Самійленко

Дьоміна Євгенія

3 курс, 1 група

українська мова, література, іноземна мова

Специфіка сатири В. Самійленка

Сатиричні публіцистичні жанри відзначаються постійними формально-змістовими пошуками і є відкритими до змін, динамічними. Особливе місце серед них належить так званим малим жанровим формам: іронічного вислову, афоризму, анекдоту, комічного словника чи азбуки, пародійної граматики, оголошення, реклами, сонника, жартівливого прогнозу. Незначний обсяг став однією із важливих ознак групи сатиричних жанрів та підставою виокремлення у її структурі особливої підгрупи – малих жанрових форм сатири.

Невеликі за обсягом сатиричні тексти завжди були органічними у духовному житті українців в різні періоди суспільно-культурного розвитку, оскільки уособлювали критичний погляд на знайомі речі.

Паралельно із процесом поступового виокремлення цього напряму із лона художньої літератури, що зберігала помітні сліди впливу усної народної творчості, відбувалася еволюція жанрів сатиричної публіцистики, формування їхніх жанрових ознак.

Згодом у літературі виникає демократична сатира, результатом якої стало широке входження розмовної стихії в художній лад творів. Особливості сатиричних текстів завжди залежать від історичного періоду, який їх породжує. Активізація малих жанрових форм, поява нових сатиричних жанрів відбуваються у переломні суспільні епохи.

Тривалий час популярною формою малих сатирично-публіцистичних виступів були агітаційносатиричні твори, що засвідчує огляд перших – як російськомовних, так і українськомовних – сатиричних журналів Наддніпрянської України. Сатирична поезія на сторінках періодичних видань (таких як “Шершень”, редактором якого був В. Самійленко) після революції й Жовтневого перевороту характеризувалася строкатістю жанрових форм. Її наближало до публіцистики те, що вона представляла собою «твори одного факту», писалася принагідно, для відображення конкретного життєвого приводу, супроводжувалася шаржами й карикатурами.

Одним із засновників жанру сатиричної мініатюри на теренах української літератури був Володимир Самійленко. Тут він досягнув значної сили викриття потворних явищ сучасної йому буржуазної дійсності, виступаючи захисником інтересів експлуатованих і гноблених. Адже письменник розпочав свою творчість у 80-х роках XIX століття, а це були роки страшної політичної реакції, коли в царській Росії переслідувалася і придушувалась кожна революційна думка, кожний вияв прогресивних ідей. Перша збірка «З поезії В. Самійленка» вийшла 1891 року. Друга збірка — «Україна» була видана І. Франком у Львові 1906 року. В своїх поезіях В. Самійленко не міг не оминути сатиричного сарказму проти всього деструктивного в українському суспільстві. Як оригінальний і самобутній художник, Сивенький відобразив у творах окремі суттєві сторони сучасної йому доби, виявив щире співчуття до гноблених і кривджених експлуататорським ладом, показав назрівання революційного незадоволення широких мас існуючими порядками царської Росії, викривав гнобительську політику царизму, паразитизм панства та буржуазії.

Як казав С. Єфремов: “Чимось античним, супокоєм справжнього філософа віє од лірики Самійленка, елемент роздумливої іронії панує в них, і тільки як занадто вже дошкулить міщанство сучасного життя, його колючою сатирою, що посипана тією, мовляв, аттичною сіллю”.

Одним з перших сатиричних творів є вірш В. Самійленка «Ельдорадо» (1886), в якому постає узагальнено-панорамна картина дійсності. В гострих сатиричних рядках цього вірша поет відтворює задушливу атмосферу гніту, сваволі та безправ’я в царській Росії. Безпечне і щасливе життя існує тут лише для держиморд, про волю народ може розмовляти лише в острозі, за правду дякують батогами, карають тільки бідних.

За висловом І. Франка, Самійленко в цьому творі «з незрівняною влучністю малює хиби сучасного ладу». Основний засіб викриття — сарказм, що викликає в читача гіркий сміх: адже він пізнає через криве дзеркало сатири в образі «пишної, вільної, щастям гордої» країни Ельдорадо трагічну реальність Росії, скутої кайданами неволі, народними злиднями, соціальною та національною несправедливістю.

Цей вірш письменника користувався незмінною популярністю серед студентської молоді завдяки своїй гострій викривальній спрямованості. Розпочавши твір словами про далеку й щасливу країну, В. Cамійленко завершує його словами про Російську імперію, населену багатьма безправними народами:

Там живе племен усяких —

Престрашенна мішанина,

І за те той край зоветься —

Русь єдина, Русь єдина.

В «Ельдорадо» застосовано форму сатиричного куплета, яку В. Cамійленко, спираючись на досвід П. Ж. Беранте та О. К. Толстого, розвинув в українській поезії. Закінченість куплетної строфи дала йому змогу майстерно сполучити в єдину типізовану картину окремі яскраві штрихи, кожен з яких є завершеним образом в чіткій авторській оцінці. Твір побудовано на загалом відомому до того часу контрасті висловлювань. Сатиричний ефект досягається раптовим переходом від наростаючого пафосу вдаваного вихваляння «щасливого» життя в Ельдорадо до різкого зниження тону в заключному рядку куплета, де виразно звучить гнівний авторський голос.

