Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Експ. нарк., отр. та вибух. реч._Л.Р. Ч-2.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
12.11.2019
Размер:
354.82 Кб
Скачать

26

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра

харчової хімії

Методичні вказівки

до виконання лабораторних робіт

з курсу «ЕКСПЕРТИЗА НАРКОТИЧНИХ, ОТРУЙНО-

ТА ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ РЕЧОВИН»

Частина 2

для студентів спеціальностей

7.03051002 Денної та заочної форми навчання

та 8.03051002 денної форми навчання

Затверджено

радою спеціальностей

7(8).03051001, 7(8).03051002

та напряму підготовки бакалаврів 6.030510

Протокол № 4-5 від 29.05.2012

Одеса ОНАХТ 2012

Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з курсу «Експертиза наркотичних, отруйно- та вибухонебезпечних речовин» Ч.2 для студентів спеціальностей 7.03051002 денної та заочної форми навчання та 8.03051002 денної форми навчання / Укл.: Л.С. Гураль, Н.О. Денісюк. – Одеса: ОНАХТ, 2012 р. – 30 с.

Укладачі Л.С. Гураль, канд. техн. наук, доцент;

Н.О.Денісюк, канд. хім. наук, доцент.

Відповідальна за випуск завідувач кафедри харчової хімії н.К. Черно, д-р. Техн. Наук, професор

Одним із головних завдань митної служби є перешкоджання контрабанди незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, а також отруйних і вибухонебезпечних речовин. У зв’язку з цим, у план підготовки спеціалістів фаху «Товарознавство та експертиза в митній справі» 7.03051002 за напрямом «Товарознавство і торгівельне підприємництво» та «Торгівля» включено дисципліну «Експертиза наркотичних, отруйно- та вибухонебезпечних речовин».

Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців теоретичних знань щодо хімічної будови контрольованих речовин, їх дії на організм людини, правового регулювання незаконного обігу цих речовин, порядку проведення експертизи небезпечних речовин, їх експрес-аналізування за допомогою якісних реакцій та експертизи з використанням фізико-хімічних методів дослідження, формування об’єктивно обґрунтованого висновку експерта. На лабораторних заняттях передбачено закріплення студентами знань, отриманих при вивченні лекційного матеріалу, обговорення ситуаційних практичних завдань щодо професійного підходу виявлення під час митного контролю об’єктів контрабанди, проведення досліджень зразків на можливий вміст в них контрольованих речовин за допомогою якісних тестових реакцій, більшість з яких рекомендовано експертною групою ООН.

Отримані знання нададуть змогу орієнтуватися і вирізняти серед інших небезпечні речовини, вміти їх ідентифікувати та давати оцінку небезпечності об’єктів дослідження, вміти методично правильно здійснювати митне оформлення та пропуск контрольованих речовин через митний кордон України, а також проводити експертизу небезпечних речовин в рамках законодавчої бази протидії незаконному обігу цих речовин.

Лабораторна робота №1 експертиза токсичних, отруйних та сильнодіючих речовин органічного походження

Отруйні речовини – це отрути, токсини (бойові, лікарські, сільськогосподарські та інші), речовини та лікарські засоби, які, потрапляючи в організм людини, здатні викликати смерть або психоневрологічний розлад, порушення дихання чи функції серцево-судинної системи, ураження нирок чи печінки тощо.

Сильнодіючі речовини – це речовини та лікарські засоби, побутові, промислові та інші хімічні речовини, здатні своїм впливом на живий організм заподіяти йому шкоду.

Токсичні речовини – один із видів небезпечних речовин, які при проникненні в середину організму через органи дихання, травлення або через шкіру можуть викликати затяжні чи хронічні захворювання, а при потраплянні в навколишнє середовище справляють (одразу чи згодом) шкідливий вплив на довкілля в результаті біоакумулювання і/або мають негативний вплив на біотичні системи.

Порядок поводження з отруйними та сильнодіючими речовинами регулюються постановою КМ України від 20 червня 1995 р. № 440. Поводження з токсичними речовинами регламентується правилами, які встановлені Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», «Про відходи», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про перевезення небезпечних вантажів», «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та ін. нормативно-прав, актами.

Техніка безпека роботи з токсичними, отруйними та сильнодіючими речовинами

  1. Усі роботи у хімічних лабораторіях повинні проводитися при справному стані електроприладів, арматури, електропроводки та заземлюючих пристроїв.

  2. До самостійної роботи з хімічними речовинами допускаються особи не менше, ніж 18 років, які попередньо пройшли медичний огляд, вхідний інструктаж, навчання та інструктаж щодо безпечних методів роботи на робочому місці.

  3. Не допускається велика кількість працюючих у лабораторії. Кількість працюючих, які одночасно виконують свою роботу у лабораторіях, не повинна перевищувати кількість індивідуальних робочих місць.

  4. При виконанні робіт з хімічними речовинами у приміщенні повинно знаходитися не менше двох людей, при цьому один з них призначається старшим.

  5. Небезпечними та шкідливими виробничими факторами є: хімічні речовини, електричний струм, можливість травмування уламками скла.

  6. Небезпечна і шкідлива дія хімічних речовин, яка призводить до травм і захворювань працівників, визначається: токсичною дією на організм людини в залежності від природи і класу; агрегатним станом і структурою небезпечних хімічних речовин, шляхами їх надходження і характером пожежної та вибухової безпеки.

