Історія бібліотеки

Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави. Обслуговування читачів розпочато у Бібліотеці з серпня 1920 року, коли було відкрито перший читальний зал.

До 1965 р. — Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.

24 травня 1964 у відділі Бібліотеки, де зберігалися видання і матеріали періоду української державності (1917—1920), спалахнулапожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові Погружальському, що свідомо виконав цей злочин при мовчазній згоді органів безпеки^[3].

У 1965 р. отримала назву Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР.

У 1980 її фонди нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книгцерковнослов'янським шрифтом 15 — 16 ст. Найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).

З 1988 Бібліотека носить ім'я В. І. Вернадського.

5 квітня 1996 р. указом Президента України ^[4] Бібліотеці надано статус національної бібліотеки. Тим саме указом у Бібліотеці утворено Фонд Президентів України.

У 1998 р. Бібліотека спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України розпочала формування реферативної бази даних «Україніка наукова» та видання українського реферативного журналу «Джерело».

22 жовтня 2002 р. у філії № 1 Бібліотеки сталася аварія, спричинена неполадками в тепломережі, під час якої близько 6 тонн гарячої води вилилося на літературні та рукописні пам'ятки. Від води та пару постраждали понад 200 тисяч документів, вийшла з ладу система опалення.

У грудні 2003 р. Бібліотека виступила одним зі співзасновників технопарку «Інтелектуальні інформаційні технології».

25 серпня 2004 р. Кабінетом міністрів України затверджено Державну програму розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005—2010 роки, яка визначає Бібліотеку як головний науково-інформаційний центр держави. Завданнями програми, зокрема, є нарощення технологічної потужності установи та запровадження нових інформаційних технологій формування та використання документних ресурсів^[1].

Організаційна структура

У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (бібліотекознавства, української книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних — 65%, наукових — 20% і допоміжних — 15%.

Фонди бібліотеки [ред.]Склад фондів

Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, періодичні та серіальні видання, карти, ноти, естампи, репродукції та інші образотворчі видання, рукописи, стародруки, архіви історичних газет, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'ятокслов'янської писемності та рукописних книг, автографи та особисті архіви видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція «Фонд Президентів України», архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 — архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Щорічно до фондів надходять 160—180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями. Згідно з Законом України «Про обов'язковий примірник документів» та рядом інших законів та підзаконних актів, бібліотека отримує обов'язковий друкований примірник всіх тиражованих документів, виданих на території України. На практиці, починаючи з 1990-х рр. багатьма видавцями норми законів щодо обов'язкового примірника не виконуються^[6]. Виключно Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського отримує друкований примірник дисертацій, які захищаються на території України, та деякі види обов'язкового електронного примірника: авторефератів дисертацій(з 1998 р.) та наукових фахових видань (з 2009 р.).

Іншим джерелом комплектування є міжнародний книгообмін, який бібліотека веде з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ (з 1969 р.).