Стратегії розвитку визначаються її ступенем загальної інтегратив­ної потужності, можливістю об'єднати національну спільноту за­ради досягнення визначених цілей і завдань.

Успішне досягнення стратегічних цільових настанов потре­бує активної економічної позиції держави, насамперед у сфері захисту її національних інтересів і економічної безпеки країни.

Відповідні заходи держави умовно можна класифікувати за наступними напрямками:

• встановлення законодавчих, конкурентних, фінансово- податкових, грошово-кредитних параметрів макроекономічного середовища, що визначають засади розвитку підприємництва взагалі;

• визначення напрямків спеціалізації національної економ­іки та її регіонів в міжнародному розподілі праці;

• прямий та опосередкований стимулюючий вплив на сис­ тему факторів конкурентоспроможності згідно обраних націо­ нально-регіональних пріоритетів;

• розробка й реалізація довгострокових індикативних планів та цільових програм структурної, промислової та інвестиційної політики;

• активна інноваційна політика, зокрема фінансування на­ укових проектів, безпосередньо пов'язаних із системою націо­ нальних пріоритетів;

• розробка і підтримка спеціальних проектів кластеризації, у т. ч. формування ідеології доцільності колективних дій в різних сферах економіки;

• визначення та підтримка оптимального рівня протекціон­ ізму щодо національного виробництва, оптимізація зовнішньое­ кономічних відносин з метою максимізації виграшу від міграції факторів виробництва

• лобіювання інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках, у т. ч. через участь в інтеграційних утвореннях та підписання дво- й багатосторонніх угод.

Існуюча в економічній системі будь-якого рівня (мікро, мезо-, макро-, мега-) суперечність між необмеженими зростаю­чими потребами та обмеженими ресурсами визначає стрижень державної політики кластеризації — селективний підхід (таргету-вання).

Таргетування (від англ. target — ціль, мішень) — концентрація матеріальних, трудових, фінансово-кредитних ресурсів на окре­мих пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку та на об'єктах (галузях, підприємствах), підвищення ефективності функціонування яких сприяє підвищенню ефективності та конкурентоспроможності національної економіки в цілому.

Відбір галузей — «локомотивів зростання» відбувається з ог­ляду на поточну макроекономічну ситуацію, позиції країни на зовнішніх ресурсно-товарних ринках, перспективи міжнародно­го співробітництва та торговельно-виробничої інтеграції, загаль­ну стратегію економічного розвитку.

Для відкритої національної економіки в залежності від кон­кретних соціально-економічних умов та часового діапазону ак­туальною може бути одна із трьох стратегій:

• тактична стратегія виживання ( подолання кризи й деп­ ресії);

• середньострокова стратегія стабілізації (створення відтво- рювальних контурів, що є інноваційно самодостатніми та відносно незалежними від зовнішнього попиту й імпортованих ресурсно-товарних потоків);

• довгострокова стратегія розвитку (поєднання сталої внут­ рішньої економічної динаміки з торговою, інвестиційною та виробничою експансією на зовнішні ринки), або певний варіант їх поєднання, коли досягнення тактичних короткострокових цілей сприяє досягненню середньострокових, що, в свою чергу, забез­печує реалізацію довгострокової стратегії.

Кожна з наведених стратегій передбачає конкретний варі­ант інтеграції у світову економіку, тип економічного зростання, та чітко визначені пріоритети розвитку

Конкретизація кластерних центрів, притаманних кожному виду зростання, відбувається також з урахуванням національної специфіки. Серед основних чинників відбору: місце країни у міжнародному розподілі праці, її конкурентні переваги; експор­тний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; рівень залежності галузі від імпорту си­ровини і обладнання; стадія життєвого циклу галузі; додана вартість, створена на одного зайнятого в галузі тощо.

На наступному етапі, відповідно до обраних галузевих пріо­ритетів, держава, з одного боку, починає здійснювати стимулю­ючий вплив на фактори конкурентоспроможності, підвищувати їх якість та ефективність, посилювати мотивацію до підприєм­ницької діяльності, сумлінної конкуренції і продуктивної праці. З іншого боку, державні інституції, постають як каталізатор пев­них конкретних проектів.

