Розділ 3 Російське суспільство в роки потрясінь: світанок тоталітаризму

Багато було сказано про небачено жорстокий характер війни, і слід нагадати, що в революціях і громадянській війні головну роль грали власне її учасники, недарма їх називали «солдатськими революціями». В бойових діях було представлено всі соціальні групи імперії, більше того, в ході їх витворилася нова – солдати. Якщо з позицією інтелігенції ми вже розібралися, то тепер необхідно зрозуміти, що ж зробила з рештою учасників війна і фронт.

«Людина зі зброєю» задавала тон у суспільстві у переломний період його історії. Погляди солдатських мас домінували в суспільних настроях, оскільки не рахуватися з ними було неможливо. Російська армія являла собою специфічне утворення, що складалося із різних соціально-демографічних груп, і яке являло собою барометр процесів, що відбувалися в країні. Тому вивчення соціальної психології солдатських мас в цей період дозволить зрозуміти соціокультурну динаміку всього російського суспільства в цей і наступні періоди. Соціальна психологія солдат визначалася в першу чергу представниками селянства, яке складало більшість у армії. Як уже було показано вище, в цей час змінювалося не лише соціально-економічне становище села (внаслідок першої російської революції і столипінської аграрної реформи), але й відбувалися значні зміни в психології селянства. Капіталізація села вела до розколу, атомізації, деструктуруванню всього російського суспільства, основою якого в значній мірі виступала селянська поземельна община. Зміна традиційних цінностей вдарила, окрім всього іншого і по монархізму і консерватизму селян, самій легітимності царизму в їх очах. Перша світова війна стала ще одним тягарем для них. Значна частина чоловічого працездатного населення була призвана до лав армії, із 15,5 млн. мобілізованих за три з половиною роки війни 12,8 млн. з них прийшли на фронт із сіл. Війна виривала людей зі звичного для них соціокультурного середовища, кидала в невідомість, ламала надії плани на життя, тож першою реакцію на неї був психологічний шок, що виражався у асоціальній поведінці – п‘янстві, погромах винних крамниць, нападах на поліцейські дільниці, хутори і маєтності.⁴⁹ Особливо важко переживали цей призив бійці старшого віку, що вимагає пояснення. Перш за все, вони покидали господарства, сім‘ї, дітей – те, чого в такій мірі не було у молодих солдат. Вони мали досвід російсько-японської війни і привносили в армію, з одного боку ідеї пацифізму, з іншого, саме вони зазвичай започатковували вказану вище асоціальну поведінку. По мірі наростання бойових дій незворотньо змінювалася психіка вояків. Війна отруїла їх душі необхідністю вбивати собі подібних, спалювати, нищити добуте сторічною працею. Солдати звикли з байдужістю дивитися на людське життя, не людські страждання, на всі жахи грабунку і насилля. Постійно ризикуючи своїм життям, вони не думали про день наступний. Не можна сказати, що це було їм приємно, як згадували ветерани тієї війни, «хто знав і бачив бої, коли втрати доходять до вісімдесяти відсотків, у того не може бути навіть іскри надії пережити наступний бій. Сама сутність, весь здоровий організм протестує проти насилля, проти свого знищення».⁵⁰ Саме це породжувало вироблення відповідного ставлення до дійсності, продиктоване специфікою існування в бойовій ситуації. Разом з тим звичка до бойової стресової ситуації знижує гостроту переживання ряду психологічних проблем, вмикаючи при цьому такий механізм, як «притуплення відчуттів»⁵¹. Саме на основі цього вони пізніше спокійно будуть винищувати як один одного, так і цивільних в громадянській війні, показуючи «приклад» наступним поколінням братовбивць і карателів. Згадаймо, що Гітлер теж був вихідцем із цього середовища, і саме в окопах Першої світової він втратив розум. Таких «гітлерів», хоч і меншого масштабу, як показує подальший хід подій, у Росії вистачило для знищення мільйонів людей.

Свої психологічні проблеми солдати зберігали і в тилу. Бійці, що пройшли жорстоку школу виживання, являли собою деморалізовану, здичавілу масу, схильну до анархії і насилля. Поразки на фронті, казармене життя і побут, доповнювалися листами з дому, де писалося про розпад господарства, розруху, голод, нужденне життя. Як свідчать данні військово-цензорної комісії Мінського військового округу, в листах солдат дуже часто траплялася фраза «Життя в нас гірше каторги».⁵²

У 1916 році у листах солдат активно з‘являється антивоєнна, антиурядова тематика. Солдати зі своїх позицій починають шукати винуватих у вказаних проблемах, і листах вони їх знаходили у зрадниках і злодіях на найвищих щаблях влади. У листах до вищих інстанцій солдати описували жахливі картини продажності і непрофесійності своїх командирів. Армійська маса прийшла до висновку, що якщо вже чистити армію, то починати треба з голови, з Миколи ІІ, «бо який же це цар, що оточив себе злодіями?»⁵³ Популярність імператора, що взяв на себе обов‘язки Верховного Головнокомандуючого, впала нижче будь-якої межі, чому сприяла і історія з Распутіним, і німецьке походження імператриці. Зникало відчуття патріотизму. Поки царська влада була легітимною – солдат змушував себе воювати з остраху через покарання. Але коли вона показала себе бездарною і слабкою, коли дискредитував себе командний склад, дисципліна – а, отже, і боєздатність падала, що вело до нових невдач і подальшого ослаблення влади. При цьому частина солдат, що ніколи не брала участі в боях, фізично і духовно деградувала на ґрунті алкоголізму і неробства, додаючи свій «колорит» у загальне моральне падіння.

