3. Державна мова та її функції

Українською мовою розмовляє близько 40 мільйонів осіб і звучить вона майже однаково в усій Україні, а також за ЇЇ межами, де є українці. За кількістю тих, хто користується українською мовою, вона стоїть при­близно на 15 - 20 місці у світі.

При поліетнічності населення країни, і, відповідно, наявності у ній дво- чи багатомовності завжди виникає проблема співіснування мов різних етносів не тільки, і власне, не стільки на побутовому, скільки на офіційно-державному рівні.

Виходячи з історичних та мовно-культурних особливостей форму­вання етнічного складу населення України, де кількісну перевагу на всій території, крім Криму, мають українці, роль державної і тим самим офі­ційної мови в Україні має виконувати одна мова - українська. Крім того, це є виправданим, оскільки статус державної забезпечує українській мові можливість поступово розширити сфери функціонування.

Сучасна українська літературна мова має закріплений у Законі про мови і в Конституції України правовий статус державної. Вона є високо-розвиненою, кодифікованою і стилістично диференційованою літератур­ною мовою, конкурентоспроможною в європейському мовному просторі.

У ст. 10 Конституції України зазначається, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує функціонування україн­ської мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Водночас у ній наголошується, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних мен­шин. Це зобов'язання, яке бере на себе Україна, є важливим і актуаль­ним, особливо з огляду на всю нашу попередню історію.

Виходячи з вищесказаного та опираючись на тлумачення у словни­ку, державна мова - один із символів держави, обов'язкових чи факуль­тативних, за допомогою яких людина ідентифікує себе як людина; це мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією, і функціонує в усіх сферах державної діяльності.

За Конституцією України, державна мова - це мова, за якою за­кріплено правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, яка виконує функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Іноді замість терміна державна мова вживають термін мова офіційна.

Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, до­кументації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Державна мова як спільна для всіх громадян виконує у суспільстві ряд надзвичайно важливих функцій, зокрема:

а) інтеграційну - об'єднує людей, створює в них відчуття групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення у суспільство;

б) організаційну - виступає засобом мобілізації зусиль, адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

в) інформаційну — забезпечує здатність підтримувати і відтворюва­ти високу інтенсивність внутрішніх зв'язків, якими крізь час і простір поширюються інтелектуальні и моральні імпульси, що пронизують усе суспільство;

г) регулятивну - регулює стосунки між людьми у державі;

д) суспільно-виховну — через мову утверджуються певні моральні цінності у суспільстві;

ж) завдяки вирівнювальній функції мовні знання стають набутком широкого кола людей тощо.

Держава забезпечує можливості для вивчення державної мови у до­шкільних установах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих закладах освіти. Закон передбачає право громадян на вільний ви­бір мови навчання і спілкування. В Україні вживаються заходи для роз­витку української мови та мов інших національностей, які проживають на території країни.

Отже, вважаємо, що сучасна мовна ситуація у нашій державі починає відновлюватись, незважаючи на те, що XX ст. для неї було надзвичайно важким. Війни, репресії, насильне переселення людей, - усе це підірвало со­ціальну основу літературної української мови. Порушились взаємозв'язок і здібність взаємовпливу розмовної народної і літературної мови.

У нинішній складній ситуації державна мовна політика має поєдну­вати цілеспрямованість і рішучість із розсудливістю, тактовністю і на­віть обережністю у засобах. Цей підхід полягає у поступовому створенні об'єктивних обставин, які робитимуть українську мову потрібною і пре­стижною для всіх, а українську культуру - привабливою і конкуренто­спроможною на всіх рівнях. Зробити це непросто, з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію стихії даль­шої русифікації.

Отже, спільна для всього суспільства мова дає змогу сконцентру­вати весь його інтелектуальний потенціал і таким чином у процесі іс­торичного розвитку врешті-решт переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу. Якщо українська мова функціонуватиме як мова повноправного державного народу, задовольнятиме всі потреби суспіль­ного життя - зникнуть непорозуміння, напруження, її поважатимуть як у державі, так і за її межами.