2.2 Гіпотетична модель злочинних угрупувань.

У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” остання визначається як „сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань” [3, ст.1]. Гіпотетичну модель таких угруповань можна уяви­ти у вигляді своєрідної піраміди [див. додаток 1]. В її основі знаходяться „первинні” угру­повання квартирних злодіїв, шахраїв, „наперсточників”, „кидал”, „ломщиків”, а також інших осіб, які мають доходи від своєї протиправної діяль­ності. Над ними розташовуються угруповання, які умовно можна назвати групами забезпечення і безпеки. До групи забезпечення входять особи, які безпосередньо участі у злочинах не беруть. До їх функцій належать:

— реалізація рішень лідерів;

— контроль за діяльністю виконавців;

— розв’язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами та окремими злочинцями;

— забезпечення належного зв’язку у самому угрупованні, а також контактів з іншими злочинними формуваннями;

— охорона представників елітарної групи; забезпечення професіона­лізму виконавців;

— пропаганда кримінального способу життя;

— легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;

— матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їхніх сімей [13, с.56].

Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвіду­вальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб (юристів, журналістів, лікарів, державних службовців), які можуть бути корисними організованому угрупованню. До їх функцій належать:

— забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до елітарної групи;

— створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угрупо­ванням;

— компрометування або нейтралізація державних чиновників, спів­робітників правоохоронних органів, які чесно ведуть боротьбу з організо­ваною злочинністю;

— вжиття заходів щодо звільнення „своїх” від кримінальної відпові­дальності або пом’якшення покарання;

— консультації з правових питань; навчання членів угруповання фор­мам і методам роботи правоохоронців.

На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, представни­ки якої — „тіньові” лідери, що здійснюють організаційне, управлінське, ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, як правило, не мають безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаю­чись, завдяки цьому, за межами дії кримінального закону.

Наявність лідера групи є суттєвою ознакою та важливим елементом кри­міналістичної характеристики злочинних угруповань. Лідер — центральна фігура в злочинному об’єднанні. Він згуртовує групу психологічно, надає її діяльності єдиний і цілеспрямований характер.

В середньому в злочинному світі „коро­нується” не менше 8—11 злочинних авто­ритетів (лідерів) на рік. Зокрема, в СРСР протягом 1986—1988 pp. OBC виявлено і поставлено на облік близько 20 тис. ліде­рів і понад 500 „злодіїв у законі”, а в Україні тільки у 2000 р. щодо 800 лідерів порушено кримінальні справи.

На сьогодні серед лідерів організованих злочинних угруповань простежується пе­рехід на інший рівень діяльності, праг­нення до легалізації своїх доходів, бажан­ня належати до влади й отримати офіцій­не визнання. Злочинний капітал лега­лізується через створені приватні підприємства, товариства, корпорації, концерни, фінансово-промислові групи та комерційні банки. В свою чергу така легалізація надала лідерам можливість відкрито брати участь у громадському житті, діяльності державних установ й організацій, фінансуванні ряду соціаль­них програм, у тому числі виборів до ор­ганів влади. З метою розширення сфер впливу названі лідери намагаються вста­новити зв’язки з чиновниками органів державної влади та управління — аж до вищих її ешелонів [26, с.76-78].

Об’єктивно в групі виникає потреба у керівництві. Ускладнення протиправної діяльності, прагнення до отримання мак­симальних злочинних доходів потребує координації і управління. У зазначеній групі поступово починає з’являтися осо­ба, здатна до аналізу ситуації, керівницт­ва людьми та яка знає технологію зло­чинного бізнесу. При аналізі особистісних якостей членів злочинних груп спо­стерігається чітке розмежування на дві категорії: спроможних до управління і схильних до підпорядкування.

Можна погодитися з думкою В.Бикова, який вважає, що висунення лідера в та­ких групах відбувається стихійно, по мірі їх розвитку та функціонування. При цьо­му, як вказує вчений, діють два фактори — об’єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний полягає у тому, що в ліде­ри висувається той член групи, який най­більш „корисний” для її діяльності, най­кращим чином проявляє себе в готуванні й вчиненні злочинів.

