1. Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права. Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів . З історії розвитку мови права

Мова права (мова законодавства) - один із найдавніших прошарків мови. Вона залежить від класової сутності влади, її зв'язку з народом. Мова права почала утворюватися одночасно із виникненням права, основними джерелами виникнення спеціальної правової термінології, юридичних конструкцій. Це такі документи, як: Закони Хаммурапі (Ко­декс Вавилонського рабовласницького права, виданий у II ст. до н.е. ца­рем Хаммурапі), Закони 12 таблиць (Звід законів Стародавнього Риму), Закони Ману (стародавній індійський збірник релігійних, моральних, політичних і правових норм), Варварські правди (записи звичаєвого права германських племен ранньофеодального періоду V - IX ст., які заснували свої держави на території Західної Римської імперії), «Руська правда» (збірник норм давньоруського права XI - XII ст.), «Саксонське зерцало (запис звичаєвого феодального права Остфалії, складений при­близно у 1221 - 1225 рр).

Ці юридичні документи були основою наслідування загальнонаці­ональної мови. Багато найбільш ранніх пам'яток мови того чи іншого народу були саме правовими. Як правило, писемна літературна мова на­роду закріплювалася поряд із релігійними книгами у писемних юридич­них джерелах.

Сьогодні українську юридичну термінологію формують нормативно-правові акти, які створювались у різний час, використовувались різни­ми політико-економічними устроями, грунтувалися на різних методо­логічних засадах, мали різну мету. Українська юридична термінологічна система є невід'ємним елементом правової реформи.

Кодифікаційні акти становлять фундамент законодавства. Вони упорядковують нормативно-правовий масив, усувають наявні су­перечності, уніфікують категорійний матеріал, забезпечують єдність термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів.

Крім того, процес створення юридичних термінів, як і всієї україн­ської термінології, понад 70 років підпорядковувався законам і прави­лам російської мови. На сучасному етапі існує можливість запровадити нову термінологію шляхом її органічного включення безпосередньо до тексту ще на етапі його опрацювання.

У центрі правничої термінології, перекладів та словників створено комп'ютерний банк термінологічних нормативів та вилучених з обігу юридичних термінів, що дає змогу за допомогою спеціалізованих по­шукових програм швидко здійснювати автоматизовану перевірку будь-якого законодавчого тексту саме з погляду правильного юридичного терміновживання, що є новим кроком щодо створення і перевірки за­конодавчих текстів.

Нині, коли швидко розвивається законодавча діяльність, зокрема, юридична термінологія, - один із найважливіших напрямів впливу юри­дичної теорії на практику, точність і ясність юридичних формулювань, чітке їх мовне втілення, правильне вживання правничої термінології ви­значає ефективність дії законодавства, сприяє зміцненню законності й дисципліни, охорони і забезпечення прав особистості.

Як відомо, слово «термін» прийшло до слов'ян ще з античних часів, означаючи в латинській мові межу, кордон, рубіж.

В Україні ця назва поширюється вже з XVIII ст. Від слова термін утворене слово термінологія, що означає сукупність термінів з усіх галу­зей знання (або однієї галузі знань).

З XX ст. юридична термінологія активно розвивається та збагачу­ється. Про це свідчать видані в останні роки перекладні довідники юри­дичної термінології, поява яких стала великою підтримкою в оволодінні мовою спеціальності, знання якої вкрай необхідне при підготовці укра­їнських спеціалістів у юридичній сфері.

Термінологічні назви у сфері юриспруденції, як і в усіх інших сферах, здійснюють одну з основних своїх функцій - пізнавально-інформативну, пов'язану з реєстрацією та збереженням нагромаджених людством знань. Терміни не тільки називають, а й логічно, точно, вичерпно у певний час розвитку науково-пізнавального процесу визначають відповідні поняття.

Системна організація юридичних термінів виявляється як у плані змісту (юридична термінологія відображає систему наукових понять як найменувань певних категорій, зокрема, процесів, явищ, предметів, ознак тощо), так і виражень, але при визначальній ролі змісту.

Юридична термінологія є основним і найбільш інформативним пластом лексики мови законодавства, який сприяє точному і виразному формулюванню правових розпоряджень, досягненню максимальної ла­конічності юридичного тексту.

Однією з характерних рис юридичної термінології є її загальна по­ширеність. Саме різноманітні суспільні відносини є предметом право­вого регулювання. Практично немає такої сфери життя, якої б не тор­калося право. Тому в нормативних актах використовується і побутова лексика, і найменування різних послуг, і словниковий склад різноманіт­них галузей знань.

