Показники трудової активності

Головним статистичним виміром трудової активності є її рівень (t), що розраовується як відношення чисельного трудоактивного населення (L) до його загльної кількості (S): t= . Рівні трудової активності розраховуються щодо населення старше певного віку (як правило, 16 або 18 років), населення працездатного віку або всього населення регіону. Перші два коефіцієнти називаються спеціальними, третій – загальним. Зрозуміло, що в кожному випадку чисельник дробу має бути відповідним до знаменника, тобто використовується чисельність трудоактивного населення старше певного віку, працездатного віку або без вікових обмежень.

Більш детальну інформацію можна одержати, спираючись на розрахунки статево-вікових рівнів трудової активності: диференційовано щодо жінок і чоловіків за 5-річними віковими коефіцієнтами. У такому випадку, як правило, ряд статево-вікових коефіцієнтів доповнюється стандартизованими показниками, причому за стандартне населення приймається або середня по країні фактична структура населення, або та, що використовується в міжнародній статистиці як європейський або світовий стандарт.

Стандартизовані коефіцієнти мають узагальнюючий характер і водночас вони еліміновані від впливу структурних факторів, тобто особливостей статево-вікового складу населення. Це дає можливість виконувати конкретний порівняльній аналіз рівнів трудової активності різних країн, що мають істотні відмінності, наприклад, у рівнях постаріння населення; інша можливість – порівняння трудової активності чоловіків і жінок, міських та сільских мешканців, населення тієї ж самою країни за різні періоди часу. Стандартизовані коефіцієнти визначаються виключно статево віковими рівнями трудової активності.

5.2. Трудова мобільність

Трудова мобільність (labour mobility) в умовах економіки, що динамічно розвивається, є чи ненайважливійшим чинником оперативного перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці. Високий рівень мобільності означає принципову готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. По суті, саме мобільність є запорукою успіху урядових програм в боротьбі з такими жорстокими формами безробіття, як структурне і регіональне.

Мобільність робочої сили здійснюється за такими формами:

• зміна місця роботи;

• зміна професії;

• зміна рівня освіти;

• зміна місця проживання і відповідно сегменту ринку праці, на якому пропонується робоча сила.

На практиці поширена комбінація двох-тьох форм мобільності, при якій, наприклад, окрема особа, змінюючи (підвищуючи) рівень своєї професійної підготовки, одночасно набуває нової професії і переходить працювати на нове підприємство.

В умовах динамічної економіки, істотних структурних зрушень, повсякчасної зміни попиту на робочу силу саме висока мобільність є запорукою забезпечення збалансованості ринку праці, високого рівня конкурентноспроможності кожного носія робочої сили.

Взагалі низька трудова мобільність не обов’язково призводить до тяжких наслідків. Дуже багать залежить від діючої моделі ринку праці, національних особливостей поведінки населення тощо. Наприклад, порівняно з Японією більшість західноєвропейських країн мають високі показники мобільності населення, але це не перешкоджає японській економіці мати один з найсталійших у світі ринків праці.

Статистика фіксує більш-меньш точно акти зміни місця роботи, якщо це стосується первинної зайнятості.

Для оцінки рівня мобільності використоввуються два принципово різних підходи:

1. за фактичними даними статистичної звітності вимірюється рівень реалізованої мобільності (за допомогою аналізу і співставлення даних про інтенсивність і обсяг міграційного руху, плинності, кадрових переміщень);

2. за результатами вибіркових соціологічних обстежень населення з’ясоввується рівень потенційної мобільності, тобто потенційної здатності до такого роду змін.

З точки зору регулювання ринку праці пріоритетне значення належить, зрозуміло, аналізу і прогнозу потенційної мобільності, елімінованої від впливу фактичних можливостей реалізації готовності до змін, наприклад, місця проживання. При цьому можливості практичної реалізації існуючого потеціалу мобільності (населення в цілому чи окремих його груп) залежить від спрямованості політики ринку праці.