1.2. Історія розвитку менеджменту

Наука про менеджмент виникла на початку XX ст. і динамічно розвивається. Цей процес зумовлений науково-технічним прогресом, нарощенням масштабів виробництва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним використанням набутого досвіду, зростанням ролі людського фактора як потужного ідейного генератора тощо.

Передумови виникнення науки управління організацією

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були певним чином будувати свою діяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослинної їжі виникала потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З'являлися перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонтів, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу туші та ін.) Але ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно (щоразу мала різний характер), не продумано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати, що наука про менеджмент зародилась у первісні часи. Навіть за рабовласницького ладу, феодалізму певних обґрунтованих підходів та механізмів менеджменту не було створено. Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляв своїм князівством (королівством), приймаючи рішення на власний розсуд, без урахування відповідних принципів, прогнозів, не роблячи навіть спроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий досвід, сформувати підходи, принципи тощо.

3 розвитком виробничо-господарської діяльності людей виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак управління ними не ґрунтувалося на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.

Потреба в науці про менеджмент з'явилася наприкінці XIX — на початку XX ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей. У зв'язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо. Саме розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей управління людьми, з'ясування тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень, інструкцій тощо. У процесі цих наукових досліджень було сформульовано перші принципові положення, вироблено механізми та рекомендації щодо управління виробничо-господарською діяльністю.

Етапи розвитку менеджменту

В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.

5. Формування системних та ситуаційних підходів.

6. Комп'ютеризація управлінських процесів.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

Школа наукового управління (1885—1920 pp.)- В її основі роботи Фредеріка Тейлора (1856—1915), Френка Гілбрейта (1868—1924) і Лілі Гілбрейт (1878—1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Ф. Тейлор і подружжя Гілбрейт, які починали свою кар’єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У працях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи наукового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив комплекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці. Його основоположні принципи ґрунтуються на такому твердженні: «...якщо я на науковій основі відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником». Принципи наукового управління Ф. Тейлора подано на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Принципи наукового управління Ф. Тейлора

Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа «фордизму» (1899—1945 pp.). її засновник Генрі Форд (1863—1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо «терором машини». Г. Форд спершу працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950 pp.). Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту. А. Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Інші засновники адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії «Дженерал Моторс») — також були практиками. А. Файоль поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформульовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту:

• поділ праці;

• повноваження та відповідальність;

• дисципліна;

• єдиновладдя;

• єдність напряму діяльності;

• підпорядкування особистих інтересів загальним;

• винагорода персоналу;

• централізація;

• ієрархія управління;

• порядок;

• справедливість;

• стабільність робочого місця;

• ініціатива;

• корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. Цей етап пов’язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 pp.). Засновником її є Мері-Паркер Фолліт (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою почала трактувати менеджмент як «забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб». Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 p. дo сьогодення). Сформувалася завдяки напрацюванням Кріса Аржириса (1925 р.н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р.н.) та інших учених-біхевіористів (англ. behavior — поведінка). Основу її становлять методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої пол. XX ст.) Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (середина XX ст. — до наших днів). Особливість етапу полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики. У той період в Англії сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цього спонукав пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що може бути виражений в математичній формі. Розроблення концепцій управління ґрунтується на застосуванні математичного апарату, з допомогою якого досягається інтеграція математичного аналізу та суб'єктивних рішень менеджера. Формалізація управлінських функцій зумовила необхідність перегляду структурних елементів організації (служб обліку, маркетингу, планування тощо). З'явилися такі елементи внутріфірмового планування, як імітаційні моделі рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінських рішень тощо.

Представники цієї школи Джеймс Марч (1928 р.н.), Герберт Саймон (1916 р.н.), Стаффорд Бір (1926 р.н.), М. Месарович, Рассел Акофф (1919 р.н.), Уест Чеечмен (1913 р.н.) та інші, сформувавши основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що зумовило появу системного підходу.

5. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався цей етап з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу — використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х років XX ст.

Система — сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, яка має на меті досягнення певних цілей і ґрунтується на принципах самоорганізації, синергії і розвитку.

Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. За способом організації системи бувають закритими (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від навколишнього середовища) і відкритими (взаємодіють із зовнішнім середовищем). Усі організації є відкритими системами.

В

ВХІД

(матеріали, паливо, сировина, трудові ресурси, інвестиції та ін.)

ПРОЦЕС ПЕРЕТВОРЕННЯ

(Виробничо-господарська діяльність)

ВИХІД

(товари, послуги, напівфабрикати, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників тощо)

ідособлені частини систем утворюють підсистеми (цехи, відділи тощо). Цей поділ може поглиблюватися. Для повноти картини і оптимальності висновків слід вивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну та ін.). Графічне зображення організації як відкритої системи представлено на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Графічне зображення організації як відкритої системи

Усі названі вище школи зосереджувалися лише на певній підсистемі (наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему), не розглядаючи їх у комплексі.