До буремного 1917 року сформувався новий тип солдата російської армії – непрофесіонала, пасивного, безініціативного, без поваги до себе та інших «людини натовпу».

Лютнева революція сколихнула солдат, поселила в них віру в швидке вирішення всіх проблем. Звістку про падіння царизму вони зустріли з радістю. Як згадував солдат 57 піхотного полку Захаров, «можна сказати, що то була не революція взагалі, а більше солдатська революція. Робітники її почали, солдати здійснили, а буржуазія оформила». Армійська маса орієнтувалася не на незрозумілі нікому ідеології, а на особистостей, лідерів, і першим її прихильність завоював Керенський, якого вона всіляко ідеалізувала і яким захоплювалася. В цій персоніфікації революційного процесу і влади проявилося традиційне для російського народу очікування господаря, вождя, загальновизнаного лідера, що прийде, наведе порядок і усіх розставить по місцях, воздавши кожному по «діянням його». Сталін, як бачимо, поки що лише фігура на політичній шахівниці, але роль і місце для нього вже готуються. Революція наповнила серця солдатів надією, з‘явився так званий «революційний порив мас». Американський дослідник Одергон, сам свідок кількох воєн, пояснює його як змінений стан свідомості, коли замість звичної картини реальності нам несподівано відкривається нова її сторона, що розуміється вченими як вплив архетипів на особистісний і колективний розвиток. В цьому стані люди намагаються віднайти сенс буття, знайти себе поза звичними категоріями, відчути себе частиною чогось більшого і покінчити з лихом – всі ці прояви людяності постійно використовуються для того, аби спровокувати людину на участь у війнах і насиллі. Якщо людина до кінця не розуміє цього, то її стан дуже експлуатувати для втягнення її у щось зі звичайної логіки злочинне.⁵⁴

Найбільш близькою структурам традиційного, архетипічного масового світогляду стала простота більшовицьких альтернатив. Більшовики намагалися найти опору у відчуттях і помислах нижчих рівнів революційного потоку. Тут вони знаходили органічно притаманну російському народу, що стояв на таких соціально-історичних традиціях, як авторитаризм та бюрократизм, потребу в сильній державній владі і залізному порядку, готовність до розправи з «ворогами», презирство до культури і права тощо. Розпалюючи класову ненависть, закликаючи до громадянської війни, висуваючи популістські гасла: «Миру!», «Землі!», «Хліба!», «Волі!», ліворадикали стрімко завойовували політичний капітал у армійському середовищі.⁵⁵ Тут слід ще раз нагадати про способи, яким секти як специфічні об'єднання людей перетворюють мислячих, здавалося б, людей на своїх прибічників. Ключову роль у цьому, як було зазначено вище, є занурення особистості у вороже середовище з колосальним психологічним навантаженням на нього там. По-суті, в 1914-1917 роках це замість лівих сект зробив сам царський режим собі на загибель. Коли «сама сутність, весь здоровий організм протестує проти насилля, проти свого знищення», то «стрес, що виникає, коли ми, зіткнувшись з невідомістю, не в змозі пояснити те, що відбувається, змушує нас повірити в найбільш абсурдні пояснення наших відчуттів і прийняти нові установки, вкладені в ці пояснення. Змінена свідомість… грає роль інструмента для трансформації особистості і залучення людей до так званих харизматичних груп – партій, сект, корпоративних об'єднань тощо. Змінена свідомість дозволяє формувати переконання членів харизматичної групи».⁵⁶

Наслідки були жахливими, як писав цитований вище Суханов «із окопів і з медвежих кутів повилазили зовсім темні люди; їх відданість революції були ненавистю і відчаєм, а їх «соціалізм» був голодом і нестерпною жагою спокою. Це був непоганий матеріал для експериментів, але експерименти з ним були ризикованими». Недарма пізніше більшовики зроблять все можливе для зламу старої – небезпечної, царської армії і побудують свою, створену за класовим принципом.

По-суті, внаслідок соціально-економічних, політичних потрясінь відбувається поява ще однієї суспільної передумови створення тоталітаризму – маргіналізація суспільства. Справа не тільки в армії – надзвичайно погіршується становище селянства, міст, з‘являється тотальна і остаточна зневіра в старий порядок, що став винуватцем такого стану речей.⁵⁷