  7. За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини підрозділяються на 4 класи небезпеки: 1-й – речовини надзвичайно небезпечні, 2-й – речовини високо небезпечні, 3-й – речовини помірно небезпечні, 4-й – речовини низько небезпечні. Клас небезпечності шкідливих речовин встановлюється в залежності від норм та показників, які вказані в таблиці № 4 ГОСТ 12.1.005-76.

  8. Хімічно небезпечні і шкідливі речовини, а також кислоти (сульфатна, хлоридна, нітратна тощо), тверді луги (їдкий натрій, їдкий калій тощо), а також концентровані розчини та водний розчин амоніаку викликають ураження, подібні термічним опікам.

  9. При роботі з хімічними речовинами всі працюючі повинні бути забезпеченими спецодягом: халатом з кислотостійким (лугостійким) покриттям, фартухом із прогумованої тканини з нагрудником, гумовими рукавички, протигазовим респіратором, захисними окулярами типу ПО-2, протигазом (шланговий, ізольований), гумовими чоботами.

  10. Захисні засоби, які видаються в індивідуальному порядку, повинні знаходитися на робочому місці у робітника. Кожний робітник повинен бути навченим щодо поводження з захисними засобами з урахуванням конкретних умов, у яких вони застосовуються.

  11. При роботі зі шкідливими отруйними хімічними речовинами необхідно мати головні убори (шапочки, косинки);

  12. При роботі, пов’язаній з небезпекою займання легкозаймистих рідин, не слід носити одяг із штучних або змішаних тканин. У випадку займання ці тканини звичайно не горять, а плавляться, що може спричинити сильні опіки.

  13. Не допускаються до виконання робіт працівники без спецодягу та засобів індивідуального захисту, а також з подряпинами, синцями та іншими пошкодженнями поверхні шкіри.

  14. Використовувати для відпочинку приміщення з шкідливими хімічними речовинами (лабораторії, склади), а також приймати їжу, не відходячи від робочого місця, зберігати у робочих столах харчові продукти забороняється.

  15. Забороняється покидати робоче місце, залишаючи без нагляду запалені пальники та інші нагрівальні прилади.

  16. Усі співробітники повинні знати місце знаходження засобів пожежогасіння та вміти ними користуватися у випадку виникнення пожежі або загорання.

  17. Робота з концентрованими кислотами та лугами без захисних засобів (окуляри, рукавички, прогумований фартух) забороняється.

  18. При приготуванні розчинів кислот їх необхідно приливати у воду тонкою цівкою при безперервному перемішуванні. Приливати воду у кислоту забороняється. Розведені кислоти дозволяється зберігати у товстостінній скляній тарі на робочих місцях.

  19. Розчиняти тверді луги потрібно шляхом повільного їх додавання невеликими шматочками у воду при безперервному перемішуванні. Шматочки лугу потрібно брати тільки щипцями.

  20. Кислоти, розчини лугів та інші рідкі отруйні речовини у малих кількостях необхідно набирати у піпетку за допомогою гумової груші або спеціальною автоматичною піпеткою; забороняється всмоктувати рідину у піпетку ротом, тому що при цьому можливі опіки рота або отруєння.

  21. Розлиті кислоти та луги необхідно терміново засипати піском, нейтралізувати і тільки після цього прибрати.

  22. Відпрацьовані кислоти і луги потрібно зібрати окремо в спеціальний посуд та після нейтралізації зливати у каналізацію.

  23. Усі роботи з легкозаймистими та горючими рідинами повинні проводитися у витяжній шафі при включеній вентиляції, вимкнутих газових та електронагрівальних приладах.

  24. Переганяти та підігрівати низько киплячі речовини (ацетон, бензен, ефіри, спирти тощо) слід у витяжній шафі у колбах із тугоплавкого скла з круглим дном на банях, заповнених водою або олією, в залежності від температури кипіння даної речовини.

  25. Для запобігання вибуху забороняється переганяти ефіри, діоксан, тетрагідрофуран і тощо досуха. При випарюванні у колбі повинно залишатися не менше 10 % вихідного об’єму.

  26. Відпрацьовані легкозаймисті та горючі рідини слід збирати у спеціальну герметичну тару і в кінці робочого дня видаляти із лабораторії для знищення. Забороняється виливати ці речовини у каналізацію.

  27. Лужні метали (металеві натрій і калій) відносяться до найбільш хімічно активних елементів, що зумовлює їх високу пожежну та вибухову небезпеку, а також агресивність щодо тканин людського організму. Працюючи з лужними металами, необхідно дотримуватись особливої обережності, не допускати їх контакту з водою або галогеновмісними сполуками при відсутності розчинників; не працювати з лужними металами у приміщенні, у якому відносна вологість повітря перевищує 75 %.

  28. Працювати з лужними металами слід на листах у витяжній шафі, яка оббита зсередини листовою сталлю з азбестовою прокладкою подалі від джерел вогню та води. Працюючий повинен надіти захисні окуляри та гумові рукавиці.

  29. Різати лужні метали потрібно на фільтрувальному папері сухим відкритим ножем. Первинне різання металу повинно проводитися під шаром трансформаторної олії або керосину для того, щоб зняти верхній перекисний шар.

  30. При роботі з лужними металами необхідно користуватися масляними, піщаними або повітряними банями.

  31. Пероксиди – це нестабільні, надзвичайно хімічно активні сполуки. Вони можуть розкладатися під дією детонаційного імпульсу, удару, тепла, полум’я, забруднення, струсу та ін. Усі роботи з концентрованим пероксидом гідрогену, неорганічними і органічними пероксидами слід проводити у герметичній апаратурі з використанням захисних екранів. Дробити та просіювати невеликі кількості неорганічних пероксидів необхідно у спеціальній камері із негорючого матеріалу.