Юридична термінологія специфічна. Вона насичена словами, що ма­ють особливе юридичне значення, наприклад, дізнавач, безчинство, об­шук, зломщик, охоронець, понятий, розшук, правник, право, слідчий, суд, хабарник, шахрай, злочинець, позов, право, суддя, освідування, підозрюва­ний, обвинувачений, очевидець, свідок, потерпілий, злочин;

— словосполученнями - викривальний доказ, документальний до­каз, незаперечний доказ, непрямий доказ, неспростований доказ, слідчі дії, очна ставка, процес доказування, кримінальна справа, кримінальна відповідальність, судовий розгляд, підписка про нерозголошення даних, судове слідство, явка з повинною, протокол допиту, сліди злочину, висновок експертизи;

Вживаються віддієслівні іменники, не характерні для загального вжитку, наприклад, притягнення, недонесення, призупинення, обвинува­чення, доопрацювання, нерозголошення тощо.

Більшість багатозначних слів визначає особливі юридичні поняття. Так, пом'якшити - зробити покарання менш суворим, стаття - певна частина тексту в юридичному документі, організатор - ініціатор зло­чину, погашення - припинення терміну судимості, епізод - частина зло­чинних дій тощо.

Структурне ядро сучасної юридичної термінології - двокомпонентні терміни - словосполучення, утворені за моделями: найпоширенішою -«прикметник+іменник» (безапеляційний вирок, очна ставка, криміналь­ний позов, неповнолітній злочинець), менш поширені «іменник+ імен­ник» - злочинність неповнолітніх, слід пограбування тощо.

Без термінів, які мають чітко визначений зміст, неможливо досягти максимальної точності викладу законодавчої думки.

Той факт, що закони були розраховані для загального відома, при­водив до уніфікації літературного стилю, вироблення загальних літера­турних норм.

Поняття юридичного терміна

Юридичні терміни посідають особливе місце у мові законодавства. А в свою чергу мова законодавства - це офіційна мова державної влади. Саме способи вираження законодавчої думки багато у чому залежать від сутності держави, яка видає закони, від інтересів соціальних прошарків, які проголошують свою волю у праві.

Юридичні терміни виникають разом з іншими термінами у резуль­таті правотворчості. Вони лише відображають явища дійсності, а не по­роджують їх.

Юридичний термін - це слово чи словосполучення, що вживається у законодавстві, є узагальненим найменуванням юридичного поняття, має точний і визначений зміст, вирізняється змістовою однозначністю та функціональною стійкістю; це словесні визначення державно-правових понять, за допомогою яких виражається та закріплюється зміст нормативно-правових приписів держави.

Наприклад:

Убивство на замовлення - позбавлення життя людини, вчинене за певну матеріальну чи грошову винагороду, в інтересах третьої особи.

Посвідчення особи - офіційний документ установленого зразка, що посвідчує особу власника, кому він виданий.

Порушення кримінальної справи - процесуальна дія, акт компетент­ного органу, з якого починається офіційне розслідування кримінальної справи; перша обов'язкова стадія кримінального процесу.

Кримінальна відповідальність - це різновид ретроспективної відпові­дальності, що полягає у застосуванні до винної у вчиненні злочину фізич­ної особи виду і міри кримінального покарання.

Правопорушення - це суспільно-небезпечне, протиправне, винне ді­яння деліктоздатного суб'єкта, за яке чинним законом передбачена кримі­нальна відповідальність.

Основними ознаками юридичного терміна є:

- адекватність відображення змісту поняття; смислова однозначність;

- логічне співвідношення його з іншими родовими термінами да­ної галузі;

- більшість термінів мають дефініцію. Є, що не мають.

Дефініція - це коротке логічне визначення, яке встанов­лює істотні відмінні ознаки предмета чи значення поняття, тобто його зміст і кордони;

- стилістична нейтральність;

- професійний рівень практичного вживання;

- закріплення кожного терміна за спеціальним поняттям.

Поняття - це відображення явища об'єктивної дійсності в його сут­тєвих ознаках, думка, яка виражає сутність явища. Термін - це поняття у відповідній знаковій формі, є його носієм, зовнішнім символом. Поняття єдине, а термін може позначатися різними поняттями. Термін може за­лишатися тим самим, в той час як визначене ним поняття з часом може зазнати тих чи інших змін, іноді досить суттєвих.

Поняття може існувати і не оформленим у законі відповідним тер­міном, однак ознаки юридичного воно не позбавлене так само, як не по­збавлений такої ознаки і термін, що його визначає.

Слід розрізняти юридичні поняття, закріплені законодавчо, і юри­дичні поняття, що використовуються у правовій науці. Останні не обов'язково фіксуються у законі (законодавчий процес, підзаконні нор­мативно-правові акти, правова поведінка, правоздатність, юридична відповідальність, диспозиція юридичної норми, правосвідомість тощо).

Формування понять об'єктивно в юридичній термінології викликає подальший розвиток термінологічного значення, а саме: його збагачен­ня у зв'язку з відображенням нових ознак позамовної дійсності.

Важливою рисою юридичних термінів є їх тісний зв'язок із світогля­дом та ідеологією пануючого класу, з різними політичними і юридични­ми теоріями, суспільними традиціями, правовим досвідом.

