Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)

1. (Ульпіан). Те, що вирішив принцепс, має силу закону, оскільки народ за допомогою царського закону, прийнятого з приводу вищої влади принцепса, надав йому всю свою вищу владу і міць (imperium et potestatem). § 1. Таким чином, те, що імператор ухвалив у листі за підписом або наказав, дослідивши справу, або взагалі виказував, або наказав за допомогою едикту, як відомо, є законом...

2. (Ульпіан). При встановленні правил про нові справи повинна бути очевидною їх корисність, щоб відступити від того права, яке протягом тривалого часу визнавалося справедливим.

4. (Модестін). Пізніші закони мають більше значення, ніж ті, які були раніше.

Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)

1. (Ульпіан). Обов'язки того, хто оголошує право, більші за обсягом, порівняне з іншими, бо він може надати володіння спадковим майном (bonorum nossessio) і ввести у володіння та призначити опікуна над неповнолітнім, який не має опікуна, й дати тим, що сперечаються, суддів.

2. (Яволен). Кому дана юрисдикція, тому, мабуть, надане то, без чого юрисдикція не може бути здійсненою...

4. (Ульпіан). Наказ про надання забезпечення через преторську стипуляцію (stipulatio praetoria) і введення у володіння відносяться більш до царини вищої влади (imperium), ніж до галузі юрисдикції.

5. (Юліан). Звичаєм предків встановлено, що лише той може доручати здійснення юрисдикції іншій особі, хто володіє юрисдикцією через своє право, а не через надання йому юрисдикції іншою особою...

7. (Ульпіан). Якщо будь-хто зловмисно пошкодить те, що виставлене на білій дошці, на папері або на іншому матеріалі для встановлення постійної юрисдикції, а не у зв'язку з окремою справою, то проти нього виноситься судова постанова про штраф в 500 золотих; цей позов може бути пред'явлений будь-якою особою (асtio popularis). § 1. І раби, і сини сімейства охоплюються словами едикту; і претор поширює свій едикт на осіб обох статей. § 2. Якщо пошкодження проведено під час виставляння або раніше виставляння едикту, то постанови едикту не застосовуються. Але Помпоній говорить, що едикт за своїм значенням повинен бути поширений і на ці дії. § 3. Відносно рабів, яким пани не нададуть захисту на суді, і відносно людей, що працюють в нужді, застосовується тілесне покарання. § 4. В тексті едикту згадується про злий намір, оскільки не піддається відповідальності той, хто зробив вказану дію внаслідок незнання, нерозвиненості або за наказом самого претора або випадково. § 5. Але відповідає за цим едиктом і той, хто понесе виставлений текст хоча б без пошкодження, і той, хто діє своїми руками і доручає це іншим; але якщо один вчинив дію без злого наміру, а інший дав доручення із злим наміром, то відповідає той, хто дав доручення; якщо обидва діяли із злим наміром, то відповідають обидва; якщо багато осіб вчинили пошкодження або дали доручення про це, то відповідають всі...

9. (Павло). Якщо чиїсь раби пошкодять білу дошку, то в даному випадку едикт встановлює інші правила, ніж у випадку крадіжки, де не дається позову проти інших, якщо тільки пан, який вирішить надати захист, виступає від імені одного; це відбувається, можливо, тому, що тут карається неповага до величі претора і не вчинено багато дій, подібно тому, як у випадках, якщо декілька рабів заподіяли образу або заподіяли збиток, бо тут багато дій, а не одне, як при крадіжці. Октавен говорить, що тут слід прийти на допомогу пану. Але це можна сказати, якщо вони керувалися чужим злим наміром при пошкодженні білої дошки; бо в цьому випадку є один намір, а не багато дій; це помічає і Помпоній.

10. (Ульпіан). Той, хто здійснює юрисдикцію, не повинен оголошувати право (виносити постанову) ані за своїми справами, ані у справах своєї дружини або своїх дітей, ані вільновідпущених або інших осіб, які знаходяться при ньому.

11. (Гай). Якщо одна особа пред'являє до іншої декілька позовів і вартість кожного з цих позовів знаходиться в межах юрисдикції того, хто розглядає справу, але сума всіх позовів перевершує межі його юрисдикції, то, на думку Сабіна, Касія, Прокула, він може пред'являти позови у цього судді; цей погляд підтверджений рескриптом імператора Антоніна. § 1. Але якщо позови є взаємними і один вимагає меншої суми, а інший – більшої суми, то особа, що вимагає меншої суми, може звернутися до того ж судді, щоб від підступності мого супротивника не залежало висунути питання: чи можу я пред'явити позов у того ж судді? § 2. Якщо загальний позов належить декільком особам, як, наприклад, позови про розподіл спадку, про розділ загального майна, про визначення меж ділянок, то чи слід виходити з того, чи входять окремі частини в юрисдикцію особи, що розглядає справу, як думають Офілій і Прокул, оскільки кожний сперечається про свою частину, або ж швидше слід виходити з того, чи входить вся річ в межі юрисдикції, оскільки річ цілком є предметом судового розгляду і може бути присуджена одному, як думають Касій і Пегас, думка яких заслуговує на схвалення?

12. (Ульпіан). Муніципальним магістратам не дозволяється піддавати раба тяжкому покаранню, але не слід заперечувати їх права піддавати раба помірному покаранню.

13. (Ульпіан). Потрібно, щоб той, хто наказує судити, був магістратом. §1. Магістрат же або той, хто посідає посаду, що наділена владою, як, наприклад, проконсул або претор, або інші особи (керівники провінціій), не можуть видавати цього наказу того дня, коли вони стають приватними особами.

14. (Ульпіан). Визнано, і ми користуємося цим правилом, що якщо будь-хто вищий або рівний підпорядковує себе юрисдикції іншої особи, то постанову може бути винесене на його користь або проти нього.

15. (Ульпіан). Якщо помилково звернулися до претора замість іншої особи, то не має сили те, що вчинене. І не слід слухати того, хто скаже, що сторони погодилися про суд тому, що, як пише Юліан, не приходять до угоди ті особи, які помиляються: бо що є більш протилежним угоді, ніж помилка, яка виявляє незнання...

19. (Ульпіан)... § 1. Якщо виникає питання про те, чи відноситься дана справа за своєю ціною до даної юрисдикції, то завжди потрібно з'ясувати, на яку суму пред'явлена вимога, а не яка сума боргу.

20. (Павло). Тому, хто проголошує постанову за межами своєї території можна безкарно не покорятися. Так само, якщо він схоче винести постанову за межею своєї юрисдикції.