  32. До надзвичайно та високо небезпечних речовин належать хімічні речовини 1-го і 2-го класів небезпеки. Усі роботи з ними необхідно проводити у спеціально обладнаних герметичних шафах (боксах), які мають отвори для рук з вмонтованим гумовими рукавицями. Пролиту або просипану сполуку необхідно терміново зібрати, а ділянку робочої поверхні підлоги, на який вона потрапила, дегазувати та ретельно змити водою.

  33. Пари ртуті мають надзвичайно високу токсичність. У приміщеннях лабораторії ртуть повинна зберігатися у витяжній шафі в металевих балонах або у литому товстостінному скляному посуді з притертими пробками (на вакуумному мастилі), які встановлені у амортизаційному футлярі на металевих листах. Столи, за якими проводять роботу із ртуттю, повинні бути покриті лінолеумом без швів, а також мати борти висотою до 2 см.

  34. При випадковому розливі ртуті у лабораторії необхідно її терміново зібрати. Краплі ртуті починають збирати з периферії забрудненої ділянки в напрямку до центра. Збирати ртуть необхідно за допомогою металевого емальованого совка та щітки в товстостінну скляну банку, попередньо заповнену підкисленим розчином калій перманганату. Після цього необхідно провести демеркуризацію приміщення.

  35. При роботі на вакуумних установках забороняється використовувати плоскодонний та тонкостінний посуд (крім спеціально призначених – колби Бунзена, склянки Тищенко). Забороняється нагрівати на відкритому полум’ї скляні деталі працюючої вакуумної установки. При роботі на вакуумній установці необхідно користуватися захисними окулярами або захисним щитком.

  36. При отруєнні парами кислот необхідно вивести постраждалого у тепле приміщення, яке провітрюється або на свіже повітря, звільнити його від тісного одягу, промити 2-процентним розчином соди ніс, рот, гортань та дати тепле молоко з содою. При опіках порожнини рота кислотою полоскати 50-процентним розчином питної соди. Направити для надання медичної допомоги. При опіку кислотами поверхню шкіри промити струменем холодної води протягом 15-20 хв, потім 3-процентним розчином натрій гідрокарбонату або 10-процентним розчином амоній карбонату, потім знову водою.

  37. При опіках шкіри лугами необхідно ретельно промити її струменем води, потім обробити 2-процентним розчином оцтової кислоти або лимонної кислоти, після чого знову промити водою. При опіках порожнини рота лугом полоскати 3-процентним розчином оцтової кислоти або 2-процентним розчином борної кислоти.

  38. При отруєнні сірчистим ангідридом терміново вивести потерпілого у чисте приміщення, покласти, тепло вкрити, забезпечити спокій, дати оксиген до приходу лікаря.

  39. При отруєнні чадним газом (СО) терміново вивести постраждалого із загазованого приміщення, розтерти тіло, прикласти грілку до ніг, дати декілька разів понюхати нашатирний спирт, надати спокій до приходу лікаря.

  40. При опіку бромом швидко змити його з поверхні шкіри кількома порціями етилового спирту і потім змастити уражене місце маззю проти опіків.

  41. При отруєнні парами амоніаку потрібно вивести потерпілого на свіже повітря, зняти одяг, який стискає. Призвести інгаляцію 1-процентним розчином лимонної кислоти, дати випити міцні чай, каву або 3-процентний розчин молочної кислоти, рекомендується вдихання оксигену протягом 30-45 хв. При потраплянні амоніаку у очі – терміново ретельно промити широко відкриті очі водою, потім розчином борної кислоти, надіти темні окуляри. При ураженні шкіри – промити водою, зробити примочки з 5-процентного розчину оцтової або лимонної кислоти. Звернутися до лікаря.

Об’єктами експертизи можуть бути сировина, продукти харчування, напої, побутова хімія, хімічні речовини, інші предмети і товари тощо.

Вимоги до матеріалів. Об'єкти дослідження слід упаковувати кожен окремо в полімерні або паперові пакети.

Дослід 1. Визначення альдегідів

У хіміко-токсикологічному аналізі для виявлення альдегідів, зокрема формальдегіду, використовують реакції з хромотроповою і фуксинсульфітною кислотами, розчином кодеїну в сульфатній кислоті, резорцином тощо.

а) Реакція з хромотроповою кислотою

Перший варіант. У пробірку вносять 3-5 крапель досліджуваного розчину, 4 см3 12 н. розчину сульфатної кислоти і кілька кристаликів хромотропової кислоти. Пробірку нагрівають протягом 10 хв на водяній бані до 60 °С.

Другий варіант. У пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину, 0,2 см3 1-процентного розчину хромотропової кислоти в концентрованій сульфатній кислоті, потім добавляють 5 см3 концентрованої сульфатної кислоти і збовтують.

При наявності альдегідів в пробі з'являється синьо-фіолетове або червоно-фіолетове забарвлення.

б) Реакція з фуксинсульфітною кислотою (реактив Шіффа). У пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину і 2-3 краплі концентрованої сульфатної кислоти. Вміст пробірки збовтують і охолоджують проточною водою, потім добавляють 1 см3 фуксинсульфітної кислоти. Поява синьо-фіолетового або червоно-фіолетового забарвлення свідчить про наявність альдегідів.