Класифікація юридичних термінів

Розкриваючи зміст будь-якого поняття, створюють класифікацію, яка визначає місце цього поняття й усіх інших понять, пов'язаних з ним.

Класифікація - це розподіл термінів за їх узагальненими ознаками споріднення та відмінності.

Класифікація термінів, які використовуються у законодавстві, важ­лива для впорядкування правової інформації, її автоматизації.

Основні класифікації юридичних термінів такі:

- за вживанням (загальні та спеціальні);

- за вираженням явищ (терміни, що відображають моменти або час­тини судочинства, номінації певних процесуальних дій, юридич­них та фізичних осіб; терміни, що вказують на джерело доказів);

- за походженням (власне українські та запозичені);

- за творенням (прості, складні, терміносполуки).

Термінологію, яка використовується у законодавстві, автор книги «Язык закона» А.Піголкін класифікує за вертикальним та горизон­тальним принципами. На вершині вертикалі є термінологія, закріпле­на в Конституції України, Основах законодавства. Це загальноправова термінологія, яка системно об'єднує терміни, що функціонують в усіх галузях законодавства, виражають і позначають поняття широкого значення (державний орган, посадова особа, суспільна організація, ком­петенція, законодавство, закон, рішення, недоторканність особи, за­конні інтереси).

Горизонтальна термінологія охоплює різноманітні види міжгалузе­вої та галузевої термінології. Міжгалузева термінологія — це терміноло­гія, яка використовується у деяких галузях законодавства (матеріальна відповідальність, завдана шкода, проступок тощо).

У наш час відсутні виразні, науково-обгрунтовані принципи і крите­рії логічної специфікації юридичних термінів з урахуванням їх практич­ного значення в тій чи іншій сфері правових відносин, без чого будь-яка класифікація є досить умовною.

А.Піголкін вирізняє чотири види юридичних термінів:

1) загально­вживані;

2) загальновживані, які в нормативному акті мають більш вузь­ке, спеціальне значення;

3) суто юридичні;

4) технічні.

Загальновживані терміни - це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які од­наково використовуються у побутовій мові, художній літературі, діло­вих документах, законодавстві. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі. У законодавстві вони використовуються у загальноприйнятому значенні і ніякого спеціального змісту не мають (офіцер, документ, справа, за­кон, правопорядок, юрист, охорона тощо).

Вони не завжди зручні, часто багатозначні, допускають різні тлума­чення, можуть застосовуватись то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті. Використову­ючи загальновживані терміни у нормативних актах, законодавець по­винен забезпечити їх тлумачення у тій чи іншій формі, щоб був чітко зрозумілий зміст.

Більшість термінів, узятих із повсякденної мови, отримують у нор­мативному акті особливе, більш точне, спеціальне значення. Їх перева­га порівняно із загальновживаними полягає у тому, що при максимальній стислості вони найтонше визначають потрібне поняття, наприклад: скарга, доказ, потерпілий, злочинність, акт, відповідальність, захист честі, хабар, бандитизм, грабіж, крадіжка, шахрайство, хуліганство, халатність тощо. Подібних термінів у нормативних актах багато. Вони становлять основу юридичної термінології, мають основне смислове навантаження у законодавстві. Важливо, щоб спеціальне значення загальновживаного терміна було очевидним. Таким термінам у законодавстві даються визна­чення. Якщо цього немає, значення терміна визначається, виходячи із за­гального контексту. При першому використанні термінів зі спеціальним значенням треба давати до нього відповідні нормативні роз'яснення.

Як і будь-яка інша сфера суспільного життя, юриспруденція не може обійтись без особливої термінології, яка спеціально вироблена законо­давцем для регулювання суспільних відносин: законодавчий процес, нормативний припис, інкорпорація, орган держави, громадянські права, правознавство, законність тощо.

Спеціальні юридичні терміни, як правило, лаконічно й відносно точ­но визначають поняття, яке застосовується в юриспруденції: судимість, підсудний, потерпілий, свідок, позивач, дізнання, слідчий тощо.

В юридичній термінології багато таких спеціальних термінів, зна­чення яких не завжди можна пояснити з позиції лінгвістики. Застосову­ються вони для позначення певних понять і тільки в юриспруденції.

Спеціальні юридичні терміни - це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку державно-правових явищ: правовідносини, юридична особа, позов, законопроект, неправдиве свідчення, речовий доказ тощо.

У нормативних актах використовується багато термінів, узятих із різних галузей науки, техніки, а також професіоналізми. У літературі

за ними закріпилась назва технічні терміни: комп'ютер, фонограма, діа­позитив, флешка, плівка, піротехніка, дискета тощо. У процесі застосу­вання норм права у різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтись неможливо. Необхідно лише дотримува­тись правила, що технічні терміни використовуються у тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі науки.

Спеціальні юридичні й технічні терміни досить зручні. Вони одно­часно позначають потрібне поняття, сприяють чіткішому викладу нор­мативних приписів, допомагаючи правильніше зрозуміти і застосувати їх. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних формулювань.