43. Загальна характеристика факторів, що негативно впливають на публічне управління.

Серед факторів, які негативно впливають на публічне управління є: корупція, бюрократизм, недостатнє правове регулювання.

Порівняно із приватним сектором, у публічній сфері суттєвішим є значення оцінки діяльності працівника, що вимагає вироблення та впровадження сучасних методів оцінювання шляхом періодичної атестації та регулярного оцінювання. Їх неодмінними принципами повинні бути об’єктивність, комплексність та адекватність, врахування різних факторів, у тому числі й об’єктивних умов роботи працівника. Тому неналежна атестація і оцінка теж один із факторів, які впливають на публічне управління.

Для визначення, в чому полягає шкода від корупції, експерти виділили такі моменти:

• по-перше, бюрократичні домагання;

• по-друге, корупція заважає припливу іноземних інвестицій;

• по-третє, в усьому світі є певний зв'язок між корупцією та незалежністю банків, а також між корупцією та незадовільним рівнем нагляду за фінансовими закладами;

• по-четверте, корупція призводить до значного підвищення витрат на державні капіталовкладення і зниження їх якісного рівня (наслідками корупції в цілому є зниження прибутковості державних капіталовкладень та інфраструктури);

• по-п'яте, корупція призводить до зменшення податкових надходжень, оскільки впливає на здатність уряду збирати податки.

Чим більш корумпована країна, тим повільніше вона розвивається економічно. Корупція посилює бідність і значно обмежує можливості боротьби з нею.

Однак, ставити питання про повне викоренення корупції (що має місце не лише на рівні політичних заяв, а й міститься в окремих нормативно-правових актах) невірно. Корупцію як явище викоренити неможливо. Можна лише зменшити обсяги корупції, змінити характер корупційних проявів, обмежити вплив корупції на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві, мінімізувати наслідки корупційних діянь. Це той максимум, якого можна досягти.

44. Бюрократія та бюрократизм: співвідношення понять та явищ.

поняттю « бюрократія». Існує декілька найбільш розповсюджених тлумачень цього терміна, серед яких слід виокремити наступні: перший – бюрократія як особливий тип політичної системи. Другий підхід вживання терміну « бюрократія» належить до соціології організацій і обґрунтовано в працях видатного німецького вченого М. Вебера. Третій підхід застосування терміну « бюрократія» належить теорії державного управління, в якій бюрократія розуміється як специфічне об’єднання, що притаманне сфері управління і яке виникає між управлінськими структурами і масами населення.

Існування бюрократії як цілком дієздатної організації (спільності) людей породжує явище бюрократизму. Бюрократизм як явище – це, власне, перекладання власних зобов’язань на посадову особу, яка стоїть нижче за рангом, і це створює суттєві труднощі на шляху їх виконання. Тобто, йдеться не про чіткі накази, інструкції чи просту допомогу в межах ділового етикету: весь обсяг необхідної роботи (не дійсно необхідної, а необхідної за внутрішніми, перекрученими процедурними чи іншими бюрократичними правилами) усе більше перекладається на «простих виконавців», на бюрократичні низи.

Розрізняючи поняття «бюрократія» і «бюрократизм», зазначимо, що перше слугує для визначення певної організації, системи роботи апарату управління («раціональна бюрократія» – за М. Вебером), друге вживається в негативному значенні як групова монополія управлінців на функції управління і засоби влади («ірраціональна бюрократія»). На відміну від бюрократії, бюрократизм, зазначає проф. В. Цвєтков, – це історико- політичне явище, специфічна форма реалізації управлінської функції за умов монополізації виробництва і розподілу, певного відокремлення управління від власності і праці. Бюрократизм є відображенням в суспільній груповій, індивідуальній свідомості і поведінці сутнісних рис та особливостей функціонування бюрократії. В найпоширенішому розумінні це поняття вживається для позначення сукупності негативних явищ у діяльності апарату управління, що викликають негативну оцінку, тобто це дисфункція практичної реалізації завдань організаційних структур.

« бюрократизм» у повсякденному житті вкладають розуміння «канцелярщини», дорогої адміністративної неефективності, обтяжливих процедур і байдужих до потреб громадян державних службовців.

Система стає ізольованою, вона працює сама на себе. слід відрізняти бюрократичний спосіб організації управління та власне бюрократизм. Сама по собі бюрократія, без негативного відтінку, який підсвідомо накладається на це поняття, являє собою структуру пірамідального типу: вершина – це керівник (посадова особа чи керівний орган), і далі вниз – всі нисхідні ланки. «Паперова тяганина», яка виникає внаслідок невиконання чи затягування із виконанням власних зобов’язань, призводить до стопору в роботі цієї організації чи органу

Взаємозалежність та семантична близькість цих понять зовсім не виключають певну відмінність між ними, наявність специфічних ознак та власних (іманентних їм) функцій.

бюрократія як утворення на соціальному рівні, в якому завдяки власним повноваженням посадова особа діє у власних інтересах, задля збагачення чи досягнення інших важливих цілей. В свою чергу, бюрократизм є похідним від бюрократії і являє собою реалізацію принципів, засад та методів бюрократії в конкретних випадках. .