Розлучені та овдовілі

В показниках шлюбного складу населення узагальнюється насамперед дія розлученості і смертності при компенсаторній ролі повторної шлюбності. У міжпереписний період 1989–2001 рр. частки розлучених і овдовілих чоловіків і жінок формувались під впливом високих рівнів показників розлученості і смертності як проявів демографічної кризи в Україні. За матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. на 1000 осіб у віці 16 років і старші припадало: розлучених чоловіків 70 (75 у містах і 57 в селах), жінок 105 (127 у містах і 62 у селах); овдовілих – чоловіків 40 (38 у містах і 45 в селах), жінок 196 (177 у містах і 243 в селах) (табл. 4.6.2). Станом на 2001 р. порівняно з 1989 р. частки розлучених і овдовілих у віці 16 років і старші значно збільшились у чоловіків і жінок: розлучених чоловіків – у 1,5 раза, у жінок – на 1/3; овдовілих чоловіків – на 1/3, частка овдовілих жінок залишилась на такому ж високому рівні, як і в 1989 р. Особливістю 90-х років є переважаюче і значне зростання частки розлучених чоловіків у сільських жителів – у 1,8 раза, у міських – лише у 1,4; вдівців у міських жителів – у 1,4 раза, у сільських лише – у 1,2. У більш віддаленому минулому, навпаки, розлучених було більше у містах, а вдівців – у селах.

Щодо статево-вікових відмінностей: як правило частки холостяків та одружених вищі у чоловіків порівняно з дівчатами та жінками, розлучених і овдовілих – у жінок (у чоловіків більше можливостей одружитись вдруге). Розлученим жінкам і вдовам середнього і старшого віку важче вийти заміж, особливо якщо у них діти. Позначаються також статеві диспропорції, оскільки в цьому віці жіноча частина населення переважає чоловічу (внаслідок більш високої смертності чоловіків порівняно з жінками). Крім того, частіше чоловіки одружуються вдруге з жінками значно молодшого віку. Внаслідок такої шлюбної ситуації у 2001 р. частка вдів у віці 16 років і старші в середньому майже в 5 разів (4,6 у містах і в 5,4 раза в селах) перевищувала частку вдівців. Проте серед сільських жителів частка вдів у всі часи залишалась, як правило, вищою порівняно з міськими. Щодо повікової диференціації, то частки розлучених чоловіків і жінок порівняно високі у середньому віці – 30-49 років, вдових – у старшому віці, починаючи з 50-ти років. Максимальні значення часток овдовілих спостерігаються у 70 років: у чоловіків їх значення досягають 251 на 1000 осіб, у жінок – 664, тобто в 2,6 раза більші (табл. 4.6.6). Така шлюбна ситуація загострює проблеми самотності, особливо людей старшого віку.

Регіональна диференціація шлюбного складу населення

Деформації та кризові прояви у демографічних процесах перехідного періоду 90-х років в Україні зумовили особливості регіональної диференціації шлюбного складу населення у міжпереписний період 1989–2001 рр. Згідно з результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р. у всіх без винятку областях України та в АР Крим відбулося зниження головного з інтегральних показників шлюбного стану населення – частки чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі у віці 16 років (або 15) і старші (табл. 4.6.7).

Таблиця 4.6.7. Кількість осіб у віці 16 років і старші, які перебувають у шлюбі, на 1000 жителів відповідної статі і віку по АР Крим та областях України, у міських поселення та сільській місцевості (за даними переписів населення)

Області	Чоловіки					Жінки
	1959	1970	1979	1989	2001*	1959	1970	1979	1989	2001*
Україна	704	751	744	743	646	518	585	588	606	540
АР Крим	706	751	745	737	613	536	601	601	610	511
Вінницька	717	777	760	765	693	476	544	551	580	557
Волинська	716	765	736	737	660	556	620	612	629	566
Дніпропетровська	704	757	749	749	636	546	610	604	614	526
Донецька	694	753	746	743	630	563	621	608	612	517
Житомирська	684	757	742	744	662	483	567	575	601	552
Закарпатська	707	735	722	734	663	628	663	655	664	602
Запорізька	708	759	756	749	650	527	599	601	610	533
Івано-Франківська	711	757	735	734	654	543	600	600	622	565
Київська	701	755	750	752	656	473	556	569	596	543
Кіровоградська	735	790	786	772	682	520	583	594	610	558
Луганська	678	749	749	750	629	550	604	603	615	519
Львівська	688	725	692	703	636	544	609	588	611	562
Миколаївська	721	748	766	769	661	548	622	620	634	556
Одеська	712	738	733	735	642	548	604	598	608	552
Полтавська	714	768	772	759	668	469	539	559	585	544
Рівненська	714	756	720	731	654	542	606	599	629	569
Сумська	709	747	751	754	665	473	543	557	585	540
Тернопільська	727	778	751	749	680	531	594	590	610	570
Харківська	708	733	737	730	617	502	560	569	581	510
Херсонська	712	760	758	756	663	523	604	620	633	560
Хмельницька	711	751	753	757	689	478	553	567	596	566
Черкаська	717	778	779	775	686	468	548	562	588	551
Чернівецька	714	760	742	741	669	545	593	595	612	572
Чернігівська	707	758	758	761	668	447	511	537	573	536
м. Київ	674	679	699	708	588	514	560	582	599	507
м. Севастополь(міськрада)	636	…	…	…	597	580	…	…	…	503

Джерело: таблицю складено за даними переписів населення відповідних років. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская ССР. Центральное статистическое управление при Совете Министров СССР. – М.: Госстатиздат ЦСУ СССР, 1963. – С. 45; Населення України 1992. Демографічний щорічник. Мінстатистики України. Управління демографічної статистики та праці. – К.: Техніка, 1993. – С. 44-46; Всеукраїнського перепису 2001 р.