Суб’єктивний фактор — у тому, що особа, яка висувається в лідери, володіє такими якостями, які необхідні для здій­снення функцій лідера у злочинному угрупованні. Вони найбільш активні, енергійні, рішучі, наділені високим інте­лектом, життєвим, утому числі й злочин­ним, досвідом [7, с. 23].

Зокрема, згідно з даними, отриманими при вивченні кримінальних справ, біль­шість лідерів мають вищу освіту — 62%, то­ді як середню спеціальну — 25%, середню — 12%, незакінчену середню освіту — 1%

Висунення лідера відбувається посту­пово, по мірі розвитку злочинного об’єд­нання. В групах низького психологічного розвитку (випадкові, на зразок компанії) ще немає лідера, але сформувалося ядро з найбільш активних її членів. Процес ви­сування лідера тільки починається, а в ра­зі викриття групи — припиняється. І лише у злочинних угрупованнях високого пси­хологічного розвитку (організовані гру­пи, злочинні організації) лідер представ­лений у класичному вигляді. В них він проходить шлях від особи, яка має схиль­ність до лідерства і епізодично виявляє ці здібності, до справжнього керівника зло­чинної групи, без участі якого не вирішу­ється жодне важливе питання.

Можна погодитись з В.Биковим, який вважає, що лідер в злочинній групі вико­нує важливі соціально-психологічні функ­ції. Саме завдяки йому група стає згурто­ваною, її склад стабілізується, відносини формалізуються .

До основних функцій, які лідер вико­нує у процесі функціонування організованою злочинного угруповання, можна віднести:

— Організаторська — полягає у тому, що лідер створює та організовує злочин­не об’єднання, розробляє заходи безпе­ки, керує підготовкою, вчиненням й при­ховуванням злочинів, що забезпечує три­вале функціонування групи. Він володіє глибокими спеціальними знаннями в тій сфері діяльності, на яку спрямовані ін­тереси кримінального угруповання, та об’єднує під своїм керівництвом і напра­вляє зусилля його членів з різними харак­терами, внаслідок чого визнається найнебезпечнішим членом групи. Однак лідери можуть і не мати спеціальних знань у кримінальному бізнесі, при цьо­му вони, як правило, залучають до своєї діяльності консультантів (радників). То­му сутність організаторської діяльності — у створенні таких умов, без яких не може бути забезпечений процес злочинної дія­льності;

— Інформаційна — тісно пов’язана з ор­ганізаторською. Лідер організовує надхо­дження необхідної інформації, аналізує її і у необхідних випадках передає іншим членам групи. При реалізації даної функ­ції він діє у двох напрямах: отримання ін­формації зовні і збирання відомостей про внутрішнє життя групи. Ця функція до­зволяє лідеру завжди володіти обстанов­кою й контролювати діяльність злочин­ної групи.

— Ідеологічна — полягає у тому, що лідер значно впливає на морально-психологічний клімат не тільки в злочинному середовищі, а й у суспільстві, демонстру­ючи рівень життя, недоступний більшос­ті. В даному разі люди (особливо молодь) вбачають у цьому еталон для наслідуван­ня, потрапляючи у систему організованої злочинності, забезпечуючи тим самим її стійкість та відтворюваність. Значна ува­га лідерами приділяється, по-перше, по­ширенню інформації про всемогутність злочинних угруповань, яка, за необхідно­сті, підкріплюється терористичними ак­ціями, що викликає відповідну реакцію у населення. По-друге, одночасно міфологізується діяльність злочинних об’єднань чи окремих фактів їх існування.

— Стратегічна — у тому, що злочинні об’єднання функціонують згідно з ідеями та планами лідерів, яким притаманні тен­денції домінування, цілеспрямованість, стійкість емоцій, що дозволяє зберігати необхідну соціально-психологічну дистан­цію з оточуючими, тверезо аналізувати ситуацію, що складається, краще за ін­ших бачити можливості групи, прогнозу­вати вірогідні труднощі і на підставі цьо­го приймати певні рішення.

— Нормативна — полягає у тому, що лідер формує єдність поглядів і позицій членів групи. Це забезпечує узгодженість дій в ситуаціях не планованих, раптових, пов’язаних з ризиком й небезпекою. Він визначає допустимі межі і норми поведін­ки, встановлює заборони, за порушення яких застосовує відповідні санкції. З осо­бистістю лідера, його поведінкою й пере­конаннями звіряють свої вчинки інші члени групи.

