, далеко­глядний, високо-оплачуваний, законо-проект, право-творчий, документо -знавство тощо.

6.Не розриваються абревіатури, утворені з початкових букв: КНУВС, ОНЮА, ЧАЕС, УМВС, СБУ, УБОЗ, УМВС, Мінфін, Мін'юст, юрфак тощо.

Технічні правила:

1. Не можна переносити прізвище, залишаючи у попередньому ряд­ку ініціали.

2. Не можна переносити скорочення від цифр, яких вони стосують­ся: року, статті, століть, кілограмових чи метричних мір. Слід писати в одному рядку: 2009 р.; cm. 10; 20 кг; XXI ст.; 2009 - 2010 рр.

3.Не можна розривати умовні графічні скорочення, наприклад: р-н, х-ка, сусп-во, д-ва, в-во, гр-н, гр-ка.

Засоби милозвучності української мови

Звуки у мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними влас­тивостями даної мови правилами та законами. Звуки у словах та речен­нях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна із найважливіших умов мило­звучності мови.

Українська мова уникає збігу голосних та приголосних звуків. Найуживанішими засобами милозвучності є чергування у - в, і - й, які виступають як сполучник, прийменник або як перша літера слова.

У вживається:

1. Між приголосними: Законодавець зробив перший крок у цьому напрямі, але потрібний ще один крок для визнання права інтелекту­альної власності на будь-який об'єкт, створений у зв'язку з вико­нанням трудового договору. Іспит у вигляді диктанту.

2. Після голосної перед приголосною для виразнішої вимови: УМВС України у Київській (Рівненській, Полтавській, Закарпатській, Кі­ровоградській, Львівській) області (але в Одеській області).

3. Перед приголосними в, ф, хв, лв: Студент завжди має бути у формі.

4. Після паузи перед приголосними: Не випадково у процесі мовлення ...; Робота у правоохоронних органах...; Ці слова закріпилися у мові...

5. На початку речення: У системі службової підготовки...; У стадії досудового розслідування..., Уся сукупність прав та гаран­тій..., У цьому разі..., У судовому розгляді... У вступній частині за­значається коло завдань...У другій частині викладаються висновки. У спілкуванні з громадянами ввічливий. Усі 12 глав Книги четвертої ЦК України називаються... У посібнику викладені основні правила української орфографії.

В пишеться:

1. На початку речення перед голосною: В інших випадках..., В офіцій­ній обстановці...; В органах внутрішніх справ... тощо.

2. Між двома голосними звуками: Марина навчається в академії. Але в усіх випадках право інтелектуальної власності на об'єкт має належати

творцеві.

3. Після голосного перед приголосним: Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова...(П.Мирний).

4. Перед літерою на позначення голосного звука: 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада України прийняла Закон про мови в Українській РСР.

І з й чергуються у тих самих випадках, що й у з в.

При уникненні важкого для вимови збігу приголосних: ввечері - уве­чері, вчений — учений, вже - уже, вранці - уранці, вдвох - удвох, всі - усі, впродовж - упродовж тощо.

Прийменники із, зі, з, із-за вживаються для уникнення зіткнення звука з з іншими приголосними, зокрема із шиплячими та свистячими: зі становищем, зі мною, згідно із законом, зі стажем, з досвідом роботи, із-за необачності, з необережності, із Києва, зі Львова, з Одеси тощо.