14.Структурні компоненти змісту освіти та їх зв’язки

) аналіз цілей та функцій освіти, котрі визначають суспільну необхідність у змісті загальної середньої освіти;

2) створення прогностичної моделі випускника середньої школи як відображення перспективних цілей освіти; склад і структура моделі повинні відповідати складовим змісту освіти; у ній визначаються й оцінюються основні знання, навички, особистісні якості тощо, які знадобляться учню після закінчення навчального закладу;

3) прогностичний відбір навчального матеріалу - представлення всіх компонентів змісту освіти в розгорнутому вигляді з урахуванням взаємозв'язку науки та відповідного навчального предмета - його теорій, понять, категорій, принципів, методів. Розглянемо ці етапи.

Мета освіти визначена в Концепції загальної середньої освіти України: вона має забезпечити умови для морального, інтелектуального, фізичного, художньо-естетичного розвитку учня, виховання громадянина демократичного суспільства, яке визначає освіченість, вихованість, культуру найвищими цінностями, незамінними чинниками соціального прогресу. Основними завданнями середньої загальноосвітньої школи є такі:

♦ різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтації, задоволення інтересів і потреб;

♦ збереження та зміцнення морального, фізичного та психічного здоров'я вихованців;

♦ виховання школяра як громадянина України, національно свідомої, вільної, демократичної, життєво й соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях;

♦ формування у школяра бажання й уміння вчитися, виховання потреби та здатності до навчання впродовж усього життя, вироблення вмінь практичного та творчого застосування здобутих знань;

♦ становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної та соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами пізнавальної та практичної діяльності;

♦ виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їх життєвого й професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору й оволодіння майбутньою професією;

♦ виховання школяра як людини моральної, відповідальної, людини культури з розвиненим естетичним та етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе.

Питання про мету освіти є питанням про те, якою має бути людина майбутнього. Найзагальнішою її рисою є різнобічний розвиток. Проте саме поняття «різнобічно розвинена особистість», його конкретне наповнення не є раз і назавжди даним, незмінним. Як і сама дійсність, воно збагачується, розвивається й конкретизується у зв'язку зі змінами, які відбуваються в суспільстві.

Різнобічний розвиток особистості, згідно з Концепцією загальної середньої освіти, розробленою в Україні, та матеріалами комісії з питань культурного співробітництва при Раді Європі, передбачає набуття нею певних компетентностей. Бути компетентним означає одержати знання та досвід, здатність і вміння мобілізуватися в даній ситуації, реалізувати свої здібності та потреби. Основними групами компетентностей, яких вимагає сучасне життя, є такі: соціальні - здатність учня адаптуватися до умов суспільного життя, готовність брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства, мати активну життєву позицію; полікультурні - вихованість, моральність, готовність розуміти несхожість людей, поважати їхню мову, релігію, культуру тощо; комунікативні - опанування важливого в суспільному житті усного й писемного спілкування, оволодіння кількома мовами; інформаційні — становлення наукового світогляду, оволодіння інформаційними технологіями, умінням здобувати, осмислювати та використовувати різноманітну інформацію; діяль-нісно-творчі — оволодіння різноманітними способами діяльності, розв'язання на­вчальних і життєвих проблем; прагнення та здатність до раціональної продуктивної творчої діяльності; саморозвитку та самоосвіти - розуміння себе, самовизначення, розвинені емоційно-вольові якості, володіння методами рефлексивного мислення (самоаналіз, самооцінка); потреба та готовність постійно навчатися як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті.

Різнобічно розвинена особистість — гармонійна особистість, вона знаходиться в єдності зі світом, людьми та самою собою. Гармонія означає узгодженість між тим, чого вона вимагає від інших, і тим, що вона здатна і повинна їм дати.

Як вимога до кінцевого результату освіти ці компетенції становлять модель проектованої особистості випускника середньої школи.

У матеріалах Комісії при Раді Європи підкреслюється, що компетенції не зводяться до знань і вмінь, а належать до сфери складних якостей особистості, є інтегрованим результатом її навчання та виховання і формуються передусім на основі опанування школярами змісту загальної середньої освіти. Тому важливим зараз є визначення нової системи знань, способів діяльності, ціннісних орієнтацій, еталонів поведінки, закріплених у моральних і правових нормах, і відображення цієї системи у змісті освіти.

Таким чином, особистість набуває визначених компетентностей у результаті засвоєння змісту освіти, який передбачає їх формування. Формувати — значить надавати чомусь певної форми, закінченості. Терміном «формування» у педагогіці визначається такий процес розвитку особистості, який спрямований на те, щоб досягти її певного цілісного вигляду.

Формування особистості пов'язане з реалізацією таких функцій освіти, як функція соціалізації, людиностворююча та культуротворча. Функція соціалізації є провідною й визначальною для двох інших. Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) — це забезпечення засвоєння й відтворення соціального досвіду, що дає можливість особистості функціонувати як повноправному члену суспільства.

Становлення та розвиток особистості включають три основних компонента — фізичний, психічний та соціальний, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку та взаємній зумовленості (О. Леонтьєв). Проте соціальний компонент утворює основу всього індивідуального розвитку особистості і завдяки цьому об'єктивно цілеспрямовує його, визначаючи загальний зміст. Завдання соціалізації виражають загальний спектр суспільних запитів, потреб і вимог стосовно людських якостей, завдяки яким суспільство оновлюється й розвивається. Соціалізація є первинною в реалізації та вираженні відносин людини та суспільства.

У сучасних наукових дослідженнях дидактиків, психологів і соціологів сформувалася сукупність поглядів на соціалізацію, що об'єднує такі ідеї:

1) освіта та виховання визначаються основними інститутами соціалізації — вона передбачає передачу надбаних минулими поколіннями культурних цінностей;

2) соціалізація особистості пов'язана з адаптивними процесами;

3) соціалізація триває протягом усього життя людини;

4) самосвідомість, самореалізація ма­ють велике значення для успішної соціалізації особистості.

Процес соціалізації поділяють на два етапи — адаптацію та інтерналізацію (інтеріоризацію). Адаптація - це пристосування індивіда до умов і змін навколишнього середовища, процес звикання, коли зближуються цілі та ціннісні орієнтації особистості як члена суспільства, засвоюються норми та вимоги, відбувається входження в його рольову структуру. Це перший щабель, елемент діяльності людини у пристосуванні до умов суспільного життя.