Тема 5. Система показників інноваційного розвитку підприємства

5.1. Система показників інноваційної діяльності згідно з міжнародними підходами

У науковій літературі питання інноваційного розвитку економіки, проблеми інноваційного розвитку на мікрорівні [58], питання інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку, екологічні аспекти інноваційного розвитку [11; 38; 45; 47; 156; 164] досить ґрунтовно висвітлені у працях відомих учених-економістів. Разом з тим у науковій літературі з інноваційного менеджменту питанням аналізу інноваційної діяльності підприємства приділяється недостатня увага, або відповідні питання відображаються без обліку специфіки розглянутого виду діяльності. У роботі Фархутдинова Р.А. [160] охарактеризовані питання аналізу, але тільки з метою забезпечення конкурентоспроможності при формуванні портфеля нововведень й інновацій. Опис же інструментарію аналізу при розгляді функцій і методів інноваційного управління обмежується перерахуванням основних методів економічного аналізу взагалі. У роботах інших авторів розроблена низка показників, що відображають особливості об'єкта аналізу. Наприклад Трифилова А.А. [11] наводить коефіцієнти, що дозволяють оцінити інноваційну активність підприємств: забезпеченість інтелектуальною власністю; освоєння нової техніки; інноваційного зростання. Проте цього недостатньо для комплексної характеристики процесу інноваційної діяльності і його результативності.

Сучасне інформаційне забезпечення інноваційного менеджменту сукупністю аналітичних показників, які задовольняли б вимогам об'єктивності, комплексності й ієрархічності, не відповідає потребам ефективного керування підприємством. Відсутнє задовільне рішення основних методологічних питань; не розроблена методологія проведення аналізу й система показників, що комплексно характеризують об'єкт; недостатньо застосовується сучасний інструментарій для оцінки стану, виявлення тенденцій і прогнозування розвитку інноваційної діяльності.

Адекватна аргументація на користь розвитку інноваційної діяльності, оцінка виконаних проектів і реалізованих положень вимагає своїх індикаторів для різних рівнів прийняття рішень. У контексті розвитку інноваційної економіки необхідні показники ефективності інноваційної діяльності на рівні проекту, у розвитку економіки підприємства або організації, галузі, регіону й країни в цілому. Для організацій, що становлять інфраструктуру й займаються ресурсним забезпеченням суб'єктів інноваційної діяльності, потрібні показники ефективності використання тих або інших ресурсів.

З точки зору загальнодержавного управління інноваційними процесами, значиму роль у використанні інноваційного потенціалу підприємств окремої країни, а також окремих підприємств грає організація моніторингу інноваційної сфери, що передбачає багатоаспектне дослідження з виявлення тенденцій і перспектив подальшого розвитку інноваційних процесів. Моніторинг інноваційної сфери має реалізуватися як система спостережень за динамікою впливу науково-технічних факторів, що дозволяє вирішити такі основні завдання: організація спостереження, одержання достовірної, своєчасної й об'єктивної інформації про хід інноваційних процесів; оцінка й системний аналіз одержуваної інформації, виявлення причин, що викликають той або інший характер протікання науково-технічних процесів; прогнозна оцінка розвитку інноваційної сфери регіону на коротко-, середньо- і довгострокову перспективи (вибір сценарію розвитку); підготовка рекомендацій, спрямованих на подолання негативних і підтримку позитивних тенденцій розвитку; забезпечення у встановленому порядку регіональних органів керування, а також інших зацікавлених осіб інформацією, одержуваної при проведенні моніторингу [71]. Основними принципами моніторингу мають бути: цілеспрямованість, тобто спрямованість всієї системи моніторингу на рішення конкретних завдань; забезпечення порівнянності інформації з обсягу, якості, строкам і методам одержання; оперативність і своєчасність; кількісна визначеність [71]. Можна виділити ще низку позицій, таких як безперервність спостереження за досліджуваним об'єктом, розвиток системи моніторингу на основі вдосконалювання використовуваного методичного інструментарію, технічного оснащення, розширення спостережуваних процесів, а також комплексний характер спостереження, оскільки моніторинг однієї галузі вимагає відстеження інноваційних процесів і в інших галузях. Проте адекватний моніторинг та оцінка можливі тільки за наявності індикаторів.

Актуальність проблеми удосконалення показників інноваційної діяльності, зокрема розробки нових показників, набула загальнодержавного значення як в Україні, так і в Росії. Про це свідчать неодноразові заклики до вчених-економістів робити пропозиції щодо розробки нових показників. У 2004 році редакція російського економічного журналу «Інновації» на його сторінках поставила за мету проведення обговорення з питання визначення показників ефективності інноваційної діяльності й пропонувала всім читачам і авторам журналу направляти свої статті й повідомлення, виставляла їх в розділі "Актуальна тема" електронної версії журналу для обговорення, а надалі опубліковувала у друкованій версії журналу результати цих пропозицій [199].