Віртуозна майстерність поета-сатирика, влучність його сміху виявляються в несподіваній і точній деталі, винесеній у цей кінцевий рядок, дошкульність сміху посилюється за рахунок повторюваності «ударних» слів у цьому рядку:

Там усяк говорить правду

Непідкупними устами,

Там за правду щира дяка —

Батогами, батогами.

У «Пісні про віщого Василя» поет дошкульно висміює царську цензуру, зокрема київського цензора, що нищить кожну свіжу думку, кожне вільне слово. Цю саму тему порушує В. Самійленко у вірші «Собаки».

Українських панів-лжепатріотів картає сатирик у віршах «Патріота Іван» та «На печі». Базікаючи про любов до України, ці пани дбають в першу чергу про зиск, про свій гаманець. Тому сатирик прагнув вилити свій душевний гнів до збайдужілого українця у своїх віршах:

Хоч пролежав я цілий свій вік

на печі,

Але завжди я був патріотом:

За Вкраїну свою чи то вдень,

чи в ночі,

Моє серце сповнялось клопотом.

Але найбільшого розмаху сатира В. Самійленка набирає в період російської революції 1905—1907 років. Загальне піднесення революційного руху, революційне прозріння народу надихають поета на гострі сатиричні твори, в яких він, викриваючи самодержавний лад, суспільні болячки, часто наближається до рівня революційно-демократичних письменників.

Вірш «Дума-цяця» сатирично викриває III Державну думу. За аналогією до популярної пісні «Гандзя» поет надає «думі-цяці» різних означень. Характерно, що у вірші дума виступає як «чорнолиця», і це показує, що у ній переважають чорносотенці. Гнівно висміяно у вірші ставлення царської думи до задоволення вимог найбіднішого селянства:

А Грицьки, Стецьки й Омельки

Вже не прагнуть хай земельки:

Всі ж вони в земельку ляжуть,

А коли лягать — їм скажуть.

Таке ж сатиричне спрямування мають поезії В. Самійленка «Новий лад», «Міністерська пісня», «Соловейків спів». В них поет висміює царський маніфест, облудні обіцянки царизму дати народу волю, виборче право, показує єднання царизму з найреакційнішими силами країни у придушенні революційного руху. Ці сатиричні поезії В. Самійленка за влучним і нещадним викриттям царизму та буржуазії, за високим рівнем поетичної майстерності були близькі до революційно-демократичної сатири І. Франка, Лесі Українки та інших революційно-демократичних письменників.

Специфіка сатири у творчості В. Самійленка виявляється вже на рівні ритмотворення. Він намагається розширити можливості використання точних, неточних, глибоких, багатих рим, поступово відходячи від банальних і найбідніших рим. Проте, культивування поетом неточної рими спирається на народнопісенну та шевченківську ритмічну традицію, що зафіксувала римування як відкритого складу з закритим, так і римування слів із різними голосними.

У В.Самійленка полемічно-ораторська установка поетичного мовлення визначає особливості композиції творів, які завершуються переважно безпосередньою моральною сентенцією, власне пуантом, позначеним цілісністю думки-аргумента; урочисту ораторську ритмомелодику, чітке ритмічне виділення моральних положень, емоційні звертання до уявного опонента чи однодумця.

Лексико-фразеологічними особливостями є спрямування словесних пошуків поета в маргінальне середовище, у сферу лексичного низу. Некодифіковане мовлення, увиразнення загального тону тексту шляхом уведення вульгаризмів виступає складовою свідомого звуження поетичного простору й замкнення його в полоні духовної деградації. Також варто відзначити стильову адаптацію компонентів публіцистичної гостроти та використання суспільно-політичної термінології. Значного поширення набуло введення фразеологічних висловів, що мають у своїй структурі риторичні фігури, лексичні та синтаксичні повтори, антитези.

Адже таким чином поет наділяє об'єкт своєї сатири яскравими рисами, які прагне висміяти, часто гіперболізуючи їх задля досягнення потрібного ефекту.

Володимир Самійленко належить до поетів, віршоване слово яких відзначається дзвінкістю та крилатістю. Одна з прикмет його стилю - афористичність. Як відомо, поетика афоризму - це поетика гострого узагальнення, яке здебільшого уникає емпіричних, надто конкретних ситуацій.

Найбільш влучно охарактеризував роль В. Самійленка в українській літературі Іван Франко, сказавши: «Він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні та своєму народові,— і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу».

Список літератури:

1. Журнал «Вітчизна», №2, 1964. - с. 164-168.

2. Єфремов С. Історія українського письменства / С.Єфремов. - К.: Феміна, 1995. - С. 540-545.

3. Зикун Н. Малі форми української газетно-журнальної сатири: до постановки проблеми. - Наукові записки Інституту Журналістики, том 56. - 2014.

4. Рильський М., Твори в десяти томах, Том 10, Держлітвидав, К-, 1962, стор. 349.

5. Франко І., Твори в двадцяти томах, том 17, стор. 461.

6. Чернов А. Сатирик від Бога//Газета “День” №27, 2014.