24. Логіка навчального процесу і структура процесу засвоєння знань

Вирізняють такі функції навчання: освітню, розвивальну і виховну. Особистість у процесі навчання, пізнання довкілля оволодіває певним обсягом знань, умінь та навичок, що сприяє підвищенню ЇЇ освіченості. Включення людини в активну пізнавальну діяльність — важлива передумова інтелектуального, психічного й соціального розвитку.

Процес навчання — велика школа виховання. Це здійснюється як безпосередньо через організацію навчального процесу, так і через зміст навчального матеріалу. Крім того, на процес виховання великий вплив має особистість учителя. К.Д. Ушинський писав: "У вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання"1.

Усі функції навчання діалектично взаємозумовлені, взаємопов'язані та доповнюють одна одну

.5. У чому сутність логіки навчального процесу?

Процес навчання, оскільки він ґрунтується безпосередньо на розумовій діяльності, має спиратися на певні закони мислення, враховувати логічні особливості діяльності мозку. На цьому й побудована логіка навчального процесу.

Логіка навчального процесу — це оптимально-ефективний шлях мисленнєвої діяльності людини від попереднього рівня знань, умінь, навичок та розвитку до потрібного, прогнозованого. Попередній рівень визначається ступенем навченості учня, обсягом його знань, умінь та навичок, якими він оволодів на

нижчому рівні пізнавальної діяльності (в школі та поза нею). Потрібний рівень зумовлений програмними вимогами з конкретної навчальної дисципліни.

Логіка навчального процесу містить такі компоненти (рис. 16):

1) розуміння та усвідомлення пізнавальних завдань;

2) оволодіння знаннями;

3) виведення законів і правил;

4) формування умінь і навичок;

5) застосування знань;

6) аналіз і оцінювання навчальної діяльності.

.6. Який смисл вкладають у поняття "знання", "уміння", "навичка"?

Знання — ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків природного та людського світу; результат відображення об'єктивної дійсності.

Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань; готовність застосовувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.

Навичка — застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій і виробляється в результаті багаторазових повторень.

7.7. Яка структура процесу учіння (оволодіння знаннями, уміннями та навичками)?

Рис, 17. Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями та навичками

Компоненти процесу навчання не можна розглядати як лінійну систему. Між ними є діалектичний взаємозв'язок. Моделювання процесу навчання на будь-якому рівні має спиратися на об'єктивні чинники структури.

25. Діяльність учителів і учнів у процесі навчання . Роль мотивів у навчанні.

В дидактиці існує ряд теорій навчання, які по-різному пояснюють сутність дидактичних процесів і, отже, пропонують будувати його по-різному.

Види навчання розрізняються за характером викладацької і навчальної діяльності, за побудовою змісту, методів і засобів навчання. В дидактиці розрізняють пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване навчання.

Поряд з цими загальновідомими моделями навчання існують і інші, які частіше називають дидактичними концепціями або системами.

Пояснювально-ілюстративне навчання характеризується тим, що вчитель викладає, повідомляє знання в обробленому "готовому" вигляді; учні сприймають і відтворюють Його. Етапи діяльності вчителя і учня в цьому дидактичному процесі мають такий вигляд:

Діяльність учителя

1. Повідомляє нові знання, пояснює.

2. Організовує осмислення навчальної інформації.

3. Організовує узагальнення знань.

4. Організовує закріплення навчального матеріалу.

5. Організовує застосування знань і оцінює ступінь засвоєння.

Діяльність учня

1. Сприймає інформацію, виявляє певне розуміння.

2. Осмислює, поглиблює розуміння матеріалу.

3. Узагальнює засвоєний матеріал.

4. Закріплює вивчення шляхом повторення.

5. Використовує знання у вправах, завданнях та ін.

Переваги пояснювально-ілюстративного навчання: систематич­ність, логічність, послідовність, відносно невеликі витрати часу.

Недоліки: слабо реалізується розвиваюча функція навчання — діяльність учня має репродуктивний характер. Однак, саме так здебільшого здійснюється процес навчання. Це традиційне навчання за Й.Гербартом.

При проблемному навчанні вчитель не повідомляє готових знань, а організує учнів на їх пошук: поняття, закономірності, теорії пізнаються в процесі пошуку, спостереження, аналізу фактів, розумової діяльності. Процес навчання, навчальна діяльність уподібнюються науковому пошуку і відображаються в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби розв'язання, експеримент, результати пошуку.