В Україні у межах виконання наказу «Про організацію виконання Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2003 - 2007 роки» [116], установам та організаціям, які підпорядковані Міністерству освіти і науки України, Національній академії наук України запропоновано перелік робіт, які направлені на розробку нових показників інноваційної діяльності підприємств та організацій, держави в цілому; та розробки нових методів прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку.

Митєнєв В. В. й Селякова С. А. (Росія) [184] у своїй роботі наво- дять перелік запропонованих ними показників інноваційної діяльності, та відмічають, що на сьогоднішній день виникає потреба приведення офіційної статистичної звітності відповідно до насущних вимог економічного розвитку. Також вони відмічають, що це є думкою багатьох учених, які займаються дослідженням інноваційних процесів: "Сучасна вітчизняна методологія статистичного аналізу непридатна для оцінки інноваційних процесів і, відповідно, прийняття обґрунтованих управлінських рішень: не може бути показників, єдиних для всіх стадій інноваційного процесу, а отже, єдиних для всіх форм державної участі в ньому. От чому необхідно провести реформу статистики інновацій" [184]. Без зміни сформованої ситуації важко розраховувати на забезпечення стійкого зростання економіки на інноваційній основі.

Значна кількість вчених наполягає на необхідності удосконалення системи аналітичних показників інноваційної діяльності підприємств. Також перспективним представляється побудова єдиного підходу до формування показників інноваційної діяльності, адже в цій сфері маємо значні розбіжності точок зору вчених на показники інноваційної діяльності як такові та на можливості їх практичного використання. Статистика інновацій, заснована на єдиних міжнародних підходах, починає відлік з 1989 р. Ініціатором її стала Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Експертами ОЕСР була підготовлена серія методологічного керівництва, створюючого так звану "Родину Фраскаті" (м. Фраскаті, Італія, відомо тим, що в ньому країнами-членами ОЕСР у 1963 р. було підготовлено Керівництвом Фраскаті "Стандартна практика для обстеження досліджень і експериментальних розробок"), включаючи рекомендації з вимірювання і інтерпретації даних балансу платежів за технологію (1990 р.); зі збору даних про технологічні інновації – Керівництво Осло (1992 р.); з використовування патентних даних як показників науки і техніки 1994 р.); з вимірювання кадрових ресурсів науки і техніки – Канберрське Керівництво (спільно з Євростатом, 1995 р.).

У країнах колишнього СРСР з урахуванням ринкових перетворень статистика інновацій починається з 1994 р. Система статистичних показників, що характеризують інноваційну діяльність промислових організацій, включає 10 розділів.

Показники найбільш широко вживані у вітчизняній і зарубіжній практиці і характеризуючи інноваційну активність організації, її інноваційну конкурентоспроможність, можна розбити на наступні групи.

Витратні показники:

1) питомі витрати на НДДКР в об'ємі продажів, які характеризують показник наукоємкої продукції фірми;

2) питомі витрати на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау;

3) витрати на придбання інноваційних фірм;

4) наявність фундацій на розвиток ініціативних розробок.

Показники, що характеризують динаміку інноваційного процесу:

1) показник інноваційності ТАТ;

2) тривалість процесу розробки нового продукту (нової технології);

3) тривалість підготовки виробництва нового продукту;

4) тривалість виробничого циклу нового продукту.

Показники оновлення:

1) кількість розробок або впроваджень нововведень-продуктів і нововведень-процесів;

2) показники динаміки оновлення портфеля продукції (питома вага продукції, що випускається 2, 3, 5 і 10 років);

3) кількість придбаних (переданих) нових технологій (технічних досягнень);

4) об'єм інноваційної продукції, що експортується;

5) об'єм нових послуг, що надаються.

Структурні показники:

1) склад і кількість дослідницьких, розробляючих та інших науково-технічних структурних підрозділів (включаючи експериментальні і випробувальні комплекси);

2) склад і кількість спільних підприємств, зайнятих використовува- нням нової технології і створенням нової продукції;

3) чисельність і структура співробітників, зайнятих НДКДР;

4) склад і число творчих ініціативних тимчасових бригад, груп.

Найбільш часто використовуються показники, питомі витрати фірми, що відображають на НДКДР в об'ємі її продажів і чисельність науково-технічних підрозділів.

Загальна характеристика розробленої науковцями Ілишевой Н.Н., Ілишевим А.М. [71] системи аналітичних показників, які дозволяють оцінити становище інноваційної діяльності на підприємстві, представлена в табл. 5.1. При чому необхідно цілісно розглянути ці показники, по-перше, по однорідним групам (виходячи із змістової частини моделюючих явищ), по-друге, диференціювати аналітичні показники за трьома стадіями, які охоплюють інноваційний процес в повному об’ємі: створеня (I); освоення і викорстання інновацій (II) та стадія отримання результатів інноваційної діяльності (III).

Таблиця 5.1