15. Сократ.

Основні ідеї Сократа (469-399 рр.):

1) у центрі філософії має бути людина;

2) визнає існування бога;

3) знати що-небудь - це вміти давати визначення;

4) людина повинна бути:

а) стриманою;

б) справедливою;

в) мужньою;

г) відважною;

5) розробив метод маєвтики, тобто пошук істини шляхом виявлення суперечностей у доводах суперника;

6) закликав до вільнодумства;

7) філософія повинна вчити мудрості шляхом дискусій, а не шляхом читання робіт.

Головну причину появи держави та права Сократ вбачав у потребах.

Сократ говорив, що необхідно було розумно впорядкувати поведінку людей за допомогою законів.

Сократ вважав, що вищим завданням знання є не теоретичне, а практичне - мистецтво жити.

За Сократом, нерозумні справи породжуються незнанням і ніхто не може бути злим добровільно.

Висловлювання Сократа:

- Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу.

- Добрий початок не дрібниця, хоча і починається з дрібниці.

- Я знаю, що я нічого не знаю.

- Зла людина шкодить іншим без всякої для себе вигоди.

- Скільки ж є речей, без яких можна жити !

- Багатство і знатність не приносять ніякої радості.

- Без дружби ніяке спілкування між людьми немає цінності.

- Кого не б’є слово, того не буде бити і палиця.

- Бути нижче самого себе - це ніщо інше, як невігластво, а бути вище самого себе - не що інше, як мудрість.

- Скульптор повинен у своїх витворах виражати стан душі.

- Природа наділила нас двома очима, двома вухами, але лише одним язиком, щоб ми дивилися і слухали більше, ніж казали.

- Краще мужньо померти, ніж жити у ганьбі.

- Я їм, щоб жити, а інші люди живуть, щоб їсти.

- Чим менше у мене бажань, тим ближче я до богів.

16. Платон.

Традиція античного ідеалізму набула свого систематизова­ного вираження у філософії Платона (427-347 рр. до н. е.).

У своєму вченні про світ Платон протиставляє поперед­ній матеріалістичній космології і космогонії довільну умогляд­ну конструкцію, щось подібне до язичницького варіанта міфу про творення. Він допускає ізольоване існування позачасового і позапросторового світу ідей, згідно з якими вселенський художник-творець з нерозумної і хаотичної стихії матеріаль­ного світу формує і впорядковує Космос і кожну окрему річ у ньому. У механізмі світоутворення, таким чином, ідеї виступа­ють щодо речей як їх одвічні взірці, причини виникнення, сми­слові структури й цілі, тоді як речі лише причетні до ідей, наслідують їх, є їхніми копіями, тінями, подобами або відобра­женнями.

Гносеологія Платона ґрунтується на догматі безсмер­тя душі: до свого народження душа мала всю сукупність істин­ного знання; із втіленням її вона втрачає безпосередній контакт із світом ідей і зберігає у собі лише згадку про них. Пізнання, за Платоном, і є оживлення і пробудження пам'яті про сутності, що їх колись споглядала людська душа безпо­середньо у світі ідей. Засобом, що веде, керує і наближає душу, яка пізнає, до потойбічної реальності, є діалектика, яка символізується Платоном у міфопоетичному образі Еросу - фі­лософсько-естетичного натхнення, що звільняє душу з полону поцейбічного світу і спрямовує її погляд на нетлінні і самосущі Істину, Добро і Красу.

У соціології Платон виступив проти теорії і практики давньогрецької рабовласницької демократії, протиставивши їй утопічний ідеал замкнутого авторитарного суспільства із жорсткою соціальною стратифікацією (філосо­фи - правителі, воїни і ремісники).

Висловлювання Платона:

- Боятися смерті - це ні що інше, як приписувати собі мудрість, якою не володієш, тобто уявити, начебто знаєш те, чого не знаєш. Адже ніхто не знає ні того, що таке смерть, ні навіть того, чи не є вона для людини найбільшим з благ, між тим її бояться, ніби знають точно, що вона - найбільше із лих. Але чи не саме ганебне невігластво - уявляти, начебто знаєш те, чого не знаєш ?

- Існує лише одна правильна монета - розум, і лише в обмін на неї треба все віддавати: лише в цьому випадку будуть невіддільні і мужність, і розсудливість. І справедливість - одним словом справжня чеснота; вона поєднана з розумом, однаково, чи супроводжують її задоволення, страхи і все інше, або не супроводжують.

- Питати, чому хоче бути щасливим той, хто хоче ним бути, не має потреби.

- Якщо б виникаючі протилежності не врівноважували постійно одна іншу, ніби описуючи коло, якщо б виникнення йшло по прямій лінії, лише в одному напрямку і ніколи не повертало всупереч, у протилежну сторону, - все, у кінці кінців, набуло б одного вигляду, набуло одні й ті ж властивості і виникнення припинилося б.

- Легше догоджувати слухачам, говорячи про природу богів, ніж людей.

- Все, що називається благом, для нерозумного погано.

- Повне невігластво - не найбільше зло: накопичення погано засвоєних знань ще гірше.

- Без смішного не можна пізнати серйозного, і взагалі протилежне пізнається за допомогою протилежного, якщо людина хоче бути розумною.

- Ти досвідчений - дні твої направляє мистецтво, не досвідчений - і дні котяться за волею випадку.

- Більша сила у тієї людини, яка вміє промовчати, хоча вона й має рацію.

- Якщо я кого-небудь з оточуючих зроблю негідником, то мені доведеться остерігатися, якби він мені не заподіяв лиха.

- Справжня думка веде нас до правильних дій не гірше, ніж розум.

- У своїх бідах люди схильні звинувачувати долю, богів і все що завгодно, але тільки не самих себе.