Образ держави має певну структуру.

1. "Ядро" — найдавніше утворення, що являє собою емоційно забарвлений образ, синкретичний і такий, що з трудом піддається раціональному дається аналізові. Цей образ відображає не стільки державу як таку, скільки соціальну організацію взагалі, імовірно, він стосується певної первинної групи ("першої" соціально організованої групи) та відображає її сутнісні для індивіда характеристики: група, з одного боку, зміцнює й розширює можливості індивіда, а з іншого — підпорядковує та контролює його. По суті й рівень є рівнем архетипу.

2. Рівень неусвідомлюваних соціальних диспозицій — неусвідомлених або частково усвідомлюваних очікувань, готовності і сприймати події, які відбуваються, у певному ракурсі.

3. Рівень практичних дій, доведених до автоматизму реакцій на ті чи ті прояви різних ланок державної системи. Цей рівень також не є цілковито несвідомим, він теж усвідомлюється частково: особистість усвідомлює свою поведінку, але може не усвідомлювати її мотивів. Цей рівень найтісніше співвідноситься з повсякденністю та найбільше піддається впливу з боку зовнішнього середовища.

Архетипічний компонент образу держави. Розглянемо докладніше перший структурний рівень неусвідомлюваного кон­структу держави, який має значні риси архетипу. Про це свідчать такі обставини.

Згідно з визначенням К. Юнґа, архетип — це панівні с боги, тобто образи домінуючих законів і принципи загальних закономірностей, яким підпорядковується послідовність образні, щ» знов і знов переживаються душею. Юнґ називає архетипи основними рисами образу світу, що виділилися в процесі нагромадження певного однорідного досвіду. Архетипів є стільки, скільки є типових ситуацій [59; 60].

Таким чином, Юнґ підкреслює типовість архетипу як явища колективного несвідомого: архетип відображає у формі образу певний принцип загальних закономірностей, багаторазово фіксований на рівні індивідуальної свідомості.

Конструкт держави, а саме його "ядерний" компонент також є відображенням певного панівного принципу відносин між індивідом і первинною організованою групою. Можна спробувати визначити той апріорний універсальний зміст ("позадосвідний базовий компонент", за Юнґом), на основі якого він виникає.

Якщо існують праобрази, що належать до фізичних явищ,

— праобрази енергії, ефіру, а також до екзистенціальних явищ

— образ невідомого ("Тіні"), то можна припустити, що існують праобрази, які відображають основні принципи соціального життя людини. Соціальне життя — явище вельми давнє, що зустрічаєть­ся і у тварин, а архетипи, як зазначав Юнґ, відображають у редукованому вигляді досвід найближчих предків людини. Таким праообразом, архетипічним утворенням можна було б назвати образ "Ми" — тієї групи, з якою ідентифікується індивід. Як відзначав відомий радянський психолог Б.Поршнєв, філогенетично почуття "Ми" значно давніше, ніж чуття "Я": первісна людина тривалий час не сприймала себе дискретно [42].

Що ж утілює в собі праобраз "Ми"? Безумовно, він забез­печує почуття захищеності, цілісності, причетності. При цьому група (мікросоціум) сприймається як щось могутніше, ніж сам індивід: будучи частиною групи, він підпорядкований їй. Це від­чуття могутності, сили пов'язане, звичайно, не з кількістю людей, які складають групу, а зі специфічною властивістю, що є необхід­ною для більш-менш тривалого функціонування будь-якої групи, — соціальною організацією.

На рівні індивідуальної свідомості цю властивість відбито в уявленні про непорушність, незмінність певних правил — основ соціального життя. До таких основ належить, наприклад, статусна структура групи. Так, вожак зграї (вождь племені) може загинути і його місце посяде новий: влада як така не може зникнути. Тут варто підкреслити відмінність між образом соціальної організації та образом влади. Хоч обидва ці явища взаємопов'язані, друге є окремим випадком першого: влада — лише елемент соціальної організації (якщо немає ведених, то немає й лідера).

При вивченні свідомого, різних форм його проявів від давнини до наших днів значно більше уваги приділялося ставленню особистості до влади — образу Отця, який уособлює владу [56].

Проте, очевидно, праобраз первинної групи — організованої сукупності індивідів — є не менш давнім і не менш значним.

Таким чином, є сенс передбачати в ділянці неусвідомлюваного наявність деякого апріорного змісту, що відображає принцип соціальної організації життя окремого індивіда.

Праобраз первинної групи шліфувався та закріплювався протягом усієї історії людства.

Як правило, будь-яка влада намагалася зміцнювати організацію суспільства, завдяки якій існувала. У зв'язку з цим досить часто задіювалися різні системи примусу й контролю, покликані забезпечити та зміцнити встановлений порядок. Це звичайно приводило до підвищення регламентації соціального життя.

Вельми яскраво така тенденція проявляється в умовах індустріального суспільства. Соціальна організація досягає дуже високого розвитку, регламентація поведінки індивіда стає настільки вираженою, що сягає уніфікації способу життя.

Ця тенденція поглиблює початкову суперечність, закладе­ну н образі первинної групи: прагнення до причетності, до ідентифікації з групою зіштовхується з почуттям ущемленості індивідуальних інтересів особистості, приниженості, пригніченості. Розвивається і суперечливий образ — образ держави могутньої, але бездушної і.і безжалісної. У принципі така двоїстість, суперечливість власти­ва деяким архетипам (наприклад, архетип аніми-анімусу [59; 60] образ Великої та Жахливої Матері [13]). Процеси регламентації та уніфікації працюють на посилення негативної складової образу держави. Вельми поширеним стає втілюючий державу образ механічного страховиська, що перемелює людські життя (образ Молоха).