— Дисциплінарна — особливо важлива для організованих груп і злочинних орга­нізацій, де норми поведінки більш жорст­кі, ніж у групах низького психологічного розвитку. Члени злочинних груп, які по­рушили правила поведінки, підлягають суворому покаранню. Суттєво відрізняю­ться й покарання. Якщо у групах низько­го розвитку порушника можуть вигнати, то в організованих справа може закінчи­тися фізичною розправою. Лідер нерідко сам визначає вид покарання, спосіб його здійснення, виконавців тощо. В дану функцію лідера входить і обов’язок ви­рішувати різноманітні конфлікти, що ви­никають всередині групи [26, с.38].

Отже, роль лідера у злочинному угру­пованні визначальна. Чим більші його організаторські функції, тим вище рівень організованості й згуртованості об’єд­нання, функціонування групи є трива­лішим, злочинна діяльність різноманіт­ніша та більш прибуткова.

Практика свідчить, що до 1999 р. в Україні спостерігалася тенденція зростання організованої злочинності. Так, у 1995 р. виявлено 288 злочин­них груп; 1996 р. - 322; 1997 р. - 600; 1998 р. - 953; 1999 р. - 1057. Але вже у 2000 р. кількість виявлених організованих злочинних угруповань трохи зменшилась і склала 960 груп, а в 2001 р. їх кількість скоротилася до 770. Наукові дослідження показують, що стійкі угруповання злочин­ців серед усіх виявлених груп становлять 10 %. У середньому до кожної з груп входили 7—8 осіб, і діяли вони півтора—два роки [10, с.4-5].

Розділ 3: Основні сфери діяльності злочинних організацій.

Не викликає заперечень той факт, що організована злочинність проникла практично у всі сфери економіки, вторглась у сферу національних відносин, у політику. Вона прагне контролювати владні, управлінські й господарські структури, їй вдається проводити акції по використанню цих структур для незаконного збагачення. Вона нав’язує суспільству свої уявлення про систему цінностей і норм поведінки, формує образ героя-ділка тіньової економіки і лідера кримінального середовища.

Функціонально організована злочинність проявляється в наступних формах організованої злочинної діяльності: створення та нарощування злочинного капіталу; наркобізнес; корупція; легалізація здобутих злочинним шляхом засобів (грошей) і проникнення в легальний бізнес; торгівля людьми та інші.

Організована злочинність і наркобізнес.

Наша країна зіткнулася з проблемою незаконного обігу наркотиків і відчула її гостроту тільки останніми роками завдяки транзиту наркотичних речовин та дій наркоділків на своїй території. У світі до цього часу вживання наркотиків досягло таких масштабів, що почало становити загрозу для існування людства, у зв’язку з чим Організація Об’єднаних Націй 1991— 2000 роки оголосила Десятиліттям боротьби зі зловживанням наркотиків та покликала світове співтовариство до рішучої, конструктивної боротьби з цим соціальним лихом [9, с.27-30].

Як свідчить практика роботи правоохоронних органів, злочинні формування досягли особливого успіху в наркобізнесі, оскільки ринок наркотиків найбільш прибутковий з усіх можливих сфер бізнесу.

Сьогодні як ніколи для країни, так і для її населення існує небезпека глобального втягнення України до сфери наркобізнесу, завдяки тому, що наркоділки використовують нашу державу не тільки як транзитну територію, але і як ринок збуту наркотиків, попит на які з кожним роком зростає.

Встановлено також, що наша країна стає об’єктом експансії міжнародного наркобізнесу, що пояснюється такими факторами:

- геополітичним положенням України, що виконує функцію „мосту” між Азією і Західною Європою;

- недосконалістю українського законодавства в галузі контролю над наркотиками;

- складностями в організації митного і прикордонного контролю на ново утворених кордонах;

- тривалою економічною кризою і пов’язаним з нею зниженням рівня життя населення;

- недостатньо ефективною протидією правоохоронних органів наркобізнесу.