в) Реакція з метиловим фіолетовим. У пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину і 0,5 см3 10-процентного розчину сульфатної кислоти, потім добавляють такий самий об'єм розчину метилового фіолетового, знебарвленого сульфітом чи гідросульфітом натрію. При наявності альдегідів у пробі з'являється синьо-фіолетове забарвлення.

г) Реакція з резорцином. У пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину, 1 см3 1-процентного розчину резорцину в 10-процентному розчині натрій гідроксиду. Суміш нагрівають протягом 3-5 хв на водяній бані. Поява рожевого або малинового забарвлення свідчить про наявність альдегідів, а також акролеїну, фурфуролу тощо.

д) Реакція відновлення іонів срібла. У ретельно очищену від жиру пробірку вносять 5 крапель 1-процентного розчину срібла нітрату і краплями добавляють 10-процентний розчин амоніаку до розчинення осаду срібла гідроксиду, що утворився. До цього розчину добавляють 1 см3 досліджуваного розчину, потім суміш обережно нагрівають на полум'ї газового пальника. При наявності альдегідів спостерігається утворення «срібного дзеркала».

ж) Реакція з реактивом Фелінга. 1 см3 досліджуваного розчину вносять у пробірку, туди ж добавляють 1-2 краплі 10-процентного розчину натрій гідроксиду до лужної реакції (за лакмусом), а потім — 2-3 краплі реактиву Фелінга. Рідину інтенсивно збовтують і нагрівають на полум'ї газового пальника. Утворення жовтого або червоного осаду свідчить про наявність аліфатичних альдегідів в досліджуваному розчині.

Дослід 2. Визначення ацетону

а) Реакція утворення йодоформу. До 1 см3 досліджуваного розчину добавляють 1 см3 10-процентного розчину амоніаку і кілька крапель розчину йоду в калій йодиді. При наявності ацетону утворюється жовтий осад йодоформу з кристалами характерної форми і своєрідним запахом.

б) Реакція з натрій нітропрусидом. До 1 см3 досліджуваного розчину добавляють 1 см3 10-процентного розчину натрій гідроксиду і 5 крапель 1-процентного свіжоприготовленого розчину натрій нітропрусиду. При наявності ацетону в пробі з’являється червоне або оранжево-червоне забарвлення. При додаванні 10-процентного розчину оцтової кислоти до появи кислої реакції через кілька хвилин забарвлення переходить у червоно-фіолетове або вишнево-червоне.

в) Реакція з фурфуролом. До 1 см3 досліджуваного розчину добавляють 5 крапель 1-процентного розчину фурфуролу в етиловому спирті (96°) і 3 краплі 10-процентного розчину натрій гідроксиду. Через 3-5 хв до цієї рідини вносять 10-12 крапель концентрованої хлороводневої кислоти. При наявності ацетону виникає червоне забарвлення.

г) Реакція з о-нітробензальдегідом. У пробірку вносять 3-5 крапель досліджуваного розчину і краплю насиченого розчину о-нітробензальдегіду в 2 н. розчині натрій гідроксиду. Суміш злегка нагрівають на водяній бані, а потім охолоджують до кімнатної температури. Після цього в пробірку добавляють 1 см3 хлороформу і збовтують. При наявності ацетону хлороформовий шар набуває синього забарвлення.

Дослід 3. Визначення метилового спирту (метанолу). Багато якісних реакцій на метиловий спирт засновано на перетворенні його на метиловий альдегід (формальдегід).

а) Окислення метилового спирту

1. 1 см3 досліджуваного розчину змішують у пробірці з 5 см3 розчину калій перманганату і 0,4 см3 65-процентного розчину сульфатної кислоти і ретельно перемішують. Рівно через 3 хв до реакційної суміші додають 1 см3 розчину щавлевої кислоти, після чого рідина набуває світло-жовтого кольору. Для її знебарвлення додають 1 см3 сульфатної кислоти та перемішують.

2. До 2 см3 досліджуваного розчину добавляють 1 см3 розчину калій перманганату, що містить фосфатну кислоту (суміш 100 см3 3-процентного розчину калій перманганату і 15 см3 87-процентного розчину фосфатної кислоти). Рідину нагрівають при 50 °С на водяній бані протягом 10 хв, потім для зв’язування надлишку окиснювача добавляють 1 см3 5-процентного розчину щавлевої кислоти в розведеній (1 : 1) сульфатній кислоті.

3. У мікропробірку вносять краплю досліджуваного розчину, добавляють краплю 5-процентного розчину фосфорної кислоти і краплю 5-процентного розчину калій перманганату. Рідину ретельно перемішують протягом 1 хв, добавляють невелику кількість натрій гідросульфіту. Потім вміст пробірки збовтують до його знебарвлення. Якщо в пробірці з'явиться нерозчинний бурий осад марганцю (IV) оксиду, то додають ще краплю розчину фосфатної кислоти і трохи натрій гідросульфіту.

Виявлення метилового спирту після його окислення. Після окислення метилового спирту до формальдегіду останній у пробі визначають за допомогою реакцій з фуксинсульфітною чи хромотроповою кислотою або резорцином (див. виявлення альдегідів).

б) Реакція утворення метилового естеру саліцилової кислоти. У пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину, добавляють 0,03-0,05 г саліцилової кислоти і 2 см3 концентрованої сульфатної кислоти. Потім суміш обережно нагрівають на полум’ї пальника. При наявності метилового спирту в досліджуваному розчині відчувається характерний запах метилового естеру саліцилової кислоти.

