МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Олеся Гончара

В.М. КАЛАШНИКОВ

РИМСЬКЕ ПРАВО

Ухвалено вченою радою університету

як навчальний посібник

Дніпропетровськ

РВВ ДНУ

2010

ББК 67.2я73

К 17

Рецензенти: д-р істор. наук, проф. К.А. Марков

канд. юридичних наук, доцент Т.В. Чернишова

К 17 Калашников, В.М. Римське право [Текст]: нав. посіб. / В.М. Калашников. – Д.: РВВ ДНУ, 2010. – 88 с.

Висвітлено загальні положення правової системи Стародавнього Риму, основні принципи, категорії та головні поняття римського приватного права.

Для студентів юридичного факультету ДНУ.

Темплан 2010, поз. 118.

Навчальне видання

Віктор Михайлович Калашников

Редактор А.А. Гринченко

Коректор А.А. Гринченко

Техредактор Л.П. Замятіна

____________________________________________________________________

Підписано до друку 25. 03. 10. Формат 60 х 84/16. Папір друкарський. Друк плоский. Ум. друк. арк. 5,0. Ум. фарбовідб. 5,0. Обл.- вид. арк. 6, . Тираж 150 пр. Зам. №

____________________________________________________________________

© Калашников В.М., 2010.

ВСТУП

Докорінна зміна економічних, політичних, соціальних і культурних відносин у пострадянській Україні призвела до відтворення духу римського права. Існує думка, що воно належить до найвищих досягнень цивілізації, важливих для розбудови української держави на основі ринкової економіки. Але вплив римського права на цивільне право у сучасному світі досить обмежений. Воно не впливає на право соціалістичних країн, де приватна власність є вторинною (порівняно з державною), на ісламську цивілізацію, де панує безвідсотковий кредит, на традиційні правові системи країн Африки і навіть лише опосередковано допомагає вирішувати цивільні суперечки в країнах з англосаксонською правовою культурою. Загальнолюдські цінності, такі, як «ринок», «приватне право», відо­мий ще римському праву принцип «дозволено все, що не заборонено законом», були відновлені на найвищому ідеологічному рівні у країнах з романо-германською правовою культурою. Лише там можна стверджувати, що довершеність системи римського права, яка ґрунтувалася на ідеях природного права, засадах справедливості, порядності, доброчесності, обумовила періодичні спроби відро­дити дух римського права у ряді країн Європи та Америки, використати його найбільш вдалі знахідки та рішення.

Зрозуміло, що багато понять і термінів української правової культури є прямими запозиченнями з римського права, як от: «конституція», «мандат», «позов», «віндикація», «облігація», «сервіс», «вексель», «контракт» та ін. Нам прийнятний юридичний порядок, що забезпечує свободу людини у галузях ділового парт­нерства і підприємництва шляхом максимального обмеження втручання держави. З позицій принципу верховенства права, непорушнос­ті природних прав людини маємо вирішувати пи­тання правового статусу фізичних осіб. Нині слід вдосконалювати процес викладання і вивчення студентами вищих юридичних навчальних закладів римського пра­ва, адже його внутрішні якості виступають як класичній орієнтир завжди, коли виникає суспільна необхідність.

Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права

1.1. Історична традиція римського приватного права.

1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права.

1.3. Формування основних принципів римського права

1.4. Поняття «права» і «юридичної норми» в римській

юриспруденції.

1.5. Рецепція римського приватного права.

1.1. Історична традиція римського приватного права

Римське право займає в історії людства абсолютно виняткове місце: воно пережило народ, що створив його, і двічі підкорило світ. Воно було правом високоорганізованого суспільства, заснованого на функціонуванні найбільш примітивної та грубої форми експлуатації праці людини – рабовласництві. У своєму розвитку ця система пройшла три етапи (раннє, розвинене і пізнє рабовласництво). Підпорядкований цій економічній і соціальній системі політичний устрій існував за республіканської і монархічної форми правління. Початок його ведеться від архаїчної (царської) доби через республіку до імперії, яка припинила існування на Заході Європи у 476 р., але за інерцією існувала на Сході континенту в межах імперії ромеїв, яку протягом століть з ряду причин помилково іменували Візантійською імперією.

Рабовласництво потребовувало створення такої системи цивільного права, яке б захищало інтереси панівного класу рабовласників. Зародилося воно тоді, коли Рим був ще невеличкою громадою поряд з іншими подібними осередками майбутньої держави. Боротьба Риму за гегемонію на теренах Апеннінського півострова, внаслідок чого його влада поширилася на Середземномор’я і далі, перетворила його на величезну державу. Вона ставала центром міжнародних відносин того часу. Для їх врегулювання у галузі економіки була майстерно розроблена система цивільного права, до створення якої доклали зусиль окрім римлян і представники народів, підкорених Римській державі. Система римського цивільного права вирізнялася тим, що її суб’єктом став безмежний індивідуаліст – рабовласник. Саме для такого власника мали бути створені обмеження, що регулювали цивільний обіг.

Право приватної власності розвинулося у Римі з суто практичних міркувань, оскільки populus romanos (римський народ), основним заняттям якого було хліборобство, мав вирішити питання про форми володіння, користування і розпорядження землею. Серед інститутів приватного права, що розвивалося і удосконалювалося протягом століть, найбільш важливими були інститути власності та зобов’язань. Останній мав велике значення тому, що учасники договірних відносин як індивідуалісти лише у такий спосіб могли захистити себе від невиконання або неналежного виконання зобов’язань, що складали зміст цивільно-правових угод. Щоправда, формально-юридично римляни визнавали такі поняття системи права, як справедливість і доброчесність, сформульовані Цицероном. Але ці поняття, які не є категоріями юриспруденції буржуазних держави і суспільства, якщо і діяли у Римі, то лише у відносинах між великими приватними власниками, адже додержання ними вказаних принципів у світі, де переважна більшість людей ненавиділи їх, було умовою збереження рабовласницького устрою, заснованого на приватній власності, передусім – великій.

Римська держава існувала тринадцять століть. Приватне право у процесі свого розвитку завжди підкорялося основним тенденціям політичної історії Риму. Тому, визначаючи періодизацію його розвитку як держави, слід поділити і процес створення римського приватного права на такі основні періоди:

1) архаїчний – (753-367 рр. до н. е.);

2) передкласичний – (367-27 рр. до н. е.);

3) класичний – (27 р. до н.е. – 235 р. н.е.);

4) посткласичний – (IV-V ст.);

5) юстиніанівський – (527-565 рр.).

Римське право пережило народ, який створив його. Але прийшов час, коли для розвитку нового, капіталістичного устрою воно стало конче потрібним. І його було використано для потреб новонародженої французької буржуазної держави імператором Наполеоном І Бонапартом, який створив Цивільний Кодекс, названий на його честь. Протягом двох століть аж до нашого часу римське право стає предметом вивчення вчених-правознавців. Найбільший інтерес викликає римське право класичного періоду, доби найвищого розквіту. Хронологічно він збігається з новим політичним режимом – принципатом, встановленим Октавіаном Августом. Він домігся миру в імперії та ефективного поєднання центральної влади з комунальним самоврядуванням. Це і визначило розквіт римського приватного права як класичного.

Безцінні тексти римських класичних юристів та імператорських конституцій були збережені завдяки правовій політиці Юстиніана, який здійснив кодифікацію римського права для європейської культури.