Дані роботи практичних підрозділів свідчать про помітну активізацію злочинних угруповань, що спеціалізуються на незаконному обігу наркотиків, як з країн ближнього і далекого зарубіжжя, так і власне українських.

Матеріали слідчої та судової практики фіксують конкретні кроки представників українських злочинних угруповань, які на 90 % спрямовано на встановлення контактів із зарубіжними наркоділками .

Це підтверджують дані МВС України, які свідчать про те, що число злочинів, пов’язаних з наркотичними і сильнодіючими речовинами, за останні п’ять років зросло з 38 258 до 45 748, тобто — на 19,5%, серед яких 67% припадає на такі, що мають ознаки організованих [23, с.45].

Надзвичайну небезпеку становлять дії організованих злочинних угруповань з контрабанди наркотиків, які на сьогодні характеризуються спеціалізацією наркобізнесу з організованими зв’язками, мають транснаціональний характер та чітку монополізацію. Матеріали справ свідчать про спроби втягування до протиправної діяльності впливових посадових осіб та співробітників правоохоронних органів.

Особливо міжнародні зв’язки простежуються серед злочинних угруповань, що мають транснаціональний характер — контрабанда наркотиків, зброї та торгівля людьми .

Організовані злочинні угруповання, що вчиняють злочини у сфері обігу наркотичних засобів, мають своїх фінансистів, банкірів, юристів, фахівців з питань торгівлі. Інші члени організації виконують спеціалізовані функції. Це вербувальники, фінансові радники, фахівці з контрактів (особи, які укладають угоди з лоцманами, моряками, вантажниками, водіями вантажівок і т. п.), покупці (які купують або орендують літаки, судна, автомобілі), збувальники, перевізники.

Необхідно також констатувати, що міжнародний наркобізнес, організовані злочинні угруповання активізували діяльність щодо включення українського ринку до своєї сфери впливу (з перспективою реального контролю над ним) для забезпечення регулярних прямих постачань наркотиків (насамперед героїну і кокаїну), „відмивання наркодоларів”, і освоєння з метою безпеки нових маршрутів транзиту наркотиків з Латинської Америки до Європу .

Фактори, що впливають на можливість „відмивання” грошей, набутих за рахунок наркобізнесу злочинними угрупованнями, такі: недосконалість законодавства, що регламентує діяльність нових господарських структур; непідготовленість правоохоронних органів до вирішення проблеми, яка розглядається; різке збільшення недержавних підприємств і організацій.

Минулого року на розгляді у судах знаходилося 32 694 кримінальні справи, порушені за вчинення злочинів, пов’язаних з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами відносно 36 283 осіб, утому числі відносно 162 осіб— за вчинення злочинів організованою групою (1999р.— 31 296 справ відносно 34 680 осіб, утому числі відносно 133 осіб за вчинення злочинів організованою групою; 1998р.— 29 483 справи відносно 32 889 осіб, утому числі відносно 89 осіб в організованій групі) [11, с.12-13].

Сьогодні вчені відмічають, що в Україні триває процес формування наркомафії — багатогалузевої структури, що буквально містить у собі організацію виробництва, переробку, транспортування і розповсюдження наркотичних засобів у загальнонаціональних масштабах.

За своєю структурою наркомафія в Україні складається з трьох частин, що є класичною мафіозною пірамідою.

Перша складова — роздрібні торговці, яких тільки в Києві кілька тисяч чоловік.

Друга — середні оптовики і перевізники з „групами охорони” товару на шляху і торговці на місцях.

Третя складова— верхній ешелон, що сам не має безпосередньої справи з наркотиками, її завдання — планування операцій з проведення як „відмивання” отриманих грошей, так і з їх розподілом.

Особливість її структури в тому, що через цілком зрозумілі обставини — вона не може бути лише „українською мафією” в етнічному розумінні цього поняття.

Дослідженнями встановлено, що характерною ознакою організованих злочинних угруповань осіб, що збувають наркотики, на сучасному етапі є їх функціонування за земляцькою (національною) ознакою, що створює додаткові труднощі для розкриття і розслідування їх злочинної діяльності [8, с.58-59].