Найвагоміший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду (1886—1961), який розглядав організацію як соціальну систему; Пітеру Друкеру (1909 р.н.), який зосереджував виняткову увагу на ролі професіоналізму менеджера, самоуправлінні, організаційній спрямованості тощо; авторам моделі Мак-Кінзі «7-S» — Томасу Пітерсу (1942 р.н.) і Роберту Уотерману.

Подальші розробки П. Друкера, Р. Девіса, Л. Ньюмена, Д. Міллера та інших дослідників стали основою «емпіричної» школи менеджменту, яка мала на меті вивчення змісту праці та функцій керівників, централізації та децентралізації в управлінні, делегування повноважень і відповідальності, умов застосування цільового управління.

Сформований у 60-ті роки XX ст. ситуаційний підхід спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. При цьому менеджер повинен:

• знати процес управління, особливості індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень;

• вміти оцінювати переваги і недоліки;

• правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змінних величин;

• обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.

Найповніше обґрунтована теорія управління в працях Джоан Вудворд (1916—1971), Джеймса Томпсона (1920—1973), Пола Лоуренса (1922 р.н.), Джона Гілбрейта (1908 р.н.), Тома Бернса (1913 р.н.) та інших, чиї міркування передували ідеям «дослідження операцій», «моделювання», «організаційної поведінки».

6. Комп'ютеризація управлінських процесів (з 80-х років XX ст.). Передумова формування цього етапу — розвиток інформаційних і комп'ютерних систем, інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є застосування мережного оброблення даних, що забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, обміну інформацією; створює умови для функціонування розподілених систем оброблення даних. У межах компанії, фірми, підприємства функціонують локальні мережі, які забезпечують інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні) мережі утворюються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів значно віддаленим один від одного абонентам. В Україні послуги телекомунікаційних мереж надають інформаційні мережі: ВІККІ, СВІТ (Система віртуальних інформаційних технологій), «Ділова інформація», що підтримують різноманітні бази даних, багато з яких можна використовувати в маркетинговій діяльності.

Нині у світі зареєстровано понад 200 глобальних мереж, з них 54 у США, 16 — у Японії. Найпоширеніша глобальна мережа Internet, користувачі якої отримують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій та фірм, можуть користуватися статистичними даними більшості країн світу, регіонів, працювати з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних інститутів тощо. В інформаційних системах маркетингу можна використовувати мережу Relcom (для держав СНД), а також спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими та маркетинговими процесами. Найпоширенішими спеціалізованими програмами є: «Marketing Expert I.I» (інструментальний засіб для розроблення стратегічного й тактичного планів маркетингу, розв'язання задач з аудиту і планування маркетингу); система «Галактика» (середовище управління бізнесом у промисловості та торгівлі з реалізацією повного ринкового циклу: аналіз ринку, макропланування, бізнес-планування, планування операцій, виконання господарських операцій, відображення діяльності у бухгалтерському обліку та звітності, аналіз господарської та фінансової діяльності); система автоматизації менеджменту Delo Pro v 1.5 (комплексна програма, призначена для управління закупівлями, продажем, автоматизації складського обліку, аналізу руху грошей і товарів); SCALA 5 (програмне забезпечення для управління комерційними підприємствами); система MIRACLE (інтегрована система бухгалтерського обліку, фінансового аналізу і управління підприємством); OFFICE 2000 для Windows (пакет програм для автоматизації роботи підприємства); програма «Project management» (призначена для бізнес-планування інвестиційних проектів).

Розвиток менеджменту як науки був зумовлений об’єктивними перетвореннями в усіх сферах суспільства. Поява великого машинного виробництва, розвиток техніки і технології, нарощення масштабів виробничо-господарської діяльності сприяли формуванню науково обґрунтованих підходів до планування, організовування, стимулювання, контролювання і регулювання діяльності організацій, до інформаційного забезпечення, прийняття управлінських рішень.

Розвиток управлінської науки в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. — березень 1921 р. Основне завдання — розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.

2. Квітень 1921 p. — 1928 p. Особливість періоду полягала у вдосконаленні адміністративного управління виробництвом, спробах застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, формальному вивченні можливостей участі працівників в управлінні.

3. 1929—1945 pp. Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

4. 1946—1965 pp. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

5. 1965—1975 pp. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах адміністративно-командної системи.

6. 1975—1988 pp. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ.

7. 1985 р. — сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної системи. 3 огляду на суттєві ознаки управлінських дій та економічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:

1. робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;

2. застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;

3. впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;

4. впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

5. початок та розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов'язані з реформуванням національної економіки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850— 1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драгоманов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановський (1865—1919), Іван Вернадський (1821 — 1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воблий (1876—1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів в економіці України на сучасному етапі.

Запитання. Завдання

1. Що зумовило виникнення менеджменту як науки?

2. Охарактеризуйте основні етапи розвитку менеджменту та обґрунтуйте послідовність їх виникнення.

3. Наведіть основні положення шкіл наукового управління, «фордизму»та класичної і поясніть, чому їх доцільно відносити до першого етапу розвитку менеджменту.

