Тема 1 сутність фінансового ринку та його роль в економіці

Мета: з’ясувати предмет і систему методів курсу «Фінансовий ринок», особливості його функціонування, склад учасників та основи регулювання.

ПЛАН

1. Задача, предмет та мета курсу “Фінансовий ринок”

2. Передумови виникнення фінансового ринку. Сутність та структура фінансового ринку

3. Роль та функції фінансового ринку.

4. Класифікація фінансових ринків.

5. Суб’єкти фінансового ринку.

6. Характеристика об’єктів фінансового ринку.

7. Держава і фінансовий ринок.

8. Тенденції розвитку фінансового ринку.

Література:

1. Колісник М.К., Маслак О.О., Романів Є.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2004, с. 7-25.

2. Корнєєв В.В. Кредитні та інвестиційні потоки капіталу на фінансових ринках. – К.: НДФІ, 2003. – 376 с., с. 9-40

3. Маслова С.О., Опалов О.А. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. К.–«Каравелла», Львів: «Новий Світ-2000», 2002. – 304 с. , с. 7-21

4. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005, с.9-30.

5. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2006, с. 11- 31.

1.1. Задача, предмет та мета курсу “Фінансовий ринок”

Задача курсу “Фінансовий ринок” – вивчити механізм перерозподілу капіталу (грошових коштів і ЦП) між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції.

Предметом курсу “Фінансовий ринок” є економічні відносини, котрі пов’язані з купівлею-продажем фінансових фондів.

Мета курсу “Фінансовий ринок” – вивчити специфічні товарі, що обертаються на фінансовому ринку – гроші і ЦП.

1.2. Передумови виникнення фінансового ринку. Сутність та структура фінансового ринку

Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їхній розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процесі повинні здійснюватися на фінансових ринках.

Фінансовий ринок – це система економічних та правових відносин, пов’язаних з купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів.

Суб’єктами цих відносин виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Іншими словами, фінансовий ринок – це грошові відносини, що склалися в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах.

Метою утворення та функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, своєю чергою значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на цей момент є потреба в капіталі. Чим різноманітніша з точки зору суб’єктів і розмірів структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні фінансового ринку.

У сучасної економічної системи роль фінансового ринку надзвичайно важлива, оскільки використання фінансових інструментів і послуг унеможливлює натуралізацію господарства і активізує діяльність економічних суб’єктів.

Першоосновою функціонування фінансового ринку є кругообіг (обіг) капіталу (рух кредитних та інвестиційних фінансових потоків, які змінюють вартість активів у часі і просторі).

Необхідними передумовами для створення фінансового ринку були:

1. господарська самостійність підприємств;

2. перехід до нової системи організації грошових потоків в економіці;

3. ліквідація державної монополії на використання заощаджень населення;

4. рівноправність всіх учасників фінансового ринку;

5. формування та вдосконалення дворівневої банківської системи;

6. утворення інфраструктури фінансового ринку за рахунок різних фінансових посередників;

7. утворення сучасної технічної бази. Що обслуговує функціонування фінансового ринку.

Для визначення сутності фінансового ринку необхідно уявити поняття заощадження і інвестиції.

Заощадження – грошові фонди, яки утворюються у суб’єктів ринкових відносин після того, як були здійснені усі витрати.

Інвестиції – усі види коштів, яки вкладаються в об’єкти господарської діяльності з метою отримання доходів або досягнення соціального ефекту. Інвестування – найліпший засіб нагромадження, який потребує аналізу можливих варіантів і прийняття відповідальних рішень.

Заощадження накопичуються у посередників фінансового ринку, які постачають домашні господарства як нетто-заощадження (вони можуть створюватися і у фінансових посередників в результаті операцій). Споживачами нетто-заощаджень є підприємства і держава.

Інституціоналізація функціонування фінансового ринку означає:

• переважання інституційних учасників над індивідуальними (корпоративне розміщення активів і професійне використання коштів);

• поширення організованих форм фінансових відносин (легітимність і прозорість).

Розкриття сутності фінансового ринку передбачає визначення його базисних елементів:

• фінансові активи – сукупність майнових і немайнових прав їх власників, які можуть бути реалізовані в майбутньому з отриманням певного доходу; активи мають властивість нагромаджувати вартість, тому сукупність фінансових активів, що знаходиться в русі, утворює фінансовий капітал;

• вкладення капіталу (фінансових активів), тобто передача його в користування, оформлюється тим чи іншим фінансовим інструментом (їх різновиди збігаються з видами фінансових активів – гроші, ЦП, боргові зобов’язання);

• фінансові послуги об’єднують інтереси учасників ринку через взаємне користування фінансовими інструментами, коли різні фінансові інструменти змінюють власників або надаються в борг.

Тобто фінансови активи є предметом угоди на фінансовому ринку, фінансови інструменти використовуються як засоби правці на фінансовому ринку, а фінансові послуги показують як використовуються ті чи інші інструменти під час реалізації фінансових угод.

Розвиток фінансового ринку може відбуватися за англо-американською (англосаксонською) чи романо-німецькою (євроконтинентально-японькою) моделями. Перша характеризується переважанням випуску ЦП у зовнішньому фінансуванні і більш розвинутою системою інститутів фондового ринку, а у другої моделі переважає довгострокове кредитування банківськими структурами і пріоритетний розвиток банків.