До характерних ознак організованих злочинних угруповань, що займаються наркобізнесом. відносять:

- високий ступінь організованості, що містить керівне ядро (лідера), диференціацію функцій виконавців усередині угруповання;

- жорстку дисципліну, дотримання конспірації, безперечне підпорядкування чітко регламентованим правилам ієрархічних стосунків у групі;

- прагнення мати зв’язки або їх наявність з корумпованими представниками державних, правоохоронних органів, а також держпідприємствами і комерційними структурами, що використовуються для прикриття злочинної діяльності, „відмивання” (легалізації) отриманих прибутків;

- тісний зв’язок керівників груп із кримінальним середовищем; така консолідація є вигідною: особи з кримінального середовища виконують функції забезпечення діяльності групи (захист від рекету, розправа з конкурентами і членами групи, які намагаються припинити злочинну діяльність і т. п.). а ділки наркобізнесу відраховують їм певний відсоток прибутку від незаконних операцій з наркотиками:

- використання засобів, отриманих за збут наркотиків, для організації протидії роботі правоохоронних органів (підкуп, шантаж, дезінформація), здійснення розвідувальних заходів, а також контрзаходів, що перешкоджають проникненню в угруповання негласних співробітників;

- ретельне планування злочинів і підготовка до їх вчинення;

- залучення до злочинних угруповань представників нетрадиційних для злочинного середовища прошарків суспільства — вчених, інженерів, лікарів, викладачів і т. п.

Корупція і організована злочинність.

Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами, у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв’язку корупції з організованою злочинністю.

Багато вчених схильні розглядати корупцію й організовану злочинність або як одне ціле, або як структурний елемент один одного. Так, О. Гуров вважає корупцію однією з обов’язкових ознак організованої злочинності. Під корупцією він розуміє не просто дачу чи одержання хабара за надання будь-якої послуги, а „ . постійний зв’язок посадових осіб з організованими злочинцями” . Такої ж думки дотримується О. Філімонов, зазначаючи, що в деяких випадках організована злочинність і корупція пов’язані настільки тісно, що це дає підстави вченим виділяти корупцію як одну із ознак організованої злочинності C. Л. Аркуша вважає, що використання корумпованих зв’язків є обов’язковим елементом в діяльності формувань, які спеціалізуються на вчиненні злочинів у сфері економіки . Такої ж позиції дотримується О. Г. Кальман, який вважає, що організована злочинність у сфері економіки фактично не може існувати без підтримки і тісної взаємодії із владними структурами. На його думку, в українських умовах це, значною мірою, обумовлено потребою легалізації значних сум грошей, здобутих організованими злочинними угрупованнями у процесі своєї злочинної діяльності [16, с.70-74].

Якщо ж характеризувати проникнення представників організованих злочинних груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то слід зазначити, що воно переслідує такі цілі:

- ухилення керівників та членів організованих злочинних угруповань від кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою депутатської недоторканності;

- нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, що здійснюються правоохоронними органами щодо організованих злочинних угруповань чи окремих їх членів;

- забезпечення „даху” для подальшої злочинної діяльності;

- забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг тощо.

Проведеними працівниками внутрішньої безпеки УБОЗ УМВС України у Львівській області у середині 90-х років дослідженнями встановлено, що лише за матеріалами кримінальних справ кожна п’ята організована злочинна група мала підтримку серед представників владних структур, у тому числі правоохоронних органів. У сфері економіки - кожна друга група. У результаті анкетування 200 оперативних працівників встановлено, що 92% респондентів визнають реальну можливість проникнення злочинних елементів в органи внутрішніх справ [18, с.7].

Про органічний зв’язок корупції та організованої злочинності свідчить також той факт, що найвпливовіші міжнародні організації, формулюючи рекомендації підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю, особливу увагу приділяють боротьбі з корупцією. Так, ООН одним із стратегічних напрямів попередження організованої злочинності вважає дослідження проблем боротьби з корупцією. У прийнятих у 1990 р. VIII Конгресом ООН „Керівних принципах для попередження організованої злочинності і боротьби з нею” зазначено, що „ . необхідною умовою розробки програм з попередження злочинності є дослідження проблем корупції, її причин, характеру, наслідків, взаємозв’язку з організованою злочинністю і заходів для боротьби з нею” .

