Мельник андрій (12.12.1890 - 1.11.1964)

- визначний укр. військ, і політ, діяч, полковник армії УНР, один із лідерів ОУН. Н. у с. Воля Якубова Дрогобицького пов. на Львівщині. 1914-16 М. командував сотнею Легіону УСС на австр.-рос. фронті. Сотня М. відзначилась під час боїв на Маків­ці, під Заваловом І над Стрипою. У період боїв на Лисоні 4.9.1916 потрапив у рос. полон. М. разом з В. Кучабським, і. Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військо-полонених у с. Дубовці під Царицином (тепер олгоград, Росія). 6.1.1917 група укр. старшин, серед яких М., Р. Сушко та ін. організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. В січні 1918 став одним з організаторів Куреня СС. З січня 1918 був призначений начальником штабу куреня, з бе­резня, після сформування полку січових стрільців, начальник штабу полку. Після падіння УЦР перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського ~ заступник .командира осадного корпусу, а з січня 1919 - виконуючий обов'язки командира корпусу. З 19.12.1918 було присвоєно військове звання отамана Армії 3. В листопаді 1918 М., очолюючи штаб Окремого загону січових стрільців, розробив план і брав участь у МотовилІвському бою 1918. У березні-червні 1919 - начальник Штабу дієвої армії, у липні-серпні 1919 - помічник коменданта групи січо­вих стрільців, 1919 був інтернований польськими військами у Рівному. 1920-21 - інспектор військо­вих місій УНР у Празі. 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником Української військової організації, а згодом - її краєвим комендантом. 1924 М. був заарештований польськ. поліцією і засудже­ний до 4-річного ув'язнення. Після звільнення про­довжував займатись громад.-політ. діяльністю. 1932-38- член правління видавничої спілки «Діло», 1933-38 - голова Головної ради католицької асоціації укр. молоді «Орли», член Товариства українських ком­батантів «Молода громада». 1934 - член Сеньйора­ту УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Є. Коновальця 11.10.1938 став головою Проводу ОУН. На поч. 1940 після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки нацистської окупації України М. послідовно обстоював ідею створення української незалежної держави, за що був заареш­тований, а з 26.02.1944 ув'язнений в концтаборі Саксенгаузен. Після звільнення 1945 жив у Німеч­чині та Люксембурзі. 1947 на Третьому великому зборі українських націоналістів М.. обраний довіч­ним головою ПУН. Повоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. 1957 висунув ідею створення світового конгре­су українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового конгресу вільних українців. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембург.

Шухевич роман

(псевд.: ген. Тарас Чуприн­ка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін.; 30.6.1907 - 5.3.1950) - укр. політ, і військ, діяч. Гол. кой. Української повстанськії'армії (1943-50). Н. у Львові. Закінчив філію Академічної гімназії у Львові. 1922 вступив до юнацько-виховної орг-ції «Пласт». З 1923 - чл. Української військової організації. 1925 навчався у політех. ін-ті у Данцигу (тепер Гданськ, Польща). 1926 вступив на відділ архітектури Львівської політехніки. У жовтні 1926 разом із Б. ПІдгайним за дорученням УВО вчинив замах на шкільного куратора Яна Собінського, якого укр. націоналістичне підпілля звинувачу­вало в розробці й реалізації плану полонізації укр. шкільництва. 1928-29 служив у польськ. армії. З 1929 - чл. Організації українських націо­налістів. 1930 призначений керівником бойової референтури Крайової екзекутиви ОУН на західноукр. землях (ЗУЗ). Влітку - восени 1930 Ш. організував і керував проведенням акцій протесту укр. населення проти колонізації Галичини польськ. осадниками (т. зв. саботажна акція), які проявили­ся у підпалах польськ. фільварків, будинків ко­лоністів, скирт сіна, збіжжя, а також руйнуванні поліцейських дільниць. Як бойовий референт, спла­нував і керував замахами на Т. Голуфка (1931), комісара В. Чеховського (1932), працівника рад. консульства О. Майлова (1933). У червні 1934 за участь в орг-цїї замаху на міністра внутр. справ Польщі Б. Перацького заарештований і ув'язнений у польськ. концтаборі Береза Картузька. Під час Львівського процесу 1935 засуджений польськ. су­дом до 4 років тюремного ув'язнення 1935-37 пе­ребував у польськ. тюрмі. Восени 1938 став одним з організаторів штабу «Карпатської Січі» - збройних сил Карпатської України. 1939-40 - Крайовий провідник ОУН на Зх. окраїнах укр. земель у Ген. губ., чл. проводу ОУН С. Бандери і референт зв'яз­ку з укр. землями. На поч. нім.-рад. війни 1939—45 - заст. бойового підрозділу «Дружини українських націоналістів» (див. «Нахтігаль»), згодом — ком. першої сотні та заст. командира створеного на його базі охоронного батальйону № 201, дислокованого в Білорусі (див. «Роланд»). Після розформування цього батальйону наприкін. 1942, рятуючись від пе­реслідувань з боку нім. карально-поліційних органів, перейшов на поч. 1943 на нелегальне становище. З березня 1943 - військ, референт проводу ОУН самостійників-державників (СД), з травня 1943 - го­лова Бюро проводу ОУН СД. У серпні 1943 на 3-му Надзвичайному Великому Зборі ОУН III. затвер­джений урядуючим Провідником ОУН СД в Україні. З листопада 1943 - головнокоманд. УПА. У листо­паді 1943 взяв участь у роботі 1-ї Конференції поне­волених народів Сх. Європи і Азії, на якій було засно­вано Антибільшовицький блок народів. З липня 1944- голова Ген. Секретаріату і ген. секретар військ, справ Головної Української визвольної ради. 1946 Ш. присвоєно звання ген.-хорунжого УПА. У бе­резні 1950 загинув у бою із співробітниками рад. органів безпеки у с. Білогорщі біля Львова.