Примітка: Відповідні показники за 1970, 1979 рр. отримані за авторськими розрахунками даних розробки матеріалів переписів населення Держкомстатом України. Контингенти з невідомим шлюбним станом осіб були виключені з обчислення відповідних показників. Згідно з самовизначеністю осіб щодо шлюбного стану у переписах населення враховуються зареєстровані і незареєстровані шлюби.

* Для віку 15 років і старші.

Змінилась міжобласна географія шлюбного складу населення. Якщо у відносно стабільній соціально-економічній обстановці 70-80 років підвищені та максимальні значення згадуваних інтегральних показників перебування у шлюбі спостерігались не лише у західних та південних областях, але і в індустріально розвинених, то в скрутних умовах перехідного періоду шлюбна структура індустріального регіону зазнала чи не найбільших ушкоджень і деформацій. Змінилась також географія максимальних та мінімальних значень згадуваних показників шлюбного стану. У 2001 р. максимальний їх рівень у чоловіків (693‰) був у Вінницькій області, у жінок, як завжди, в Закарпатській (602‰), мінімальний – відповідно в АР Крим (613‰) та в індустріальній Харківській області (510‰). У жінок ці показники вирізнялись більш високою варіацією порівняно з чоловіками (табл. 4.6.7).

З огляду на динамічні та міжобласні порівняння одружених чоловіків та заміжніх жінок стало значно менше, особливо в Харківській, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях та АР Крим. Ці області у минулому акумулювали контингенти молоді у сфері зайнятості та студентської молоді, що створювало сприятливі умови для "шлюбного ринку". Тому вони вирізнялись порівняно високими рівнями показників перебування у шлюбі, незважаючи на підвищені частки розлучених. Безробіття, малозабезпеченість, відсутність житла для створення сім’ї, у перехідний період негативно позначились на шлюбно-сімейній ситуації, що зумовило структурні деформації та прояви демографічної кризи у шлюбному складі населення згадуваних областей. Ситуація тим більш проблемна, що це області з високою чисельністю населення, які значною мірою визначають загальну демографічну, у тому числі шлюбно-сімейну ситуацію в Україні.

В той же час зміни соціально-економічних умов в країні та підвищення ролі малих господарств, сімейної кооперації в макроекономіці та матеріальному забезпеченні населення сприяли закріпленню молоді на селі та пожвавленню шлюбно-сімейної ситуації в аграрних областях. Особливо ці зміни стосувались північних та центральних регіонів України. Тому в ряді аграрних областей показники перебування у шлюбі чоловіків і жінок лишались високими порівняно з індустріальними областями, незважаючи на суцільне зниження їх рівнів.

Слід зауважити, що станом на 2001 рік західні області України також, як і в минулому, зберігали стійку тенденцію порівняно високих часток одружених чоловіків і жінок та найнижчі частки розлучених. Цьому сприяють самобутні шлюбно-сімейні традиції, про відносну стійкість яких свідчать також порівняно низькі частки незареєстрованих шлюбів. Порівняно високі показники перебування у шлюбі зберігаються також у південних областях України, що пояснюється специфікою умов життя і побуту цих областей.

Структурні зміни шлюбного складу населення були зумовлені, головним чином, посиленням тенденцій перебігу показників шлюбності і розлученості у міжпереписний період 1989–2001 рр. Провідне значення мало різке зниження шлюбності внаслідок відкладання шлюбів "до кращих часів", особливо з огляду на підвищений рівень показників розлученості. Кількість шлюбів на 1000 жителів зменшилась від 9,5 (10,1 у містах і 8,0 в селах) у 1989 р. до 6,4 (6,8 у містах і 5,4 в селах) у 2001 р., тобто майже у 1,5 раза. Кількість розлучень зросла за відповідні роки від 3,7 (4,8 у містах і 1,6 в селах) до 3,7 (4,5 у містах і 2,1 в селах), особливо в селах – на 31,3%. Кількість розлучень на 100 шлюбів зросла від 39,6 (47,5 у містах і 19,3 в селах) до 58,6 (66,1 у містах і 38,9 в селах), тобто для всіх жителів – у 1,5 раза, для міських – на 39,2%, сільських – у 2 рази. Несприятливе співвідношення показників шлюбності і розлученості зменшило приріст шлюбних пар, що позначилось на зменшенні показників перебування у шлюбі. Приріст шлюбних пар на 1000 жителів зменшився від +5,8 (+5,3 у містах і +6,4 в селах) у 1989 р. до +2,7 (+2,3 у містах і +3,3 в селах) у 2001 р., тобто в середньому майже у 2,1 раза. В той же час підвищення розлученості і смертності спровокувало збільшення часток розлучених і овдовілих. Така ситуація несприятлива у контексті необхідності омолодження шлюбного складу населення та підвищення його демографічного потенціалу.