У доповіді Генерального секретаря ООН - „Вплив організованої злочинної діяльності на суспільство загалом” - на II сесії Комітету по попередженню злочинів і кримінальному правосуддю Економічної і соціальної ради ООН у квітні 1993 р. відзначалось, що корупція державних посадових осіб завжди була одним із засобів, яким надавали перевагу організовані злочинні угруповання, складовою частиною їх стратегії і тактики, якій віддавалась перевага перед застосуванням відкритого насильства. Гроші, які виплачуються у вигляді хабарів, вважаються босами організованої злочинності їх добрим інвестуванням, накладними витратами, виправданими з точки зору „справи”, оскільки це значно збільшує шанси на успіх і ймовірну безкарність, знижує або зводить нанівець небезпеку розкриття злочину з усіма втратами, до яких це може призвести .

У Рамковій Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року безпосередньо при визначенні поняття організованої злочинності вказується на те, що корупція є одним із трьох основних засобів (два інші - насильство і залякування), які дають можливість ватажкам організованої злочинності отримувати прибуток, контролювати території, зовнішні та внутрішні ринки, продовжувати свою злочинну діяльність і проникати в легальну економіку [21, с.24-25] .

Досить точним слід визнати твердження про те, що звичайна злочинність наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, у тому числі й держави, то організована злочинність у цьому наступі прагне спиратися на інститути держави й суспільства, використовувати їх у своїх цілях. Це використання значною мірою здійснюється за допомогою встановлення й поширення корумпованих відносин.

Констатуючи тісний зв’язок корупції та організованої злочинності, на наш погляд, їх не можна розглядати як одне ціле або навіть як обов’язковий структурний елемент один одного (переважно корупцію як елемент організованої злочинності). Корупцію, як і організовану злочинність, можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція - це лише один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід погодитись з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності.

Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть існувати і без корумпованих зв’язків. Інша справа, що відсутність таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного, сприяють взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв’язків для організованих злочинних формувань і зв’язок корумпованого чиновника з такими формуваннями - це оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату і безпеки функціонування формула існування двох явищ, що розглядаються.

Організована злочинність зацікавлена створити відповідні позиції у владних структурах для відстоювання в них своїх інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення від відповідальності, а корупція, у свою чергу, зацікавлена в можливостях організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних та ін.). Тому широке розповсюдження корупції неодмінно призводить до зростання організованої злочинності, а якісний і кількісний розвиток останньої неодмінно тягне за собою збільшення кількості корупційних проявів і підвищення небезпечності їх характеру. Можна сказати так: у своєму розвитку корупція й організована злочинність ідуть на зустріч одне одному і неодмінно зустрічаються на певному етапі свого розвитку, а зустрівшись, інтегрують свої зусилля, суттєво збільшуючи свій злочинний потенціал. Цей рух є вигідним для обох сторін. І далеко не завжди, як це інколи стверджується в літературі, ініціатива належить організованим злочинним угрупованням [16, с.70-74].

Проникнення організованої злочинності до влади сприяє утворенню олігархічних кланів, що, в свою чергу, є потужним імпульсом для тотального корумпування влади. Відстоюючи інтереси кланів, влада невідворотно стає корумпованою, злочинною

Питання про співвідношення корупції і організованої злочинності є важливим не лише з теоретичної точки зору, воно також має прикладний характер. З’ясування аспекту, що розглядаємо, впливає на розуміння сутності як корупції, так і організованої злочинності, а отже і на визначення стратегії і тактики протидії їм, вироблення й реалізацію практичними працівниками правоохоронних органів заходів для виявлення та документування конкретних проявів корупції та протиправної діяльності членів організованих злочинних угруповань [17, с.188-190].

Відмивання „брудних” грошей (злочинних при­бутків).

У сьогоднішньому відкритому фінансовому світі з високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в певних країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною.

“Відмиванням” визнається процес, за допомогою якого правопорушники прагнуть до того, щоб приховати справжнє походження доходів та володіння ними від протизаконної діяльності.

Легалізація – це дії спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та переведення їх з “кримінального” обігу у легальний сектор економіки[13, с.89].

Суспільна небезпека легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, зумовлена не стільки мірою протиправності їх походження, скільки характером безконтрольного введення їх в законну економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, а також характером вказаних у законі дій з використанням легальних механізмів здійснення підприємницької або іншої діяльності для надання грошовим коштам, що вводяться в обіг, або іншому майну видимості законних.

