Тема 8. Окремі види договорів

8.1. Вербальні контракти (verbis).

8.2. Літеральні договори (litteris).

8.3. Реальні договори (re).

8.4. Консенсуальні договори (consensu).

8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum).

8.1. Вербальні контракти (verbis)

Первісним типом договору в Римі був договір словесний, або вербальний. Юри­дичну чинність він набував з моменту проголошення (verbis). Звідси його назва – вербальний. Узагальненою назвою для контрактів, укладених у формі вимовляння урочистих слів, була стипуляція (stipulatio). Вона була одностороннім актом, оскільки зобов’язання виникало лише з боку особи, що дала обіцянку (reus promitendi). Кредитором ставала лише та особа, яка одержувала обіцянку (reus stipulandi). Ритуальна структура вербального акту зумовлювала абстрактний характер операції. Тому у стипуляційній формі можна було укласти угоду будь-якого змісту.

Найчастіше стипуляція застосовувалась для оформлення поруки –поширеної форми забезпечення зобов'язань. Порука була допоміжним договором, за яким встановлювалася додаткова відповідальність третьої особи (поручника) за невиконання зобов'язання боржником. Абстрактний характер, простота укладення та можливість швидкої реалізації стипуляції надавали великі переваги. Тому в класичну добу розвитку римського приватного права вона стала однією з провідних форм укладання контрактів. При цьому стипуляцію стали укладати у письмовій формі, яка не виключала попереднє здійснення словесної угоди.

Вербальний контракт був дуже зручний для укладення цілого ряду угод, а саме: обіцянка встановити посаг (dotis dictio), клятвена обіцянка вільновідпущеного (promissio iurata liberti), обіцянка на користь громадської общині (pollicitatio).

8.2. Літеральні договори (litteris)

Цивільне зобов’язання виникало і у тому випадку, коли воля сторін фіксувалася письмово (litteris). Римські юристи були вимушені визнати за законну і цю форму зобов'язань, давши їй назву літеральних контрактів (від «litera» – буква). Найдавнішою формою договору став запис у спеціальному журналі або у прибутково-видатковій книзі. Записи робилися на основі досягнутої угоди, без якої договір був не­можливий. За літеральною формою могли укладатися будь-які договори. Саме за допомогою такої форми договірних відносин римляни забезпечили новації у праві.

Записи в прибутково-видаткових книгах кредитора не виключали зловживань з його бо­ку. Тому в класичний період ця форма договору втратила своє значення, поступившись простішим і доступнішим формам літеральних контрактів. Так з'являється розписка, синграф, яка складалася третьою особою у присутності свідків, щоб засвідчити, що одна особа зобов'язалася сплатити іншій якусь суму. Сто­рони змушені були повідомляти свідкам зміст договору, що не завжди відповідало їх інтересам.

Складний характер укладення синграфу з часом зумовив появу простого письмового договору в його звичній формі. Він складався від першої особи, нагадував звичний для нас вексель і мав назву хірограф.