Дослід 4. Визначення етилового спирту (етанолу)

а) Реакція утворення йодоформу. В пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину і 2 см3 5-процентного розчину натрій гідроксиду чи карбонату. До цієї суміші краплями добавляють 1-процентний розчин йоду в 2-процентному розчині калій йодиду до появи слабко-жовтого забарвлення. Потім суміш кілька хвилин нагрівають на водяній бані при температурі 50 °С. При наявності етилового спирту відчувається запах йодоформу (трийодметану CHJ3). При відносно великих кількостях етилового спирту в пробі утворюються кристали йодоформу яскраво-жовтого кольору у формі шестикутників та зірочок. Цю реакцію не дає метанол, але дають ацетон, молочна кислота тощо.

б) Реакція естерифікації

1. Реакція утворення оцтово-етилового естеру. В пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину і 0,1 г сухого натрій ацетату, потім обережно краплями добавляють 2 см3 концентрованої сульфатної кислоти. Суміш нагрівають на полум’ї пальника до виділення бульбашок газу. Виникнення специфічного запаху оцтовоетилового естеру свідчить про наявність етанолу в досліджуваному розчині. Запах оцтовоетилового естеру відчувається виразніше, якщо вміст пробірки вилити у 20-25-кратний об'єм води.

2. Реакція утворення етилбензоату. До 1 см3 досліджуваного розчину добавляють 1-2 краплі бензоїлхлориду. При збовтуванні суміші до неї добавляють краплями 10-процентний розчин натрій гідроксиду до зникнення задушливого запаху бензоїлхлориду. Поява запаху етилбензоату свідчить про наявність етилового спирту в пробі. Цей запах краще відчувається після нанесення кількох крапель реакційної суміші на клаптик фільтрувального паперу. Реакції заважає метиловий спирт, оскільки запах етилбензоату нагадує запах бензойно-метилового ефіру.

в) Реакція утворення ацетальдегіду. До 1 см3 досліджуваного розчину добавляють 10-процентний розчин сульфатної кислоти до кислої реакції середовища (за лакмусом). До цієї суміші краплями добавляють 10-процентний розчин калій дихромату доти, доки рідина не стане оранжево-червоною. Суміш залишають на кілька хвилин при кімнатній температурі. При наявності етилового спирту в досліджуваному розчині з'являється запах ацетальдегіду. 2-3 краплі розчину, що містить ацетальдегід, наносять на крапельну пластинку чи фільтрувальний папір і добавляють краплю реактиву (свіжоприготовлена суміш однакових об’ємів 20-процентного водного розчину морфоліну і 5-процентного водного розчину натрій нітропрусиду). При наявності ацетальдегіду в розчині виникає синє забарвлення.

Дослід 5. Визначення сивушних масел

а) Реакція з саліциловим альдегідом. У пробірку вносять 1 см3 досліджуваної рідини, добавляють 1 см3 1-процентного спиртового розчину саліцилового альдегіду і 3 см3 концентрованої сульфатної кислоти; реакційну суміш перемішують, помішають на 3 хв в киплячу водяну баню. Поява рожево-червоного забарвлення свідчить про наявність в пробі вищих спиртів. При великій кількості сивушних масел забарвлення рідини з’являється без нагрівання.

б) Реакція з п-диметиламінобензальдегідом. У пробірку до досліджуваного розчину вносять 5-10 крапель 5-процентного розчину п-диметиламінобензальдегіду в концентрованій сульфатній кислоті. Поява темно-червоного забарвлення свідчить про наявність вищих спиртів в пробі. При розведенні рідини водою забарвлення переходить у фіолетове.

в) Реакція утворення ізоамілацетату. До досліджуваного розчину у фарфоровій чашці добавляють 2 краплі концентрованої сульфатної кислоти і близько 0,03 г сухого натрій ацетату. При слабкому нагріванні фарфорової чашки відчувається запах ізоамілацетату (запах грушевої есенції), що свідчить про наявність у пробі ізоамілового спирту. Цей запах стає більш вираженим, якщо під кінець реакції до суміші реагуючих речовин добавити 20-25-кратний об’єм води.

г) Метод Готфруа. В чисту скляну пробірку вносять досліджуваний розчин до половини її об’єму, потім додають 2-3 краплі концентрованої сульфатної кислоти і стільки ж хімічно чистого бензолу. Далі суміш збовтують, обережно нагрівають до появи ознак закипання, потім повільно охолоджують. Якщо досліджувана проба не містить сивушного масла, то спирт стає трохи жовтуватим. За наявності сивушних масел проба забарвиться в темно-бурий колір із зеленуватим відтінком.

д) Запаховий тест. До 50 см3 досліджуваного спиртного напою додають 3-4 см3 10-процентного розчину КОН, потім випаровують до десятої частини початкового об'єму і додають сульфатну кислоту. Якщо досліджуваний зразок містить вищі спирти, то з'являється специфічний запах «сивухи». Якщо до досліджуваної проби додати трохи срібла нітрату і виставити пробу на сонячне світло, то поява в ній чорного осаду може вказати на присутність сивушного масла.

Спрощений спосіб: пробу з декількох крапель досліджуваного розчину, наприклад, горілки, розтирають між долонями. Поява специфічного запаху свідчить про наявність сивушного масла. Чиста проба спирту або горілки такого запаху не має.

