Типологічні паралелі між “Паном” К. Гамсуна та “Природою” О. Кобилянської

Дьоміна Євгенія

3 курс, 1 група

українська мова, література, іноземна мова

Типологічні паралелі між “Паном” К. Гамсуна та “Природою” О. Кобилянської

А. Чехов назвав норвезького письменника Кнута Гамсуна "натхненним співцем кохання", який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Кнута Гамсуна завжди цікавили процеси, що відбувалися у людській душі, тому своїм найкращим романом "Пан" (1894) він започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі. Цей роман став зразком прози раннього модернізму, що поєднав у собі риси імпресіонізму, символізму та неоромантизму. Заглибившись у світ людських переживань, письменник показав кохання на тлі прекрасної природи, яка повинна б стати прикладом гармонії, однак люди, на його думку, не прислуховуються до голосу природи та розуму й руйнують почуття і стосунки між собою.

Не менш виразно виступає біологічний компонент людської натури в новелі Ольги Кобилянської «Природа». Не дивлячись на те, що “Пан” за жанром роман, а “Природа” - новела, у цих творах є багато спільних рис. Починаючи з мотиву людина-природа, закінчуючи особливостями наративу та схожістю головних персонажів.

Розповідь у романі "Пан" йшла від головного героя. Це своєрідні записки про те, що сталося з ним декілька років тому. Описане в романі й розказане Гланом сприймалося як гімн красі світу і велика людська трагедія водночас.

Як часто буває в Кобилянської, голос оповідача, хоч він і веде розповідь у третій особі, зливається з голосом то однієї дійової особи, то іншої. У довгій ретроспективній вставці наратор розпові­дає, а гуцул згадує, що трапилося. Дівчина зникає, а гуцул супроводжує читача до кін¬ця новели, розв’язка якої наступає тоді, коли й розв’язано його психологічну проблему. Рівень ототожнення не послідовний: часом іде практично внутрішній монолог персонажа, подекуди переважає тон об’єктивного повідомлення. Для компакт­ної подачі інформації часто застосовується вставна розповідь.

У “Природі” спостерігається лейтмотивне використання фі­зичного предмета як символу або як двигуна фабульних пово­ротів - смереки. Авантюра зі смерекою розпочала цикл подій, який захитав узвичаєне для гуцула почуття влаштованості у світі, падіння другої смереки активізує ті елементи його забобонного світобачення, які дають змогу усе поставити назад на свої місця. Натомість у “Панові” лейтмотивом виступає образ міфічного божества Пана, який є втіленням стихійного життєвого начала, що живе у кожному з героїв роману: в Глані, Едварді, Єві.

Локалізація події, мінімальна кількість героїв - характерно для жанру новели. Тому ці два твори не можна порівнювати в аспектах масштабності розкриття характерів героїв, триєдності часу-місця-дії, які в романі розкриті більш широко і детально.

Проте варто відзначити, ліс як уособлення світу природи є основним місцем подій в обох творах:

«Я тішився запахом коріння і листя, запахом соснової смоли. Тільки в лісі я заспокоювався і відчував себе сильним, здоровим і ніщо не бентежило душу». - Глен, “Пан” К. Гамсун

“Чуюся менше на самоті, коли я в лісі сама-одна.” - Дівчина, “Природа” О. Кобилянська

Але пригода дівчини в «Природі» відбулася нібито в окремішньому світі поза суспільством і поза часом. “Як я йшла сюди в ліс, — каже дівчина, — била третя. Йдемо добрих дві години, і у місті може бути п’ята”. Час існує в місті, в долині, де три­ває повсякденне життя суспільства з його адвокатами, судами, торгами кіньми, нецікавими женихами, матерями з “вишуканими рухами і строгими звичаями”; а щоб відчути на хвилину те складне фізично-духовне задоволення, яке відчуває дівчина, треба піднятися в гори, де часу немає.

Едварда — зовсім інший тип жінки, вона вміє кохати, але її любові бракує самопожертви. Для неї кохання — це боротьба, в якій перемогу бачить тільки за собою.

Після кульмінаційного пункту новели Дівчина щезає з поля зору, затримуючи присутність перед читачем тільки як зміст думок і прагнень гуцула.

Ідея “Пана” Гамсуна: люди не прислухаються до голосу природи та розуму і руйнують почуття і стосунки між собою. Розбіжності у цих сферах мислення також розглядає Кобилянська: “Твої гадки — серце, їх гадки — голова.”

Отже, обидва твори мають досить багато спільних рис по-різному інтерпретованих, але вони написані в різних жанрах і тому мають також і кардинальні відмінності.

Список літератури:

Павлишин М. Ольга Кобилянська: прочитання. Харків:Акта, - 2008. - 351 с. [71-79]