Етапи проблемного навчання такі:

Діяльність учителя

1. Створює проблемну ситуацію.

2. Організує осмислення проблеми і її формулюванням,

3. Організує пошук гіпотези

4. Організує перевірку гіпотези.

5. Організує узагальнення результатів і використання отриманих знань.

Діяльність учня

1. Усвідомлює суперечності у явищі, що аналізується.

2. Формулює проблему.

3. Висуває гіпотези.

4. Перевіряє гіпотезу.

5. Аналізує результати, робить висновки, застосовує отримані знання.

Переваги проблемного навчання: розвиває розумові здібності, викликає інтерес до навчання, пробуджує творчі сили.

Недоліки: не завжди можна використати через характер навчального матеріалу, непідготовленість учнів, кваліфікацію вчителя, вимагає багато часу, у зв'язку з цим проблемне навчання використовується нечасто. Як бачимо, така модель навчання подібна до тої, що запропонував Д.Дьюї — навчання за допомогою дій. У 60-х роках її варіант — навчання за допомогою дослідження — розробляв Дж. Брунер, а в Росії - це робили І.Лернер, М.Скаткін, М.Махмутов.

У програмованому навчанні навчальний матеріал розбивається на дрібні, легко засвоювані дози, що послідовно пред'являються учневі для засвоєння. Після засвоєння кожної дози здійснюється перевірка рівня знань. Доза засвоєна — переходять до наступної. Це і є "крок" навчання: подача, засвоєння, перевірка.

Структура програмованого навчання така:

Учитель (підручник, комп'ютер)

1. Подає першу дозу матеріалу.

2. Пояснює першу дозу матеріалу і дії з ним.

3. Формулює контрольні запитання.

4. Якщо відповідь правильна, пред'являє другу дозу матеріалу, якщо ні — пояснює помилку, повертає до роботи з першою дозою.

Учень

1. Сприймає інформацію.

2. Засвоює першу дозу матеріалу

3. Відповідає на питання.

4. Переходить до наступної дози матеріалу. Якщо відповідь неправильна, повертається до вивчення першої дози.

Успішність і ефективність навчальної діяльності залежать ще від одного соціально-психологічного чинника — мотиву навчан­ня. Мотив (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внутрішня спо­нукальна сила, що забезпечує інтерес особистості до пізнаваль­ної діяльності, активізує розумові зусилля. У ролі мотивів мо­жуть виступати передусім різноманітні потреби — фізичні, психічні, соціальні, а також інтереси, захоплення, схильності, емоції, установки, ідеали. Як підкреслює С.Л. Рубінштейн, "мо­тив як спонукач — це джерело дій". Але щоб стати таким, він має сформуватися. Виокремлюють кілька груп мотивів:

—соціальні, які мають широкий спектр прояву. Передусім це прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус у суспільстві та в конкретному соціальному колективі (сім´ї, навчальному закладі, виробничому підрозділі) зокрема;

—спонукальні, які пов´язані з упливом на свідомість тих, хто навчається, певних чинників — вимог батьків, порад, прикладів викладачів, членів первинного колективу;

—пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. Пізнавальна діяльність лю­дини є провідною сферою її життєдіяльності. Звідси формування пізнавальних мотивів — основоположний чинник успішності пізнавальної діяльності, тому що через неї реалізується природ­на потреба людини;

—професійно-ціннісні, які відображають прагнення сту­дентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефектив­ної діяльності в різних сферах життя. Вони особливо важливі у процесі навчання у вищих навчальних закладах;

меркантильні, що зумовлені безпосередньою матеріаль­ною вигодою особистості. Не будучи вирішальними, діють лише вибірково стосовно індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини. Хоча в умовах дії ринкових відносин моти­ви цієї групи посилюють свій вплив на окремі страти людей, по­роджують асоціальні прояви поведінки У педагогічній науці вироблено й інші підходи до класифікації мотивів навчання. Та це не змінює сутності значення цього чин­ника в пізнавальній діяльності людини. Педагоги (батьки, учи­телі, викладачі ВНЗ) мають цілеспрямовано працювати над фор­муванням дієвих мотивів навчання.