Висновки

У становленні і здійсненні тоталітаризму значну роль відіграють масові політичні рухи. Попередні диктатури мали, як правило, досить вузьку соціальну базу. Виникнення тоталітаризму збігається з величезною політичною активізацією мас і багато в чому нею ж обумовлено. Руйнуючи колишні політичні інститути, масові рухи створюють «поле» для становлення необмеженої влади. Парадокс тоталітаризму полягає в тому, що його «творцем» (на відміну від попередніх диктатур) є найширші народні маси, проти яких він потім і обертається.

Гострі соціально-економічні кризи різко підсилюють лиха і невдоволення населення, прискорюють дозрівання необхідних для тоталітаризму соціальних передумов - поява значних за чисельністю та впливом соціальних шарів, що безпосередньо беруть участь в тоталітарній революції чи підтримують її. Це досягається в першу чергу через маргіналізацію і люмпенізацію суспільства, що різко посилюються в кризові часи. Найбільш рішучими прихильниками тоталітаризму виступають маргінальні групи – прошарки, що не мають сталого становища в соціальній структурі, стабільного середовища проживання, втратили культурну і соціально-етнічну ідентифікацію. Маргінали виділяються такими психологічними якостями, як неспокій, агресивність, честолюбство, підвищена чутливість, егоцентричність.

Тоталітаризм має для соціально відчуженої, самотньої особистості особливу психологічну привабливість. Він дає надію за допомогою нової віри і організації затвердити себе в чомусь «вічному». За допомогою прилучення до сакралізованої, всемогутньої влади людина долає самотність і отримує соціальний захист.

Як ми вже відзначали, тоталітаризм – це «реакція» суспільства на кризи періоду індустріалізації. Крах старих традицій, докорінна зміна засад суспільства в умовах нової соціальної і національної ідентичності породжують прагнення до сильної централізованої влади, яка встановлює жорсткий порядок і гарантує швидке вирішення найбільш гострих і невідкладних соціальних проблем. Наростання елементів раціональності, організованості, керованості в суспільному житті, так само як і очевидні успіхи в розвитку техніки, науки та освіти, породжували ілюзії можливості переходу до раціонально організованої і тотально керованої формі життя в масштабах всього суспільства. Ядром, стрижнем цієї тоталітарної організації могла бути тільки всесильна і всепроникна державна влада.

Отже, соціальними передумовами тоталітаризму є:

• індустріальна стадія розвитку суспільства; • наростання раціональності та організованості у суспільному житті; • поява монополій, їх зрощення з державою (з цієї точки зору тоталітаризм – загальна державна монополія); • етатизація (одержавлення) суспільства, що особливо посилюється під час воєн і суспільних потрясінь; • масовий колективістський світогляд; • емоційна впевненість у можливості швидко поліпшити життя за допомогою раціональних суспільних перетворень; • психологічна незадоволеність соціальним відчуженням особистості, її беззахисністю і самотністю; • гостра соціально-економічна криза, що різко підсилює становище і невдоволення населення; • поява численних маргінальних груп.

Всі ці причини посприяли появі і утвердженню нового суспільного устрою. Вони, вочевидь, навіть в комплексі не призвели б до появи монстру під назвою «сталінський СРСР», якби не та гостра криза, в якій опинилася Росія через легковажну і невмілу політику царського режиму.

Причиною перемоги власне більшовизму, як було показано вище, став сектантський характер більшовицької партії – з самого початку вона свідомо чи несвідомо була націлена на побудову саме тоталітарного соціуму. Сама її ідеологія, доволі цілісно сприйнята і в ряді місць вміло перетворена її лідерами, дозволила їй найбільш оперативно і чітко зреагувати на лихоліття світової війни, а потім революцій і громадянської війни. Створена в роки кризи російського суспільства, РСДРП(б) поставила крапку в історії Росії імперської і відкрила нову сторінку в історії людства. Тобто встановлення культу особи (хай навіть не Сталіна, а когось іншого), чисток і інші «радощів» тоталітаризму уникнути було вкрай важко – його хотіли створити, для нього створювали всі умови ще до воєн і революцій, більшовизм був тоталітарним ще до 1917 року.

Особливо хотілося б звернути увагу на наступне – фактори, що призвели до появи тоталітаризму у період, що розглядався, не є такими вже нехарактерними для нашого часу. Автор вважає, що головним висновком з даної роботи буде визнання того, що відчуженість, незадоволеність особи сучасним станом речей властива і нашому суспільству. Ряд процесів, які ми переживаємо, можуть стати рушійною силою для нових, постмодерних тоталітарних рухів. Відмахуватися від цього, як це робив царський режим, просто небезпечно, інакше ми ризикуємо вже через свою легковажність і неуважність до проблем сучасників втратити переваги демократичного суспільства.

Загалом, підсумувати своє дослідження хотілося б словами Байрона: «Що написано – те написано. О, якби воно було краще!»