ж) Окислення ізоамілового спирту до ізовалеріанової кислоти. До досліджуваного розчину в пробірці добавляють 3-5 крапель 10-процентного розчину калій перманганату і такий самий об’єм концентрованої сульфатної кислоти. Пробірку нагрівають на киплячій водяній бані протягом 1-2 хв. Після цього з’являється слабкий запах альдегіду ізовалеріанової кислоти, а пізніше — запах ізовалеріанової кислоти.

Дослід 6. Визначення фурфуролу

а) В пробірку з пришліфованою поверхнею об’ємом 25 см3 вносять 10 см3 досліджуваного розчину, добавляють 0,5 см3 свіжоперегнаного аніліну і 2 см3 льодяної оцтової кислоти. Пробірку закривають пробкою, її вміст перемішують та витримують при температурі навколишнього середовища протягом 20 хв. Якщо розчин не змінює колір, це свідчить про відсутність у пробі фурфуролу; коли ж розчин набуває світло-рожевого забарвлення, то досліджуваний зразок містить фурфурол.

б) В пробірку вносять 20 см3 аналізованого розчину, додають 3 краплі концентрованої хлороводневої кислоти і перемішують скляною паличкою. Потім до суміші додають 10 крапель безбарвного аніліну. Реакційну суміш перемішують легким струшуванням і далі залишають у спокої на 10 хв. Якщо розчин набуває яскраво червоного забарвлення, що нагадує колір малинового сиропу, то проба містить фурфурол.

Дослід 7. Визначення фенолу

а) Реакція з бромною водою. До 0,5-1,0 см3 досліджуваного розчину добавляють 3-5 крапель бромної води. При наявності ароматичних сполук в розчині утворюється жовтувато-білий осад трибромфенолу.

б) Індофенолова реакція. До 0,5-1,0 см3 досліджуваного розчину добавляють 1 краплю аніліну і 2 см3 розчину натрій гіпохлориту. Поява брудно-фіолетового забарвлення свідчить про наявність фенолу в пробі. Після добавляння амоніаку виникає стійке синє забарвлення.

в) Реакція Лібермана. 1-2 краплі досліджуваного розчину (краще брати розчин досліджуваної речовини в діетиловому етері) вносять у маленький тигель і випарюють досуха. До сухого залишку добавляють краплю 1-процентного свіжоприготовленого розчину натрій нітриту в концентрованій сульфатній кислоті і суміш залишають на кілька хвилин. Після охолодження суміші краплями добавляють 4 н. розчин натрій гідроксиду до лужної реакції (за лакмусом). Поява синього забарвлення, яке може переходити в червоне, а потім у зелене, свідчить про наявність фенолу в пробі.

г) Реакція з хлоридом заліза (III). В пробірку вносять 1-2 краплі досліджуваної речовини і додають 2-3 краплі свіжоприготовленого 5-процентного розчину заліза (III) хлориду. При наявності фенольних сполук з'являється фіолетове чи синьо-фіолетове забарвлення, яке зникає при добавлянні води, спирту і кислот.

д) Реакція з реактивом Міллона. У мікротигель або пробірку вносять 1-2 краплі досліджуваного розчину, добавляють 1-2 краплі реактиву Міллона і залишають на кілька хвилин. Якщо за цей час забарвлення не зміниться, то суміш нагрівають до кипіння і кип’ятять протягом кількох хвилин. Поява червоного забарвлення свідчить про наявність фенолу в пробі.

ж) Реакція з бензальдегідом. У пробірку вносять 0,1-0,5 см3 досліджуваного розчину, 2 см3 концентрованої сульфатної кислоти і 1-2 краплі бензальдегіду. При нагріванні суміші до кипіння з’являється темно-червоне забарвлення. Після охолодження суміші і додавання до неї 10 см3 води і 10-процентного розчину натрій гідроксиду до появи лужної реакції (за лакмусом) забарвлення змінюється на синьо-фіолетове. При збовтуванні цього розчину з діетиловим етером або хлороформом забарвлення переходить у шар органічного розчинника.

Дослід 8. Визначення крезолів

Крезоли дають більшість кольорових реакцій, які застосовуються для виявлення фенолу. Проте окремі крезоли можна відрізнити один від одного і від фенолу за допомогою певних якісних реакцій.

о-Крезол можна виявити за допомогою реакції Лібермана, індофенолової реакції, реакції з хлоридом заліза (III), бензальдегідом і реактивом Міллона. Щоб відрізнити о-крезол від м- і п-крезолів, використовують реакцію з бензальдегідом і заліза (III) хлоридом. Реакцію з бензальдегідом дає лише о-крезол. Інші крезоли не дають цієї реакції. При взаємодії о-крезолу з заліза (III) хлоридом з’являється синє забарвлення, а м-крезол дає з цим реактивом червоно-фіолетове забарвлення.

м-Крезол, як і о-крезол, дає індофенолову реакцію, реакцію Лібермана, реакцію з заліза (III) хлоридом і реактивом Міллона. Однак м-крезол не дає реакції з бензальдегідом. При взаємодії м-крезолу з заліза (III) хлоридом виникає червоно-фіолетове забарвлення. Інші крезоли з цим реактивом дають синє забарвлення.

п-Крезол дає забарвлення з хлоридом заліза і реактивом Міллона. Цей крезол не дає забарвлення з бензальдегідом, індофенолової реакції та реакції Лібермана.