4. Поясніть сутність принципів менеджменту Анрі Файоля та охарактеризуйте взаємозв'язки між ними.

5. Обґрунтуйте необхідність і причини зміщення акцентів з виробничо-технічних аспектів на соціальні на другому етапі розвитку менеджменту.

6. Обґрунтуйте роль біхевіористів у розвитку менеджменту.

7. Які передумови спричинили виникнення систему правління, орієнтованих на ринок з другої половини XX ст.?

8. До яких позитивних наслідків привело застосування кількісних (економіко-математичних) методів у менеджменті?

9. Поясніть на конкретних прикладах сутність процесійного підходу в менеджменті.

10. Обґрунтуйте революційність застосування системного підходу у менеджменті.

10. Що зумовило необхідність комп'ютеризації управлінських процесів?

11. Охарактеризуйте програмне забезпечення управлінської діяльності.

12. Розкрийте сутність основних етапів розвитку управлінської науки в Україні.

13. Який внесок українських учених у розвиток науки про менеджмент?

Теми рефератів

1. Передумови виникнення менеджменту як науки.

2. Формування виробничого менеджменту в історичному аспекті.

3. Основні положення концепції А. Файоля у менеджменті.

4. Трактування пріоритетності соціальної системи у менеджменті в історичному аспекті.

5. Розвиток біхевіористських концепцій.

6. Маркетингові концепції у менеджменті: сутність, класифікація, особливості застосування.

7. Системний підхід у менеджменті: причини формування, основні положення та представники.

8. Внесок М. Тугана-Барановського в розвиток науки про менеджмент.

9. Роль розвитку комп'ютерних та інформаційних технологій у підвищенні ефективності управлінської діяльності.

10. Причини та наслідки застосування кількісних (економіко-математичних) методів у менеджменті.

1.3. Організації як об'єкти

Намагання людей об'єднатись у групи, а надалі в організації зумовлене Необхідністю задоволення їх потреб у захищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуванні тощо. Об'єднання зусиль індивідів у будь-якій сфері на засадах спеціалізації і розподілу праці з метою підвищення продуктивності і результативності виконуваних робіт спричинило необхідність визначення ролей, функцій, обов'язків кожного із членів організації.

Сутність і класифікація організацій

У процесі виробничо-господарської діяльності працівники об'єднуються з метою виконання місії, цілей та завдань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.

Організація — група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об'єднаннями тощо. На практиці використовують терміни «фірма», «корпорація» та ін. Організації класифікують за різними ознаками: способом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юридичним статусом, формами підприємництва, характером адаптації до змін.

Класифікація організацій. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні, Формальні організації — групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо. (Формальні організації називатимемо просто «організаціями»). Неформальні організації — це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов'язаних цілей), яких в економіці переважна більшість.

За величиною виокремлюють великі, середні та дріб-ні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх — сотні, а в дрібних — десятки.

Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок у банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є неюридичними особами.

За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

За характером адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

Узагальнену класифікацію організацій подано на рис. 1.5.

Організація як система. Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов'язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, наділене властивостями, відмінними від властивостей його складових.

ВИДИ ОРГАНІЗАЦІЙ

За способом і метою утворення:

- формальні;

- неформальні

За кількістю цілей:

- прості;

- складні

За юридичним статусом:

- юридичні особи:

- неюридичні особи

За величиною:

- крупні;

- середні;

- дрібні

За формами підприємництва:

- підприємства:

- товариства;

- банки;

- страхові компанії;

- інвестиційні фонди

За характером адаптації до змін:

- механістичні;

- органістичні

Рис. 1.5. Класифікація організацій

На сучасному етапі всі організації розглядають як відкриті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем. Відкрита система характеризується:

• цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);

• одноосібністю (кожну складову можна розглядати окремо);

• перспективністю (розвиток у напрямі вдосконалення);

• незалежністю (можливе відокремлення підсистем);

• спеціалізованістю (здатність виконувати певні роботи);

• перетворенням вхідних елементів на вихідні;

• централізацією (одна зі складових стає домінуючою);

• зростанням (тяжіння до розширення, збільшення);

• циклічністю розвитку;

• рівновагою;

• непередбачуваністю причин можливих збурень.

Відкрита система має вхід та вихід. Входом для організації як системи є всі види ресурсів (матеріали, капітал, робоча сила, інформація тощо), виходом — продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається з керуючої та керованої підсистем, щодо яких частіше вживають термін «система».

На рис. 1.6 подано процес функціонування організації як відкритої системи.

У процесі функціонування утворюється ефект синергії (зростання сукупної ефективності управлінської діяльності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окремих підсистем організації, які діють незалежно.

Організації, незалежно від їх специфіки, характеризуються такими загальними особливостями:

• визначенням місії та цілей;

• наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;

• залежністю від зовнішнього середовища (економічних і правових умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, техніки, менталітету суспільства тощо);

• горизонтальним поділом праці (визначенням конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб;

ВХІД

(матеріальні, фінансові, трудові, енергетичні, інформаційні та інші ресурси)