Тема 7. Управління знаннями

7.1. Еволюція розвитку організаційних систем і система знань

Фахівці з інноваційного керування звертають увагу на те, що подальший перспективний розвиток організацій промисловості пов'язаний з розвитком людських ресурсів, з посиленням їхніх можливостей за допомогою формування системи знань, зі створенням найбільш сприятливих обставини для цього процесу. Саме в цьому гарантія майбутніх ключових компетенцій фірми і її стійких конкурентних переваг.

Як відзначають дослідники, розвиток організаційних систем проходить через кілька стадій, або ер, за допомогою переходу системи знань із одного стану в інший. У зв'язку із цими виділяють:

сільськогосподарську еру;

індустріальну еру;

постіндустріальну інформаційну еру;

еру пізнання, або науки.

Нові знання у вигляді винаходів, пов'язані з інформаційними технологіями, обумовили перехід в інформаційну еру. Доступ до інформації став основним джерелом економічного росту й участі в процесі прийняття рішень. Влада перейшла від бюрократії "синіх комірців" до бюрократії "білих комірців", що здійснювала контроль над інформацією.

Розвиток телекомунікацій уможливило не тільки доступ до фізично вилученої інформації, але й дозволило здійснювати обмін знаннями між людьми, що перебувають у різних місцях. Цей обмін ідеями, що почався в інформаційну еру й був прискорений розвитком телекомунікаційної індустрії, відзначає початок ери науки. Саме завдяки цьому нові ідеї стали джерелом розвитку знання за допомогою нових досліджень і розробки.

Вперше термін «управління знаннями» прозвучав  у 1986 р. у виступі Карла Віга на конференції ООН. Спочатку під управлінням знаннями розумілися ІТ-рішення, спрямовані на збереження, структурування, аналіз, пошук звітів, аналітичних записок та інших документів з описанням певного успішного досвіду в галузі або в самій компанії.

Такий підхід домінував до початку 2000 рр. Починаючи з 2000 р. активного вивчення набули концептуальні засади управління знаннями, прикладні аспекти впровадження системи управління знаннями на підприємстві, досліджується стратегічний аспект управління знаннями.

Сьогодні підприємства, які використовують технології з управління знаннями, все частіше виграють на ринку у порівнянні з компаніями, які використовують звичний збір та накопичення інформації в слабоструктурованому середовищі. Наведемо кілька аргументів на користь зазначеному. Під час опитування 1000 американських підприємців, проведеного журналом “Fortune”, 90% респондентів засвідчили, що на їхніх підприємствах виявлялися ініціативи, пов’язані з управлінням [196]. У 2003 році компанія Strategy Consulting Group провела дослідження методів та концепцій управління на українських підприємствах, за результатами якого виявлено, що понад 7% з опитуваних керівників вітчизняних компаній свідомо впроваджують концепцію управління знаннями. За показником індексу економіки знань, за яким Всесвітній банк проводить оцінку готовності країн до переходу на модель розвитку  на основі знань, у 2008 році Україна посіла 57 місце і ранг її погіршився порівняно з попереднім роком на 3 позиції (табл. 7.1, [196]).

Таблиця 7.1

Показники економіки знань по окремих країнах світу у 2008 році

Отже, необхідно констатувати, що проблема впровадження концепції управління знаннями не є однозначною і не тільки на макро-, але й на мікрорівні (рис. 7.1).

За даними, що наводить Вавжиняк Б. [196], зазначається, що під час досліджень керівники підприємств, серед яких 32% вже мають діючі системи управління знаннями, а 23% працюють над їх створенням, визнали, що: а) впровадження системи вимагає істотних модифікацій; б) існує серйозна проблема з дистрибуцією знань всередині організації; в) управління знаннями само по собі є проблемою.

Рис. 7.1. Труднощі, які виникають під час впровадження менеджменту знань [196]

При створенні середовища управління знаннями підприємство може дотримуватись стратегій розвитку персоналу: постійне навчання персоналу та передача досвіду, що призводить до акумуляції існуючого в компанії знання; активізація особистісного потенціалу працівників для генерації нових ідей. Реалізація першої стратегії передбачає створення гнучкої, конкретної системи професійного та організаційного навчання, зорієнтованої на вирішення стратегічних завдань організації. Політика навчання персоналу в компанії повинна мати чітко виражений системний характер. Системності при навчанні персоналу можна досягти при наявності двох умов: сформованої політики навчання, структурного забезпечення навчальних процесів.

Важливу роль відіграє формалізація знань, яку в концепції управління знаннями успішно здійснюється за допомогою онтологій. Онтології дозволяють надавати користувачеві цілісний, системний погляд на певну предметну сферу, уніфіковувати знання про таку предметну сферу та відтворювати необхідні логічні зв’язки в межах певної предметної сфери. Онтологічний підхід до проектування систем управління знаннями на підприємстві сприяє створенню системи, в якій накопичені всередині організації знання стають доступними для широкого кола користувачів. Важливість онтологічного підходу обумовлена тим, що знання, яке не набуло формалізації, застаріває та стає незатребуваним, та навпаки, знання, яке розповсюджується, залучається та обмінюється, в свою чергу генерує нове знання.

Та значна цінність, яку являють собою знання, обумовлюється їхньою складною структурою та специфічними характеристиками. Найістотнішими компонентами знаннєвих активів підприємства є  технологічні ноу-хау і ноу-хау в області бізнес-процесів та репутація підприємства [196].  Управління активами знань зазнає певних труднощів через те, що знання є невід’ємними від підприємства і конкретних людей, знання важко створювати, більш важко ніж матеріальні активи. Доступ до активів знань зазвичай важкий. Їх не можна продавати і купувати на вільному ринку, для доступу до них існують правові бар’єри.

Ще однією визначальною відмінністю активу знань є феномен зростаючої віддачі. На відміну від індустріальної економіки, в умовах якої діє принцип неухильного зростання граничних (маржинальних) витрат, у світі нематеріальних активів відбувається підвищення віддачі, та як наслідок – скорочення маржинальних витрат.

Підчас розробки та вибору стратегічних альтернатив знаннєві активи підприємства набувають вирішального значення, оскільки успіх прийнятого рішення про подальший розвиток організації залежить не стільки від повноти та достовірності інформації про стан та динаміку розвитку подій, скільки від вміння та здатності усіх зацікавлених в процесі осіб розробляти адекватні сценарії поведінки підприємства та оцінювати ймовірність та наслідки можливих змін в оточенні.