Внаслідок легалізації грошових коштів, майна, здобутих злочинним шляхом. Порушується основна умова нормального функціонування економіки, перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає тіньове виробництво, прискорюється процес криміналізації економіки.

За даними МВС України, щорічний незаконний прибуток кримінальних структур складає понад 30 млрд. грн., що становить 70% прибуткової частини бюджету України. За допомогою світових фінансових систем злочинні організації щорічно легалізують від 500 млрд. до 1,5 трильйона доларів США, це – 1,5-5% валового світового продукту.

Із відмиванням доходів, пов’язують такі злочини:

1. перетворення або передача власності, усвідомлюючи, що така власність є доходом, з метою приховування або маскування незаконного походження власності або з метою сприяння будь-якій особі, замішаній у вчиненні предикатного злочину, уникнути правових наслідків її дій;

2. приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, стану, переміщення, прав стосовно власності або володіння нею, усвідомлюючи, що така власність є доходом;

3. набуття, володіння або використання власності, усвідомлюючи під час отримання, що така власність була доходом;

4. участь у вчиненні, об’єднання або змова з метою вчинення, замах на вчинення, пособництво, підмова, сприяння і поради щодо вчинення будь-якого із злочинів, визначених вище [20, с.56].

Для легалізації, тобто введення злочинних прибутків у легальний оборот, правопорушники використовують різні способи.

Виділяють чотири основні групи способів легалізації злочинних прибутків організованими групами, злочинними організаціями. Перша група об’єднує спо­соби легалізації рухомого майна, здобуто­го злочинним шляхом; друга — нерухо­мого майна, одержаного в результаті зло­чинної діяльності або участі у ній; третя — документів, що виконують роль гро­шового еквівалента і набуті злочинним шляхом; четверга — способи легалізації правових документів, які підтверджують право володіння рухомим або нерухомим (одночасно рухомим і нерухомим) май­ном чи його частиною, здобутих внас­лідок злочинної діяльності або участі у ній.

Грошові кошти, інше рухоме і нерухоме майно організовані злочинні утворення ле­галізують, застосовуючи наступні фінансо­ві, фінансово-господарські операції:

1) з використанням фірм-посередників, ко­респондентських рахунків, через систему взаєморозрахунків, зустрічних платежів, інших розрахункових зобов’язань, клірин­гових розрахунків;

2) із застосуванням ба­гатосторонніх розрахунків і платежів з ве­ликою кількістю учасників таких опера­цій, територіальне віддалених один від одного;

3) через оформлення фальшивих рахунків у банківських установах, веден­ня подвійної бухгалтерії суб’єктом під­приємницької діяльності, банківської установи;

4) шляхом переміщення „проконвертованих” грошових коштів за кор­дон через банківські рахунки „лжефірм”, суб’єктів господарської діяльності; спе­ціально створених для їх легалізації конвертаційних центрів. При деяких комер­ційних банках створюються конвертаційні центри, які за допомогою заздалегідь розробленого ними злочинного механіз­му спеціалізуються на перетворенні без­готівкових грошових коштів суб’єктів підприємницької діяльності (незалежно від форм власності) у готівку, з її подаль­шою конвертацією в іноземну валюту та перерахуванням на банківські рахунки іноземних держав;

5) шляхом проведення фінансово-господарських операцій з ви­користанням фіктивних фірм;

6) із засто­суванням нових технологій у банківській сфері, зокрема, системи „кіберплатежів”. Вона складається з пластикової картки з мікросхемою, у якій зашифрована вказа­на сума клієнта; електронної банківської програми, де міститься інформація про грошові вклади клієнта. Остання може передаватися за допомогою Інтернету на персональний комп’ютер клієнта;

7) тимчасове розміщення грошових коштів на банківських рахунках суб’єктів підприєм­ницької діяльності;

8) розміщення вказа­них грошових коштів дрібними вкладами на депозитних рахунках;

9) штучне роз­дроблення фінансової, фінансово-госпо­дарської операції значних або великих розмірів на декілька дрібних (як правило, фіктивних) тощо [11, с.13].