Не менш важливим є зовнішньоекономічний аспект діяль­ності держави, пов'язаний із захистом інтересів національного товаровиробництва на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ос­кільки мірилом розвитку національної економіки є конкурентос­проможність вітчизняних виробників на світовому ринку й участь у міжнародному поділі праці, то проблема створення національ­них конкурентних переваг нерозривно пов'язана з вибором між протекціоністським захистом внутрішнього ринку від зростаючої міжнародної конкуренції або лібералізацією зовнішньої торгівлі.

Інший аспект зовнішньоекономічної діяльності держави — це формування та реалізація інтеграційних стратегій, що визнача­ють характер міждержавних та наддержавних взаємовідносин й відповідні «правила гри» для підприємницьких структур країн-учасниць.

Не викликає сумніву, що для визначення перспектив міжна­родної економічної інтеграції будь-якої країни істотне значення має оцінка її економічного потенціалу, оскільки успішна реалі­зація інтеграційної стратегії в її найвищих стадіях (економічний та політичний союз) потребує дотримання умов «технолого-економічної сумісності» країн, що інтегруються.

1 Об’єктивний економічний закон, згідно якому ресурси перетікають із бідних країн у багаті, а в зворотному напрямку ідуть „пусті гроші”

2 Усі країни на цей період закриваються. Наприклад, США у 80-х роках у період монетаристської санації (свого роду, трансформація) застосовували близько 300 протекціоністських обмежень.

3 Науковий термін, який означає, що міжнародний обмін ресурсами (інтелектуальними, природними, робочою силою, тощо), який полегшується і інтенсифікується завдяки відкритості, сприяє розвитку економіки країн.

4 Об’єктивний економічний закон, згідно якому ресурси перетікають із бідних країн у багаті, а в зворотному напрямку ідуть „пусті гроші”

5 Усі країни на цей період закриваються. Наприклад, США у 80-х роках у період монетаристської санації (свого роду, трансформація) застосовували близько 300 протекціоністських обмежень.

6 Науковий термін, який означає, що міжнародний обмін ресурсами (інтелектуальними, природними, робочою силою, тощо), який полегшується і інтенсифікується завдяки відкритості, сприяє розвитку економіки країн.

7 Дирижизм (чи планування, чи таргетування, чи планіфікація)

8 Ресурси, що забезпечують країні абсолютні (природні) та відносні (кваліфікована робоча сила, технології, інформація) переваги є НАЦІОНАЛЬНИМ СТРАТЕГІЧНИМ РЕСУРСОМ. Тим більше, що, наприклад, усі кваліфіковані кадри та передові технології в Україні на сьогодні створені за рахунок суспільства.

9 Показники такого добробуту – це великий прошарок населення з високим рівнем доходів; рівномірність розподілу доходів; рівень доступності суспільних благ, високі показники рівню гуманітарного розвитку, тощо. Отже, до чинників конкурентоспроможності у глобальному просторі неодмінно відносяться складові, що не завжди можуть вимірюватись за допомогою лише економічних показників.

10 Так звана „сильна рука”.

11 Ця модель повністю виключає будь-які намагання національного уряду узгоджувати свої дії з міжнародною спільнотою. За такої моделі уряди керуються лише загальнонаціональними інтересами.

12 Методи такого регулювання є різними: від прямих до непрямих, що базуються, перш за все, на рольовій функції державної власності та ін.

13 Наприклад, у Швеції – це Союзи: підприємців, профспілок, службовців, тощо, які приймають (накладають вето) узгоджені рішення з усіх питань економічної політики.

14 Раніше була “категоріальна (явища, відбиті в поняттях) структура”, тепер “інституціональна”, або “інституційна”. Виникає плутанина, оскільки “інституції” – це також і “утворення”, “заклади”, тощо

15 ...у особливому розумінні: рівності незалежно від індивідуального вкладу у суспільний добробут