Дослід 9. Визначення оцтової кислоти

а) Реакція з заліза (III) хлоридом. 2-3 см3 розчину вносять у пробірку і добавляють 1 краплю 5-процентного свіжоприготовленого розчину заліза (III) хлориду. Поява червоного забарвлення свідчить про наявність ацетат-іонів у зразку. При нагріванні забарвленого розчину відбувається гідроліз, в результаті якого випадає бурий осад основного ацетату заліза.

б) Реакція утворення індиго. 5 см3 розчину вносять у пробірку і випарюють досуха. До сухого залишку добавляють суміш однакових кількостей кальцій оксиду і карбонату. Отвір пробірки накривають фільтрувальним папером, змоченим свіжоприготовленим розчином о-нітробензальдегіду в 5-процентному розчині натрій гідроксиду. Потім пробірку нагрівають на полум’ї газового пальника до прожарювання її вмісту. При наявності ацетат-іонів на папері, змоченому розчином о-нітробензальдегіду, з’являється синя пляма (забарвлення індиго).

в) Реакція утворення оцтово-етилового естеру. У пробірку вносять 3-5 см3 досліджуваного розчину і випарюють досуха. До сухого залишку добавляють 1 см3 етилового спирту і 2 см3 концентрованої сульфатної кислоти. Суміш обережно нагрівають на полум’ї пальника. При наявності ацетатів у зразку з’являється специфічний запах етилацетату.

Дослід 10. Реакції, що дають змогу відрізнити одні хлорпохідні від інших (табл. 1)

Таблиця 1 – Реакції для виявлення хлорпохідних, які мають токсикологічне значення

Реакція

Досліджувані речовини

хлоро-форм

хлорал-гідрат

чотири-

хлористий

карбон

дихлор-етан

Відщеплення хлору

Фудживара

Утворення ізонітрилу

З резорцином

З реактивом Фелінга

З реактивом Несслера

Утворення етиленгліколю

Утворення міді ацетиленіду

З хіноліном

З 2,7-діоксинафталіном

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

+

а) Реакція відщеплення хлору. В пробірку вносять 1-2 см3 досліджуваного розчину і 1 см3 10-процентного спиртового розчину калій гідроксиду. Пробірку обережно нагрівають на полум’ї газового пальника протягом 3-5 хв. Після охолодження розчину його підкислюють 10-процентним розчином нітратної кислоти до кислої реакції за лакмусом і добавляють 0,5 см3 1-процентного розчину срібла нітрату. Поява білого розчинного в амоніаку осаду свідчить про наявність хлороформу, чотирихлористого карбону і дихлоретану в досліджуваному розчині.

б) Реакція Фудживара. До 2-3 см3 досліджуваного розчину добавляють 2 см3 свіжоперегначого піридину і 2 см3 10-процентного розчину натрій гідроксиду. Суміш нагрівають на водяній бані протягом 2-3 хв. При наявності хлороформу і СС14, дихлоретану (С2Н4С12) в досліджуваному розчині з’являється червоне забарвлення.

в) Реакція з резорцином. У пробірку вносять 1 см3 досліджуваного розчину і 1 см3 10-процентного свіжоприготовленого розчину резорцину в 10-процентному розчині натрій гідроксиду. Після нагрівання пробірки на киплячий водяній бані протягом 5-10 хв в разі наявності хлороформу і ССІ4 з’являється рожеве або малинове забарвлення. Паралельно виконують контрольний дослід.

г) Реакція утворення ізонітрилу. До досліджуваного розчину добавляють 10 крапель 10-процентного спиртового розчину натрій гідроксиду і 1 краплю водного розчину аніліну. Рідину нагрівають на водяній бані протягом 1-2 хв. Поява неприємного запаху ізонітрилу свідчить про наявність хлороформу і чотирихлористого карбону в пробі. Ізонітрильну реакцію виконують під тягою. Для розкладання ізонітрилу у використаних для виконання реакції пробірках їх кип’ятять з 10-процентним розчином сульфатної кислоти.

д) Реакція з реактивом Фелінга. У пробірку вносять 2 см3 досліджуваного розчину, 2 см3 10-процентного розчину натрій гідроксиду і 5 крапель реактиву Фелінга, суміш нагрівають на водяній бані. При наявності хлороформу в досліджуваному розчині випадає жовтий осад, який потім переходить у червоний.

ж) Реакція з 2,7-діоксинафталіном. Краплю досліджуваної рідини вносять у пробірку, добавляють 2 см3 циклогексанолу, крупинку натрій гідроксиду і кілька кристаликів 2,7-діоксинафталіну. Суміш кип’ятять протягом 45-60 с. Потім розчин зливають натрій з гідроксиду, який не розчинився, охолоджують, добавляють до нього 2 см3 льодяної оцтової кислоти і 4 см3 етилового спирту та збовтують. При наявності СС14 досліджуваний розчин набуває світло-бурого забарвлення, яке переходить у зелено-жовте.

з) Реакція утворення ацетиленіду міді. В ампулу місткістю 1 см3 вносять 0,5 см3 досліджуваного розчину і 0,5 см3 30-процентного розчину натрій гідроксиду. Ампулу запаюють і нагрівають у киплячій воді протягом 1 год. Після цього ампулу охолоджують, відкривають і вміст переносять у пробірку. До пробірки добавляють 30-процентний розчин оцтової кислоти до появи кислої реакції на лакмус, 2 краплі свіжоприготовленого амоніачного розчину солі міді (І). При нагріванні в запаяній ампулі проби в разі наявності 1,2-дихлоретану і 1,1-дихлоретану з розчином натрій гідроксиду утворюється ацетилен, який під час взаємодії з солями міді (І) дає ацетиленід міді рожевого або червоно-фіолетового кольору.

