
- •5 Курсу «Методологія правових досліджень» (денна форма)
- •1. Юридична наука: поняття, система. Об’єкт та предмет правового дослідження.
- •2. Методологія правознавства: поняття, структура.
- •3. Матеріалізм як концептуальний підхід. Основні філософські категорії.
- •4. Ідеалізм як концептуальний підхід. Основні філософські категорії.
- •5. Діалектика як концептуальний підхід. Основні філософські категорії.
- •7. Аналіз та синтез.
- •8. Узагальнення. Абстрагування.
- •9. Індукція. Дедукція.
- •10. Аналогія. Моделювання.
- •11. Поняття. Класифікація.
- •12. Основні формально-логічні закони.
- •13. Загальнонаукові підходи та методи і засоби пізнання.
- •1. Історичний підхід
- •2. Логічний підхід.
- •3. Герменевтичний підхід
- •4. Порівняльний підхід
- •5. Ціннісний (аксіологічний) підхід
- •6. Системний підхід.
- •7. Синергетичний підхід.
- •8. Поведінковий (біхевіористський) підхід
- •9. Гуманістичний підхід
- •10. Кібернетичний підхід.
- •11. Інституціональний підхід
- •12. Структурний підхід
- •13. Функціональний підхід
- •14. Комплексний підхід.
- •14. Системно-функціональний підхід
- •15. Функціонально-структурний підхід
- •14. Прийоми емпіричного рівня пізнання.
- •15. Формалізація та ідеалізація як прийоми теоретичного рівня пізнання.
- •16. Аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний метод пізнання.
- •17. Сходження від конкретного до абстрактного, сходження від абстрактного до конкретного як прийоми теоретичного рівня пізнання.
- •18. Основні форми наукового пізнання.
- •19. Соціологічні методи і засоби пізнання.
- •20.Системний підхід. Методи та засоби системного аналізу.
- •21. Структурно-функціональні прийоми пізнання.
- •22. Синергетична парадигма: прийоми та засоби пізнання.
- •23 . Історичні, психологічні, політологічні та інші загально-наукові методи пізнання .
- •24. Порівняльно-правовий метод та засоби дослідження.
- •25. Методологія загальної теорії права.
- •26. Герменевтико-правовий метод.
- •27. Техніко-юридичний аналіз.
16. Аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний метод пізнання.
Аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії в основі якої є аксіоми, постулати з яких виводяться всі інші твердження, логічним шляхом за допомогою доказів
Види:
Змістовний
Формальний
Формалізований
(ніхто не може бути суддею у власній справі)
Аксіоматичний метод — це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами. Аксіоматичний метод широко застосовувався ще в античності, зокрема Платоном та Арістотелем, а остаточне утвердження пов'язують з появою "Начал" Евкліда. Прикладом аксіоматичного підходу до побудови теоретичного знання може бути теорія відносності А.Енштейна.
До системи знання, яка будується на основі аксіоматичного методу, ставляться такі вимоги: 1) вимога несуперечливості, згідно з якою у системі аксіом не може бути однозначно виведене будь-яке положення разом з його запереченням; 2) вимога повноти, за якою будь-яке положення, яке можливо сформулювати в даній системі аксіом, можна і довести або заперечити в даній системі; 3) вимога незалежності аксіом, за якою будь-яка аксіома не має виводитися з інших аксіом системи.
Досить цікавою і складною є проблема істинності аксіоматичне побудованого знання. Необхідною умовою його істинності є внутрішня несуперечливість. Але вона свідчить лише про те, що теорія правильно побудована, а не про те, що вона істинна. Аксіоматичне побудована теорія може бути істинною лише в тому випадку, коли істинні і самі аксіоми, і ті правила, за допомогою яких одержані всі решта положень теорії. Аксіоматичний метод сприяє: 1) точному визначенню наукових понять та відповідному вживанню їх; 2) точному та чіткому міркуванню; 3) упорядкуванню знання, виключенню з нього зайвих елементів, усуненню двозначностей та суперечностей. Аксіоматичний метод всебічно раціоналізує побудову та організацію наукової теорії, наукового знання в цілому.
Гіпотетико-дедуктивний метод – дозволяє створити систему дедуктивно звязаних між собою гіпотез, з яких виводиться твердження про емпіричні факти , істинність яких невідома. (суспільний договір)
Гіпотетико-дедуктивний метод — це метод наукового дослідження, який полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то ця гіпотеза визнається достовірним знанням. Гіпотетико-дедуктивний метод є важливою складовою частиною методології наукового пізнання, він дає змогу перевірити будь-яку наукову гіпотезу в складі гіпотетико-дедуктивної теорії. Щоб краще уявити сутність гіпотетико-дедуктивного методу, розглянемо його структуру. Першим його етапом є знайомство з емпіричним матеріалом, який необхідно пояснити за допомогою вже діючих у науці законів та теорій. Якщо таких законів і теорій немає, вчений переходить до другого етапу: висування різних пояснювальних припущень про причини та закономірності досліджуваних явищ. Третій етап — визначення ступеня серйозності припущення та відбору із множини припущень найбільш імовірного. На цьому етапі гіпотеза перевіряється насамперед на логічну несуперечливість, особливо коли вона має складну структуру і розгортається в систему припущень, перевіряється на сумісність з фундаментальними інтерпретаторськими принципами даної науки.
Проте в розвитку науки бувають такі періоди, коли вчений схильний ігнорувати деякі фундаментальні принципи своєї науки — так звані революційні періоди в розвитку науки, коли відбувається докорінний злам фундаментальних понять та принципів. У таких випадках, заперечуючи один або кілька принципів, вчений має узгоджувати припущення з іншими фундаментальними принципами науки. Це і є умовою серйозності та вагомості висунутої гіпотези.
На четвертому етапі відбувається розгортання висунутого припущення та дедуктивне виведення з нього положень, які підлягають емпіричній перевірці. На п'ятому етапі проводиться експериментальна перевірка виведених із гіпотези наслідків. Гіпотеза дістає емпіричне підтвердження або заперечується в результаті експериментальної перевірки.
Проте емпіричне підтвердження результатів гіпотези ще не гарантує її істинності, а заперечення одного з них ще не свідчить про хибність її в цілому. Знайомство з загальною структурою гіпотетико-де-дуктивного методу дає змогу визначити його як складний комплексний метод пізнання, що містить у собі всю багатоманітність методів та форм наукового пізнання, і спрямований на відкриття та формулювання законів, принципів, теорій.