Вказаний перелік не є вичерпним. Кож­ен злочинець, злочинне утворення використовує різні комбінації системи дій, прийомів, операцій при розробленні кри­мінальних технологій економічних зло­чинів з метою одержання злочинних при­бутків та їх легалізації в Україні й за її ме­жами.

Боротьба з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є вкрай необхідною з трьох основних причин. По-перше, такі заходи дають можливість виявити злочини, спрямованих на отримання “брудних” коштів. По-друге, відмивання доходів сприяє розвитку міжнародної корупції, що підриває зусилля України, спрямовані на становлення демократичних політичних інститутів та стабільної національної економічної системи. По-третє, боротьба з цим економічним злочином допомагає захистити цілісність української фінансової системи від негативного впливу кримінального капіталу.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного аналізу праць провідних вчених кримінального права, процесу, кримінології можна зробити ряд узагальнень і висновків:

Організована злочинність розуміється як сукупність злочинів, довершених організованими злочинними групами, або складна системно-структурна сукупність діячів злочинного світу як стійке об’єднання ряду злочинних груп в злочинне співтовариство для спільної кримінальної діяльності, досягнення влада в певній сфері або як відносне масове функціонування стійких, керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинами як промислом і мають корумповані зв’язки.

Організована злочинність - це складна сукупність, караних законом злочинів, таких як: надання нелегальних товарів і послуг, ретельно сплановані і скоординовані шахрайські опе­рації, крадіжки, вимагательство, що вчиняються угрупуваннями організованої злочинності.

Організована злочинність стає суттєвим фактором посилення соціальної напруги і дестабілізації суспільних відносин, перешкоджає оздоровленню економіки, впорядкуванню споживчого ринку, законодавчого регулювання процесів, що охоплюють ці сфери, сприяє де­формації нових форм економічних відносин. Вона кинула виклик суспільству, поставила під загрозу здійснення перетворень, що здійснюються в Україні.

Основні причини організованої злочинності приховані в сферах суспільно-економічних відносин.

Організована злочинність складне кримінально-правове явище. Ядро організованої злочинності, складається з кількох основних компонентів: ситуаційна злочинна група, ор­ганізована злочинна група та злочинна організація. Злочинна організація це стійке, згуртоване, з високим рівнем організованості та захищеності група осіб, об’єднана для спільної, тривалої злочинної діяльності, що виконує наступні функції: управлінсько-стратегічну, соціально-виробничу, фінансову, захисту та прикриття, конспірації і контррозвідки, дисциплінарного впливу і насильства (психологічного і фізичного).

Функціонально організована злочинність проявляється в наступних формах ор­ганізованої злочинної діяльності: створення та нарощування злочинного капіталу; легалізація здобутих злочинним шляхом засобів (грошей) і проникнення в легальний бізнес; забезпечення безпеки і ефективності обігу злочинного капіталу; одержання прибутків з легалізованого капіталу і його використання з метою утвердження його позицій в різноманітних сферах суспільного життя. Організована злочинність тісно пов’язана з тіньовою економікою і ко­рупцією.

Кардинальне вирішення проблеми боротьби з організованою злочинністю - нагальна потреба часу. Вирішенню цієї проблеми можуть сприяти подальші наукові дослідження причин та основних тенденцій розвитку організованої злочинності.

Використана література:

1. Конституція України - К., 1998.

2. Кримінальний кодекс України.— К., 2001.

3. Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 31 серпня 1993 р.// ВВР України. – 1993. - №35.

4. Закон України „Про боротьбу з корупцією” // Голос України. - 1995. - 16 листопада.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002.

6. Гвоздецький В. Основні причини виникнення та особливості функціонування ор­ганізованої злочинності в Україні // Дніпро. - 1997. - № 5.

7. Джужа O.M., Василевич B.B. Феномен - організована злочинність //

8. Єфремов С. Організовані злочинні угруповання в теорії вітчизняного кри­мінального права // Вісник Прокуратури. - 2001 p., №3 (9).

9. Єфремов С. Організованість у злочинності та рівні організованої злочинності // Право України. - 2003 p., №1.

10. Єфремов С. Поняття організованої злочинності // Право України. - 2002 p., №9.