к) Реакція з хіноліном. У пробірку вносять 0,2-0,3 см3 свіжоперегнаного хіноліну, добавляють краплю досліджуваної рідини або краплю цієї рідини в толуолі. Суміш нагрівають на полум’ї газового пальника або на гліцериновій бані (близько 200 °С) протягом 3-4 хв. При повільному нагріванні в разі наявності дихлоретану з’являється буре або бурувато-червоне забарвлення. При швидкому нагріванні рідина набуває синювато-червоного забарвлення.

Дослід 11. Визначення етиленгліколю

а) Реакція окиснення етиленгліколю перйодатом і виявлення формальдегіду, що утворився при цьому. До 3-5 см3 досліджуваного розчину добавляють 5 крапель 12-процентного розчину сульфатної кислоти, 5 крапель 5-процентного розчину калій перйодату в 5 %-му розчині сульфатної кислоти і збовтують. Через 5 хв добавляють 3-5 крапель розчину свіжоприготовленої сірчистої кислоти, а потім 4 краплі розчину фуксинсульфітної кислоти. При наявності етиленгліколю через 3-20 хв з’являється червоно-фіолетове або рожеве забарвлення.

б) Окиснення етиленгліколю нітратною кислотою і виявлення щавлевої кислоти. При багаторазовому випарюванні етиленгліколю з нітратною кислотою утворюється щавлева кислота, яка з солями кальцію утворює кристали оксалату цього металу, що мають характерну форму. Ці кристали в деяких випадках з’являються через 2-3 доби.

в) Реакція з сульфатом міді. До 2-3 см3 досліджуваного розчину добавляють 1-2 см3 10-процентного розчину натрій гідроксиду і кілька крапель 10-процентного розчину міді сульфату. Поява синього забарвлення етиленгліколяту міді свідчить про наявність етиленгліколю в розчині.

Дослід 12. Визначення саліцилової кислоти

а) Реакція з заліза (III) хлоридом. Цю реакцію можна виконувати двома способами.

  1. Кілька крапель хлороформової витяжки, яка містить саліцилову кислоту, вносять у фарфорову чашку і випарюють досуха. До сухого залишку добавляють краплю 1-процентного свіжоприготовленого розчину заліза (ПІ) хлориду. При цьому з’являється синьо-фіолетове забарвлення, яке не зникає при добавлянні 2-3 крапель етилового спирту.

  2. На кусок фільтрувального паперу наносять краплю 1-процентного свіжоприготовленого розчину заліза (III) хлориду і підсушують. Потім на те саме місце наносять 1-2 краплі хлороформової витяжки, яка містить саліцилову кислоту. При наявності цієї кислоти у витяжці з’являється синьо-фіолетова пляма.

б) Реакція утворення метилсаліцилату. Кілька крапель хлороформової витяжки вносять у пробірку. При слабкому нагріванні пробірки на водяній бані рідину випарюють досуха. До сухого залишку добавляють 2 краплі метилового спирту і 2 краплі концентрованої сульфатної кислоти. Вміст пробірки нагрівають на водяній бані. Поява характерного запаху метилсаліцилату свідчить про наявність саліцилової кислоти в досліджуваній пробі.

Дослід 13. Визначення амідопірину

а) Реакції з реактивами групового осадження алкалоїдів. Амідопірин з реактивами групового осадження алкалоїдів (таніном, пікриновою кислотою, реактивом Майєра та ін.) утворює осади.

б) Реакція з заліза (III) хлоридом. На предметне скло наносять розчин досліджуваної речовини і випарюють досуха. До сухого залишку добавляють краплю 3-процентного розчину заліза хлориду. При наявності амідопірину виникає фіолетове забарвлення, яке зникає при надлишку реактиву.

в) Реакція з нітратом срібла. У пробірку вносять 2-4 краплі водного розчину досліджуваної речовини, добавляють 3-5 крапель 1-процентного розчину срібла нітрату і нагрівають на водяній бані протягом 3-5 хв. Поява фіолетового забарвлення свідчить про наявність амідопірину в розчині. При великих кількостях амідопірину може випадати чорний осад металічного срібла.

г) Реакція з нітритною кислотою. На предметне скло наносять кілька крапель розчину досліджуваної речовини і випарюють досуха. До сухого залишку добавляють 1 краплю води, 1 краплю 10-процентного розчину сульфатної кислоти і кілька крапель насиченого розчину натрію нітриту. При наявності амідопірину з’являється фіолетове забарвлення, яке зникає від надлишку реактиву.

д) Виявлення амідопірину і антипірину при їх одночасній наявності. З цією метою застосовують описану вище реакцію з нітритною кислотою. Спочатку з’являється фіолетове забарвлення, яке дає амідопірин. Потім під впливом надлишку реактиву це забарвлення зникає, а з’являється зелене (нітрозоантипірин).

Питання до самоконтролю

  1. Що називають отруйними, сильнодіючими та токсичними речовинами?

  2. Класифікація шкідливих хімічних речовин.

  3. Основні характеристики шкідливих речовин.

  4. Вплив отруйних, сильнодіючих та токсичних речовин на живий організм.

  5. Обов’язкові параметри безпеки. Поняття гранично допустимої концентрації.

  6. Безпека поведінки людей в лабораторних умовах при роботі з отруйними, сильнодіючими та токсичними речовинами.